Я тут була подумала, що варто зробити нову блогову рубрику (ага, Ксеню, наче ти старі регулярно поповнюєш!). У Першому погляді розповідатиму про книжки, що тільки-но потрапили в моїх загребущі руки, але ними вже хочеться поділитися. Це має бути щось середнє між розпакуваннями, що їх інші люди роблять з книжковими закупами, а я – з новими ляльками, та експрес-оглядами найцікавіших особливостей видання. Бо до читання бува руки роками не доходять, а треба ж ділитися прекрасним! Але перший випуск треба присвятити особливій книжці – я тримала її в руках тільки кілька днів, поки вона не поїхала до майбутньої власниці, і за цей час сумлінно прочитала найцікавішу для мене половину. Ідеться про несподіване та дуже круте видання – напівкулінарну книжку, напіветнографічний наукпоп.

Створення видавництва Їжак для окремо взятої Ксені стало однією з головних “арсенальних” новин цього року. Ура, у нас з’явилися люди, які планують професійно працювати з історією кулінарії, – чи це не диво? І вже першим виданням ці чудові люди зайшли з козирів – розповіли про кримську кухню.

“Кримськотатарська кухня” Олени Соболєвої – це книжка рецептів, що вирішила отримати науковий ступінь. Рецептів в ній багацько, але окрім них тут ще є коротка, але достатньо вичерпна історико-етнографічна розвідка. На перших сторінках ідеться про загальні особливості і тренди кримської кулінарії – в яких умовах кухня формувалася, за яким принципом поділяється за напрямками (спойлер: географія+набір базових продуктів), на які традиції спирається і тому подібне. Основний матеріал поділено на три розділи – обрядові страви, повсякденні страви і страви, що їх кримські татари “вдочерили” на засланні (плов, лагман, самса – оці от загальновідомі хлопці). Кожен рецепт супроводжується короткою довідкою в стилі “Мрія домашніх етнологів” – що за страва, звідки взялася, як готують і чому саме з такою метою. Окрім того, видання містить експедиційні етнографічні матеріали – від фольклорних елементів (прислів’я про їжу, такого плану) до фрагментів інтерв’ю кримських старожилів, які діляться кулінарними лайфхаками або згадують, як ту чи іншу страву робили/подавали в їхньому дитинстві.

Усе, що стосується етнографічної сторони діла – круто, але мааааало, хочеться такого ще. До всього авторський стиль ще й майже не слабує на пташину мову українських наукових текстів. Є деякі питання (переважно до синтаксису), але загалом все це написане приємно людською мовою (так, у мене від деякого “наукпопу” ще досі психологічна травма не вивітрилася). Стосовно рецептів можу мало що сказати, бо встигла їх тільки похапцем переглянути. У тому єдиному випадку, за яким встигла щось приготувати – звернула увагу на деякі особливості саме рецептурної частини. Перша і головна – це адаптація традиційних рецептів з їхнім великим виходом (авторка про це одразу попереджає), присмачуванням “на око” та дуже умовним часом приготування. В деяких випадках вказують конкретний строк перебування в пічці, в деяких – залишають коридор, а от з кхурабіє, що я його пекла, був мій улюблений випадок – слідкуй за кольором. А ще подеколи в рецептах, наскільки я помітила, можуть бути не конкретизовані деякі пропорції чи, скажімо, з кхурабіє у складі був вказаний розпушувач, але в покроковому рецепті не уточнювалося, коли його додавати. Тобто, якщо ви на кухні не вперше і не вдруге – такі речі проблеми не створюють, але якщо потрібна максимально конкретизована інструкція – знадобиться ще й гуглопоміч.

Загалом рецептів чимало, вони цікаві і звучать як аутентичні. Особливо захопливо було порівнювати з “а як у нас”. Оскільки тру_народну кухню я краще знаю не українську, а таки болгарську – то з “як у нас” перетиналося чимало моментів (але овочів “у нас” їдять значно більше). Що ще? Вегетаріанських рецептів небагато, а м’ясні в основному вівцеорієнтовані (оскільки я практично не їм червоного м’яса, а курбан чорба – одне з головних страхіть мого дитинства – в цих місцях млосно зітхала). Є рецепти класичних солодощів. Є рецепти напоїв. Я дізналася, як робити шєрбет! Дуже цікаво читати все, що стосується обрядової кухні та елементів традицій. Дуже гарно вписані ці вставки з інтерв’ю. І взагалі, саме видання – прекрасне.

PS про видання: ця книжка – ідеальний ідеал кулінарних видань. Вона має м’яку обкладинку з клапанами. Я знаю, що для українського ринку це не айс, але це значно зручніше за тверду (яка ще й робить книжку непотрібно важкою). Дуже цупкий папір, якісний друк. Є трохи помилок верстки. Шикарні “інстаграмні” фото і просто неймовірно чарівні графічні елементи. Коротше кажучи, мені такого треба ще! І про інші українські регіональні кухні, і не тільки.

А, і трохи слайдів нашвидкуруч:

• зміст

• малюночки на берегах

• рецепт моєї мрії (з дитинства, серйозно!)

• ще рецепт

• і ще рецепт

• а це вже мій знайомець

---

 

Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням