Дитяча хвилинка повертається – цього разу, щоб розповісти про премилий графічний роман для молодшої аудиторії. Але і старша аудиторія (в моїй особі, як жеж інакше) від нього в тихому захваті. Бо: а) це, можна сказати, ретелінг; б) тут принцеси дещо переосмислюють концепцію damsel-in-distress, в) воно дуже миле; г) а ще й сама історія має відчутний терапевтичний присмак – при чому на тлі пригод він геть не виділяється, як щось аж таке навмисне.

“Принцеса + принцеса: довго і щасливо” новозеландки Кейті О’Нілл – це в дівоцтві вебкомікс, що отримав паперове втілення (разом із бонусним фіналом) і низку галузевих нагород та номінацій на. Сюжет цієї 56-сторінкової історії простенький: зустрічаються якось дві принцеси і поринають у пригоди. Але вдале поєднання тих пригод із романом виховання (а ще все це присмачене цікавими і веселими детальками) створюють той самий ефект “Та ж яке ти в нас миле!”.

Що ж це таке миле?

• Головні героїні – хоробра Аміра, яка сама собі принц і рятівниця всіх навколо, та сумовита й нерішуча Сейді з Вежі, яка має чуйку на нестандартні рішення. Вони не схожі між собою, але ідеально доповнюють одна одну, коли йдеться про командну роботу. Оце один з очевидних плюсів цієї маленької книжки. Вона нагадує, що “різні” – це не вирок ані для дружби, ані для співпраці. Але домовлятися доведеться. Бажано словами – дуже помічний людський винахід.

• Тут є своя логічна казкова реальність. Авторка перемішала базові казкові елементи: принцеса у вежі, принци-переможці, згубний вплив старших родичів, єдинороги (1 шт.) та дракон (1 шт.) врешті-решт. Широким світ не назвати – об’єм оповіді не дозволяє, але він доволі виразний і по-своєму живий. В усякому разі, події в ньому взаємопов’язані і всі рішення мають свої наслідки. А ще цей світ різноманітний. В усякому разі лінія Сейді грає за команду квазіЄвропи, а Аміра – за умовну Північну Африку.

• Єдинороги, няшні дракони… Тут багато дрібних фішечок, що мають сподобатися сучасній малечі. А для старшої аудиторії є трохи стьобу над іншими речами.

• На кількох десятках сторінок Кейті О’Нілл намагається зламати ціленьку собі фасцію стереотипів – переважно про те, якими мусять і не мусять бути принци чи принцеси. Чому ж принц не може боятися велетів, а принцесі зась рятувати інших принцес? Так, деякі речі подаються трохи занадто “влоб” і підтексти можна було б організувати елегантніше, але це книжка для шести-восьмирічок, чого вже там.

• Але окрім цього авторка обережно тягне додаткову – суто психологічну – лінію. Ту саму, яка дуже просто і дуже наочно розповідає про те, як може псувати життя нав’язування токсичної картини світу та чужих уявлень про тебе. Знайшлося тут місце і опору банальній жіночій долі, і спротиву фетшеймінгу та емоційному знеціненню, і бунту проти очевидно неправих авторитетів.

• А ще все це багатство дуже приємно намальовано. Щоправда, як на мій старосвітський смак, місцями воно аж занадто ретро–анімешне (особливо, коли йдеться про міміку персонажів).

• Але загалом – дуже миле. А ще тут класна міжпанельна динаміка, люблю такі штуки.

“Отаке”. А, і про дещо, може здивувати українських читачів. Так, в першу чергу це історія про дружбу. Причому не тільки дівочу. Але відданість та зацікавленість Аміри та Сейді одна в одній може мати кілька потрактувань. Зрештою, той самий бонус для паперового видання додає однозначності. СПОЙЛЕР: на останніх сторінках дівчата одружуються. Момент дуже мімімішний, але, якщо для батьків це важить, – так, він є.

PS про видання: видання пречудове КРПК. Яскраве, охайне, добре надруковане і дбайливо зверстане. І переклад прекрасний і дуже живий – ну, його Ярослава Стріха робила, тут сюрпризів і не могло бути.

---

Я вдячна видавництву Рідна мова, яке запропонувало мені прочитати цю книжку для огляду. Сама я її вихід просто прохлопала – загубилося видання між іншими арсенальними новинками.