Змії серед нас. The True Queen

В ідеальному світі цей допис мав би починатися словами: “На другий роман Цзень Чо ми чекали майже чотири роки”. Але я – читачка-слоупок, і перший роман Цзень Чо читала всього лиш минулого року. Тож очікування було не аж таким тривалим, та й налаштуватися на пряме продовження Sorcerer to the Crown я не встигла. Навпаки, звістка про те, що у другому томі сюжет забезпечить більше, більше орієнтальних мотивів, тільки радувала. Непокоїло інше: а як там буде з персонажами, з динамікою, із загальним настроєм? З частиною пунктів все гаразд. А от з дечим все ще трішки біда.

Загадковий острів Янда-Баїк лихоманить: британці все пильніше придивляються до ласого шматка малайських земель, яким керують богопротивні відьми. Що у самій Британії жінки вже можуть офіційно практикувати магію, політиків і дипломатів не цікавить. Але не тільки британці непокоять тутешню наймогутнішу чаклунку. Злий шторм був виніс на пляж двох дівчат. Шакті і Муна – двійнята, а ще вони прокляті. Сором’язлива й відповідальна Муна позбавлена будь-яких магічних здібностей, у що складно повірити, зважаючи на рідкісне обдарування її сестри. А нахабна й різка Шакті… просто поступово розчиняється в повітрі. Спроби відшукати автора нетипового закляття вказують на Англію. Ту саму Англію, головною чародійкою якої нині є зухвала Прунелла Вітт. Саме вона – перша жінка, яка отримала посох Королівського Чарівника та насмілилася заснувати Академію, де дівчат навчають магії, а не притлумленню здібностей до неї – може допомогти. Має допомогти. Якщо інші біди не завадять. Війна з Францією триває, чарівники-ретрогради з радістю знесли би Прунеллу з її посади, а тут ще й Королева фей готова оголосити британцям війну, бо ті начебто вкрали найдорожчий її талісман, що містить силу Істинної королеви – переможеної спадкоємиці чарівного трону. І все б може обійшлося, якби дорогою  через Чарокрай до Англії Муна не загубила би Шакті. А тепер про зважені вчинки не йдеться – рятувати сестру вона готова в будь-який спосіб. Навіть якщо для цього треба обманювати Прунеллу Вітт, кидати виклик повелительці іншого світу чи викрасти декого у драконів.

З The True Queen Цзень Чо очевидно спробувала не повторювати один в один рецепт успішного дебютного роману. Більше чарівного світу, більше орієнтального колориту, більше зовнішньої політики – “Істинна королева” пішла шляхом “Ми будемо все і можна без хлібу”. З одного боку – цілковито схвалюю, тема тих таки малайських відьом у попередній книжці була цукерочкою, яку забрали надто рано, а крім того малайзійська письменниця китайського походження, що останнім часом живе в Британії, вміє класно це робити – міксувати й протиставляти культурні коди та літературні традиції. З іншого боку – такий підхід загрожує цілісності твору, і рівно те саме й сталося. “Королева” з її кількома сюжетними лініями та постійною зміною POV-ів шкандибає, буксує і фактично розпадається на два романи. Обидва дуже симпатичні. Але вони нерівноцінні.

Перший “роман” – це умовний спадкоємець “Чарівника його Величності“: дуже повільний, дуже британський, стилізований під зразки ХІХ століття, нашпигований класовими умовностями й дорогими серцям англоманів смаколиками. Погана новина: в ньому мінімум Прунелли і практично немає Захаріаса Вітта – головних героїв попередньої книжки. Хороша новина: але є кілька дорогоцінних сцен класу “Джейн Остен з магією”. Проблема тільки в тому, що оцей роман і його провідна сюжетна лінія, котра крутиться навколо постаті однокашниці Прунелли Генріетти Степлтон, яка хоче викладати чари молодшим дівчатам, але змушена приховувати це від родини, – настільки міноритарні, що дуже довго не зрозуміло, навіщо всі ці деталі взагалі потрібні генеральній лінії оповіді. Ну, окрім того, що треба якірець до першої частини закинути. Фінал розставив-таки все на свої місця, але попахує від нього трохи читерством. Плюс, при всій любові до пародіювання британської класики, цей сюжет часом дратував тим, що відволікає від головного.

Другий “роман в романі” суттєво відрізняється і від свого сусіда по книжці, і від першої частини циклу. У цьому сенсі “Істинна королева” вже є класичним героїчним фентезі  про не-наш-світ. Проблеми людського суспільства та жагуча емансипаційна проблематика, навколо яких крутився “Чарівник“, тепер пасують перед типовим квестом “Урятуй Діву-В-Біді”. І тут все буде, як в героїчному фентезі годиться: героїня, яка сумнівається і долає, її партнери у виконанні квесту, чарівні помічники, проміжні вороги, битва з мега-боссом… Усе настільки типово, що ж тут хорошого? А от кілька моментів.

Перший і головний – цікаве поєднання західної і східної міфології. В одному куті рингу у нас типовий Чарокрай британських балад, зате в іншому в бій рветься малайзійський легендаруім. Цзень Чо вкотре створює текст, в якому далекосхідні читачі відчитають потенційний сюжет значно раніше за європейських чи американських – просто завдяки тому, що раніше зрозуміють всі натяки. Тому тут будуть і баєчки про відьомські закляття, і далекосхідний гомункул полонґ, і жонглювання згадками про інших персонажів тамтешньої демонології (включно з тиграми-перевертнями, про яких я нещодавно окрему книжку читала) і своя версія легенди про Великого Змія. Причому письменниця наполегливо виливає з двох ковшів один світ – і в неї це виходить.

Другий момент – загальна чарівність високого градусу. Якщо перший роман циклу апелював до класики британської літератури, то другий працює зі стандартами та штампами уже класичного фентезі, де-не-де переплітаючи його з тою самою класикою. І до стабільно прекрасних моментів “Істинної королеви” можна віднести все, що стосується драконів. Таких зміїв у книжці досхочу, і це… це як Урсула ЛеҐуїн посестрилася з Вудхаузом, чесне слово. Тітонька Джорджіана як почала смалити в першому романі, так потужності й не збавляє. Так, типово-водевільна британська Сувора Тітонька в цих книжках є драконицею. Але вона тут не єдине джерело няшності. Багато драконів, трохи ельфів, трохи дрібних занедбаних духів (тут уже бідолашний Доббі згадується), трохи портретів пихатих чарівників (згадується не тільки Доббі) – все ж таки специфічна британськість додає цьому чарівному світу свого шарму, для якого і люди не так уже й обов’язкові. Зрештою, ця книжка вийшла й не дуже про людей.

А третій момент був характерний і для “Чарівника” – це адекватна ситуації головна героїня. У першому томі у нас була сирітка Прунелла з її сумнівним походженням, видатними магічними здібностями та своєрідними амбіціями. Цього разу маємо Муну – типову старшу сестру, яка готова гори звернути, аби врятувати молодшу. При цьому вона дбає про те, щоб її “немагічність” не викрили, переймається культурними особливостями, міцно і плідно дружить з дівчатами (це взагалі книжка про стосунки між жінками, чоловіки там здебільшого збоку й великої ролі не грають) і легше знаходить спільну мову з деякими чарівними істотами, аніж з представниками англійського вищого світу. А ще мимоволі рятує світ. З героїчним фентезі таке трапляється, навіть коло воно пародіює британську класику. А з гарно запакованими законами жанру можна і змиритися. Тут вони запаковані гарно, ще б оце динаміку підтягти.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s