Читання другого тому потенційної трилогії – це завжди ризик. Особливо, коли авторка каже: “Спочатку я думала, що це буде stand-alone, але якось воно…”. Тож я чекала на продовження “Варти у Грі” Наталії Матолінець – бо Варта сподобалася, бо Прага, бо перша книжка була цікава, але надто сюжетоорієнтована, а з під того сюжету визирав потенційно дуже цікавий світ. Чекала, але трохи непокоїлася: а чи буде воно круто? Прочитала. Висновок перший: так, це було круто. Висновок другий: усе моє занепокоєння розвіялося, окрім одного – і за сумісництвом головного.

З героями “Варти у Грі” ми попрощалися в найцікавіший момент – Гра скінчилася, у Центральноєвропейському конгломераті влада переходить до темної фракції, головні герої дізналися про себе багато нового, а декого ще свіжонадбаною силою по голові бахнуло. Що ж може бути після такого шаленства? За логікою – нормальне життя, але все не так просто.

В “Артефактах Праги” знайома нам двійця вирушає до рідного міста Златана, щоб офіційно підтвердити свій новий статус та спостерігати за обранням нового голови Конгломерату. Але є кілька “але”. По-перше, герої миттю влізають по маківку у центральноєвропейську магічну політику. По-друге, провести ритуал ініціації неможливо – чехи провтикали потрібні артефакти, тож їх треба шукати. По-третє, в Празі відбувається щось дуже дивне – зникають молоді маги, а старші  навіть думати про те не хочуть. По-четверте, на тлі всього цього щастя стосунки Варти та Златана набувають нової кгхм глибини, і це теж суттєво впливає на обставини. А ще навколо точиться звичний герць “Світлі проти темних”, празькі відьми мутять щось незрозуміле, Златан має веселеньку родину та шухлядку з mommy issues, що заважають йому тверезо дивитися на ситуацію, а ще навколишні легенди поводяться дуже нечемно – вони, холєра, чомусь оживають!

Якщо намагатися описати “Артефакти Праги” в трендах” вийде щось навроді такого:

• тренд цього літа №1 – літо (і відерце мохіто). Технічно йдеться про вересень, але вересень дуже спекотний, тож авторка переконливо змальовує атмосферу стародавнього міста, що потерпає від погоди та набридливих туристів. Якщо в першій книжці йшлося про Львів очима locals, то “Артефакти” – це про ту Прагу, якою її бачить туристка Варта. Місто загадкове, дивне і з незрозумілим розкладом сил. А, і ще туристичне, як же без цього. До книжки знову дбайливо додали мапу, і після прочитання деякі локації дійсно хочеться оцінити на власні очі.
• тренд цього літа №2 – дозований екшен. Спортивне орієнтування зразка першої частини “Всі біжать – і я біжу” дещо змінює характер. В “Артефактах” багацько пригод і біганини, але вони чітко підпорядковані загальному сюжету, працюють не на одну генеральну лінію,  та й сама біганина є значно осмисленішою, хоча це не гарантує, що герої завжди поводитимуться… розумно. В цілому в другому романі набагато цікавіше вибудована динаміка – і на рівні всього сюжету, і на міжепізодному. Окремі екшен-сцени – то взагалі вау! Єдине, що мені не дуже зайшло – час од часу Наталія Матолінець змінює ПОВів. Чому мені це в першу чергу не зайшло – розповім нижче. А, з об’єктивної точки зору, це рішення подеколи викликає сумніви, бо, прімо, Варта і Златан в принципі ПОВи нерівноцінні (бо Златан значно більш поінформований), і щоби їх урівняти, треба хімічити з ситуаціями, занурюючи суддівського хлопчика в стан вимушеної безпорадності (власне, авторка це й робила). Секундо, там ще є технічні моменти, але то таке.
• тренд цього літа №3 – політика. О, нарешті я отримала те, чого мені не додали в першій книжці! Ні, Наталія Матолінець не відкрила всі таємниці світу одним махом (більше того – різниця між світлими та темними все ще лишається химерно-непереконливою), але дещо стало зрозумілим. Наприклад, те, чим займаються дорослі маги, які вже підупали на силі, – політикою. Брудні ігри, скандали, інтриги, розслідування, три вагони бюрократії і дрезина цинізму – це ще не повнокровний світ, але він добряче розширився і спостерігати за ним цікаво. Особливо, коли стає очевидним, що шалена львівська вольниця, коли незрозуміло, хто, що і навіщо, – то флуктуація, пов’язана з чисто низовою недоорганізованістю української магічної спільноти. “У дорослих” все значно веселіше.
• тренд цього літа №4 – романтика. Отут у мене починаються головні проблеми з текстом, бо… Вибачєйте, фанати і фанатки, мені не подобається Златан. Тобто, це нормальний персонаж і переконливий образ. Я просто не люблю таких бісючих самовдоволених засранців, схильних спілкуватися з навколишнім світом виключно через посередництво маніпулятивних технік. У житті не люблю, а в літературі – особливо, янґ-адалтової, геть погано сприймаю. Тож там, де треба співчувати зародженню кохання, я почувалася старшою пані на призьбі: “Ой, Вартусю, не роби цього. Не роби цього, потім боляче буде! І цього не роби! А це.. Ну, підвіконня, стіл – роби, якщо вже так хочеться, але емоційно не втягуйся. Та шо ж ти робиш? Може, в інший бік подивишся? Бурштин? Нє, не для Бурштина мама квіточку ростила. Може, для різноманітності хтось зі світляків? Пам’ятаєш, який Еверест хлопчик гарний? Він тобі і порадить, якщо треба, і допомо… Варто! Ти куди дивишся? На Віслава? Ні, тоді вже краще Златан, переконала!”. Тож для мене певний напрямок розвитку сюжету був сумом і журбою – не збігаємося ми з авторкою в уявленні про привабливі чоловічі персонажі. Погана новина для Ксені: Златан кепсько впливає на нашу дівчинку. Натурально, є епізоди, де Варта демонструє ознаки співзалежності – вона починає дивитися на світ очима Златана, і це лякає, бо у Златана сприйняття реальності добряче викривлено дідівським вихованням, характером і святою впевненістю, що суддівські рукавички (навіть, отримані нелегальним шляхом) роблять його не просто магічно крутішим – а кращим. Хороша новина для Ксені: якщо дія третьої книжки відбуватиметься в Будапешті (а я маю на це небезпідставні надії) – в ній буде менше Златана, бо <спойлер>.
• тренд цього літа №5 – стара-добра магія. Окрім ключової для першого роману біготливо-бойової магії, в “Артефактах Праги” вже багато цікавенького. Тут ідеться про різні типи магічних сил (специфіка Вартових, “архіви” Хранителів), значно більше розповідається про те, як працюють окремі закляття (“Сакре Кьор” – краса і сила!), а ще тут є відьми. Ні, вони і у “Варті” були, але празьких відьом більше, вони відіграють важливішу роль у сюжеті, а ще – вони привнесли в це урбан-фентезі хорошу таку дозу жорсткої казковості і казкової логіки. Шкода, тільки цю лінію авторка не до кінця розкрутила. Хоча, можливо, Вартусі за “неостаточну” жертву ще прилетить. Залежить від того, як в цьому світі працюють закони магічної світобудови, бо знаємо ми про них поки що дуже мало. Ну і сестри Крокови – мої улюблені персонажки, хочу про них вбоквел!

А загалом “Артефакти Праги” є чесними правонаступниками “Варти у Грі“. Це симпатичне динамічне розважальне фентезі, від якого складно відірватися і яке емоційно чіпляє. А що мене воно найемоційніше чіпляло невідповідністю романтичної лінії моїм естетичним уподобанням – то вже таке, буває. Було приємно повернутися до цього барвистого світу магічних пригод і про нього все ще хочеться дізнатися більше. Можливо, в іншому форматі – тому, де пригод менше, а барв і відтінків більше. Але жанр диктує правила гри – підхопилися і погнали!

Я вдячна видавництву АССА, яке запропонувало мені прочитати цю книжку для огляду.