Останніми роками мені дуже полюбилися видання, навроді “Дівчат-бунтарок” чи “Це зробила вона” – напів енциклопедії, напів артальбоми, присвячені видатному жіноцтву. Але головна фіча таких книжок є водночас і їхнім маленьким багом – вони беруть розмаїттям. Прагнення показати якнайбільше видатних жінок, які досягли успіху в найдивовижніших сферах, – це дуже круто. Але бува хочеться взяти в руки щось концентрованіше, щось, що грає за певнішими правилами і не вимагає обирати тільки одну-дві найкрутіші постаті в своїй сфері. І поки я чекаю на  окремі книжки про письменниць чи художниць (усе ще йдеться про гарнюні дитячі видання, “Неймовірні” я прочитала!), видавництво Віват українізувало минулорічну американську книжку про богинь. Буквально богинь – міфічних володарок всякого-різного.

У “Жінках з легенд та міфів” Енн Шен вирішила розповісти про п’ять десятків представниць різних пантеонів. У передмові вона пише про те, що “ще донедавна вся історія була здебільшого патріархальна, а це означає, що жіноче начало було притлумленне буденністю”. Авторка має на меті здути оцей флер буденності і розповісти, що божественні дівчата можуть все – правити, воювати, любити, мудрувати, рятувати, надихати, робити все самі, якщо хочуть і звертатися по допомогу, якщо того потребують. І хоча не всі “жіночі” міфі – це справді про емпауермент, Енн Шен добирає такі історії, що краще пасують до такої концепції. Кінець кінцем вона створила дуже яскраву книжку, а проте – з виразними особливостями.

Про структуру: 50 божественних історій з цієї книжки розподілені на 5 частин – “Творчість і прояв сили”, “Кохання”, “Сила”, “Захист”, “Відродження”. Розподіл цей дещо умовний (і радше підпорядкованій другому завданню цієї книжки, але про нього трохи згодом). Я б подумала, що Ісіда потрапить до “Відродження”, але вона – у “Коханні”, Афіна – в “Творчості” (заслужено, хто ж сперечатиметься), а не в “Захисті” – такого плану умовності. І подеколи авторка підсмикує ковдрочки міфів, щоб до загальної ідеї краще пасували. Іноді виходить, іноді ні.

Про історії: у кожному розділі авторка вказує, з якої країни походить її героїня, коротко переповідає її основні міфологічні сюжети, час від часу зупиняється на особливостях культу чи культурного значення богинь. А ще у кожному розділі додає примітку, за яких обставин та за якою допомогою до цієї богині звертатися.

Про особливості: розповісти про найрізноманітніших богинь та пов’язані з ними міфи – шляхетна мета. Але Енн Шен робить це в такий спосіб, що лишає по собі виразний “нью-ейджевий” присмак у роті. Інь та ян, відкрий в собі внутрішню богиню, пробуди творчі сили та близькість до божественного – отакого плану. Власне, письменниця ще у передмові звертається до читачів: “Сподіваюся, що, познайомившись із історіями, викладеними в нашій книжці, ти обереш для себе свою богиню-покровительку (або й кількох!)…”. Я просто не думала, що вона реалізує це настільки буквально: “Звертайся до Парваті, коли тобі бракує духовних сил та наполегливості в досягненні романтичної мети”. Якщо дивитися суто практично – тут справді можна знайти собі покровительку у більшості справ. Але… це все ж таки дуже дивно, особливо, зважаючи на вікову специфіку.

Про вікові обмеження: от вони – одна з головних дивовиж цієї книжки. Українське видання має позначку “6+” і структурно воно наче відповідає цьому віку. Але є кілька “але”. Перше – ця книжка не аж так просто написана. Вірніше, одні розділи читаються, як казочки, але в інших через деякі формулювання треба продиратися і підключати давні знання. Склалося навіть враження, що в оригіналі текст міг бути… специфічним, і українську версію підредаговували під легше сприйняття. Але оригінал я не бачила, тож – хто його зна. Інший момент – оце покровительство. “Звертайся до Хатхор, коли тобі потрібно додати яскравості та блиску до своїх романтичних стосунків, а особливо, коли розпочинаєш нові”. Дівчатам-підліткам такі поради, либонь, за милу душу. Щодо шестирічок – я щось не впевнена. Третій момент – Енн Шен мінімально цензурує міфи. Вона нічого у барвах не переповідає, але якщо Аньє за легендою зґвалтували – авторка цього не приховуватиме.

Про джерела: а ще до деяких статей-розділів виникають питання суто до змісту. Наприкінці авторка подає короткий список літератури. Він своєрідний, багато в чому підв’язаний, як не на “божественну жіночність”, так на магічні практики, тож я не ризикнула б вважати це за беззаперечно класний стартовий пакет для дитячого читання (от ще одна зернинка сумнівів в ґрунт упала). Плюс деякі розділи (наприклад, про Аньє) нагадують радше переказ статті з Вікіпедії. Плюс деякі розділи (принаймні там, де я могла це помітити, бо орієнтуюся в матеріалі) містять помилки – від дрібних неточностей і пересмикувань, щоб краще в рядок лягало, до новітніх відкриттів, а-ля зміни статі Дагдою.

Про розмаїття: поверховість авторка компенсує розмаїттям. Так, тут багацько майже рідних грецьких богинь, але йдеться не тільки про них. Майже на рівних з ними конкурують індійські та давньоєгипетські жіночі божества, не пасуть задніх далекосхідні, нордичні та кельтські. Є трохи Африки, трохи Америки, трохи Полінезії. Ні, слов’янських богинь нема – може, й на краще. А за рахунок того, що авторка дійсно намагалася відтворити якомога розмаїтішу картину – книжка створює те саме враження, на яке, схоже, розраховувала. Вона доводить, що богинь було завжди багато і займалися вона усім, що тільки на гадку спаде – від покровительства малюкам і до війни та темного чаклунства.

Про ілюстрації: а от вони прекрасні! Достатньо мультяшні, щоб добре працювати на аудиторію шанувальниць і шанувальників діснеївських принцес, картинки тут яскраві, а ще – продумані і деталізовані. М’яко зображена трилика Геката, Фрейя з її їздовими котами, старанно промальована так, щоб підкреслити могутність, але не відлякати найменших Пеле, осяйна Ошун – всі вони круті й прекрасні (але деякі трохи еротизовані). А ще серед цих богинь багато кирпатих – навіть в тих випадках, коли антропотип на це натякати не міг. Так, це особисте: маленьку мене такі портрети дуже б надихнули.

А в цілому це  чудова за ідеєю, корисна за меседжем, блискучо зроблена з естетичної точки зору книжка, яка має трохи надто екзотичну концепцію і трохи надто вільно ставиться до першоджерел. Можливо, і дійсно вона більше підійде на “6+” для читання з батьками, які можуть відловити дрібні хиби і скерувати увагу дитини далі. А як перше знайомство та джерело натхнення – “Жінки з легенд і міфів” цілком годящий варіант. Тут же найцікавіше – не зупинятися, а шукати далі. І сама авторка до цього спонукає.

---

Я вдячна видавництву Віват, яке запропонувало мені прочитати цю книжку для огляду.