Після того, як в кінці минулого року я прочитала “Як бути двома” Алі Сміт, то вирішила: в цієї жінки треба читати все! Доречний драматизм, цікавий психологізм, помірна постмодерновість зі стилістичними привітаннями до класиків модернізму та адекватні ігри зі структурою, де вигадлива форма допомагає прокачати зміст, – що ще треба для щастя? І поки я думала, з якого боку підступатися до сезонного циклу в оригіналі (на сьогодні вже є три романи – “Осінь“, “Зима” та “Весна“), як Фабула видала ще один роман Сміт – не з нових, але уже радість.

“Готель Світ” – це впізнавання з перших сторінок. Уже знайома емоційність, уже знайомий фокус на розбіжностях між внутрішнім і зовнішнім, уже знайоме протиставлення/взаємодоповнення історій кількох персонажок, уже знайомі експерименти із синтаксисом. Синтаксис тут казково прекрасний, бо він водночас підкреслює і спосіб мислення кожної героїні, і її… скажімо чемно, організаційно-сюжетні проблеми. От від синтаксису і танцюватиму.

По-перше, у нас є Сара, а Сара втрачає ці… як його? як вони називаються? А! Слова. Сара померла. Пішла була на нову роботу до готелю і по-дурному, по-тупому, по-безглуздому загинула на другий день роботи. Смерть юної дівчини – гарної дочки, талановитої плавчині з олімпійського резерву – сколихнуло все містечко… Ну, тижні на два сколихнула. Але минув час, газетні заголовки вицвіли, батьки позбулися речей старшої доньки, і лише молодша сестра продовжує палати гнівом, адресованим світобудові. А від самої Сари вже майже нічого не залишилося – їй складно з’являтися рідним, її мертве тіло хоче лише спокою і жене душу геть, а душа поступово розчиняється, губить спогади, губить слова і чіпляється за останню думку: як це було – летіти чотири поверхи? Скільки часу це зайняло? Скільки секунд змінюють весь твій світ? І чому вони майже не змінюють світ загальний, адже він чомусь існує і без тебе.

По-друге, у нас є Елс, а від Елс втікають звуки. І навіть не дивно, що втікають – з ким розмовляти жінці-безхатьку, а Пдайт кпієчк всі і так зрозуміють. Для Елс світ вже давно перетворився на хідник – навколо люди-ноги, що можуть подати таки копієчку, а можуть по ребрах отоварити (і це в кращому випадку). Тому пропозиція перетнути поріг нормального світу – навіть на одну ніч – жінку шокує. Так, світ з гарячою водою, м’якими ліжками, теплом і добрими людьми все ще існує. Але чи варто йому довіряти, якщо завтра все одно опинишся зі свого боку зачаклованої межі?

По-третє, у нас є Лайз, і Лайз… Майже не думає, бо не має на те сил. А коли робить над собою зусилля, то думки їй часто заміняють рекламні джингли та сталі конструкції. Лайз втомилася, її життя вислизає крізь пальці, їй погано, але ніхто навколо не може визначити, що їй насправді болить. Тільки вона сама знає, що з нею справді щось не так, і навіть у власному тілі жінка почувається незваною гостею. Чи то сильна депресія, чи то перші ознаки тяжкої хвороби – синдром хронічної втоми Алі Сміт змальовує майже за підручником, але Лайз ще не знає, що саме відбувається з її тілом і не впевнена, чи вона ще насправді живе.

По-четверте, у нас є Пенні, яка жонглює епітетами і постійно веде в голові паралельні розмови, прикрашаючи неблискучу дійсність. Пенні – журналістка, яка підробляє рекламною джинсою. Її світ – барвистий, привітний, сповнений приємних сюрпризів, але щоб зробити його таким, з реальністю ще треба ретельно попрацювати в текстовому редакторі. Чи корисно таким людям стикатися з реальністю, так би мовити, а натюрель? Правильна відповідь: так. Реалістична: головне – результату не дивуватися. Для деяких людей світ стає стерпним лише після опрацювання. І добре, якщо все ще вдається з ним попрацювати.

По-п’яте, у нас є Клер – молодша сестра Сари, дівчинка-підліток, яка з презирством ставиться до таких обмежень як розділові знаки. І розділ Клер – це кількадесят сторінок одного довгого речення одного нестерпного речення що палахкотить болем пашить горем і вивергає гнів. Клер обурюють ті кляті дорослі, які не хочуть згадувати Сару, не хочуть думати про Сару, не хочуть уявляти собі, якими були останні миті Сариного життя. Горе штовхає людей на дивні вчинки, а для дівчинки головне – розділити. Ні, вона не збирається повторювати шлях старшої сестри, але вона мусить дізнатися більше, мусить відчути себе на чотири, ні, майже три секунди ближчою до назавжди втраченої близької людини. Тільки чи стане світ після цього хоч трохи стерпнішим? А хрін там.

А по-шосте… А по-шосте у нас є весь світ з усіма його людьми. Вони живуть, або ні, люблять, або ні, діють, або ні, чекають, або ні… “Готель Світ” – це маленький концентрований роман, що аж бринить скороминущістю життя. Усі ми тут тимчасово, усі ми рано чи пізно підемо назавжди – і неважливо, чи прожили ми життя правильно, чи ні, – а реальність знайде, чим замазати діру на стіни, що лишилася від нашого існування. Звісно, Алі Сміт ще багато розмірковує і про прийняття іншого, і про несправджене (від життя до кохання), і про соціальне розшарування, і про одвічні проблеми батьків і дітей. Але про що б вона не розповідала, на авансцену вперто виходить оце гіркувате відчуття. Це не світ навколо нас крихкий, це наше існування – все одно, що змах крилець метелика, котрий випадково залетів до готельного вестибюлю. Метелика здує, а готель стоятиме – чекатиме на нових постояльців. Ми завжди готові обслужити гостей за найвищими стандартами, тільки не залишайте, будь ласка, своїх речей.

Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням