Графічна пауза. Твій дім – твоя в’язниця

Є такі видання, де в першу чергу важить соціальна складова і терапевтичний ефект. І їх дуже складно оцінювати з художньої точки зору, бо будь-яке “А чому так?” у власних же очах починає здаватися малахольною дріб’язковістю. Тому і писати про них дуже важко. Але треба. Тож спробую розповісти про яскраві особливості “першого в Україні коміксу про домашнє насилля”.

DSCN9509

Розквашене яблуко” – це коротка (56 сторінок лишень), але дуже концентрована історія про насилля в одній на позір щасливій та гармонійній родині. Вона – вчителює, заробляє трохи, дбає про чоловіка, дім та себе (приблизно в такому порядку). Він – десь там гарує, забезпечує родину і чекає на те, що кожне його бажання буде втілене ще до того, як навідає голову. У них все добре. Окрім того, що, коли недобре – погано стає лише одній стороні.

Єжи Шилак та Йоанна Карпович поставили перед собою непросте завдання –  показати, як працюють механізми домашнього насилля. Оповідна частина “Розквашеного яблука” стоїть на трьох китах – типізація, циклічність, зачепленість за співзалежність. Це впливає на сюжет, і тому у мене таки були питання суто до сторітелінгу, але… Маємо те, що маємо, і те, що маємо зроблено сильно.

Про типізацію: автори взялися показувати середньостатистичну родину середнього класу – бо їм, очевидно, ідеться про те, що “тихо не дорівнює щасливо”. Жінка тут майже домогосподарка, а чоловік – типовий мачо-мен середньої руки. Травматичні ситуації в графічному романі наближаються до таких, що їх буде дуже просто уявити читачам зі схожим способом життя (і – відповідно – жертвам домашнього насилля такого штибу – примірити на себе). Стусани за пересолений борщ, ременем за спізнення, форсований секс, бо в чоловіка потреби, “Ти погано стараєшся”, бо правильно старатися все одно неможливо. Якоїсь миті здається, що в короткий текст напхано забагато тригерів – свідомо і навмисно. а) Імовірно, щоб показати, що демонстративно розлитий борщ добром скоріш за все не скінчиться, б) щоб охопити якомога більше типових випадків з життя. При цьому, що цікаво – у тексті йдеться про фізичне насилля, психологічне, сексуальне, але нема виразних тригерів економічного насилля, хоча в парі моментів вони аж напрошувалися. Можливо, не хотіли ускладнювати ще більше (усе справді не осягнеш), або вирішили, що отак змальованій родині це не личить.

Про циклічність: сюжет всього графічного роману ходить колами – великими і маленькими – і це дуже круто, бо безжально ганяє читачів по спіралі насилля, де у героїв є хороші дні і є погані дні. Є дні, коли героїні важко стати з ліжка, а є такі, де вона дякує Господу за свою “правильну родину”. Лейтмотиви “Я стараюся”, “Але він мене кохає”, “Дякую тобі, Боже, за все” крають серце, бо вони повторюються, повторюються, повторюються і виходу з цього лабіринту-кола просто нема.

Про співзалежність: от власне – емоційна циклічність (аби не сказати зацикленість) оповіді намагається пояснити: “Чому вони не йдуть” (а ще – чому йти треба якраніше). Окрім чорно-білих кіл тут є ще кілька моментів, що сильно впливають на сюжет. По-перше, підкреслюється, що героїні нема до кого звернутися – є натяки на те, що нездорові патерни “Я погано стараюся” вона всотала з молоком материного виховання, плюс чоловік як типовий аб’юзер також докладається до її відокремлення від інших людей.

По-друге, треба пам’ятати, що це польський графічний роман. Навіть не так – це скандальновідомий польській графічний роман. Для нього важливо показати токсичну релігійність і те, якої спотвореної форми може набути принцип “нехай дружини підкоряються своїм чоловікам”. Настільки важливо, що текст (і ілюстрації) свідомо йдуть на те, що в одній сусідній країні (а, здається, і не в одній) можуть кваліфікувати як “образу почуттів вірян”. Від останньої панелі прифігіла навіть я: “Ви ж не аж так? А, ого, аж. Окєєєєй”. Це було сильно. Плакатно-буквально, але сильно.

Власне, оця певна спрощено-типова плакатна буквальність є особливістю всього твору. Він бринить бажанням показати на пальцях так, щоб уже всі, всі, ОТ ПРОСТО ВСІ зрозуміли – тут не до натяків та вишуканих рішень. Причому якщо сама історія підкреслено нехитра (наприклад, в носі автори мали тонкі душевні порухи аб’юзера – “Б’є – значить стаття”), то візуальна складова в “Розквашеному яблуці” – на рівні вау. Переконливі деталі, чудова робота з гамою, міжпанельна динаміка 80-го левела (дуже хотіла сфотографувати щось з найкращих зразків, але там якщо не прямі спойлери, то неприкрито підбанний в соцмережах зміст по сусідству). Намальовано все це неймовірно круто. А ще – відверто жорстко. Це чесні 18+ – незавуальоване насилля, кров, відверті сексуальні сцени, правда відверті. (У “підвалі” допису буде каруселька з кількох фото сторінок, включно зі спойлерною останньою панелькою.)

Окрім соціальної цінності ця книжка є справжнісіньким артоб’єктом, але не таким, що його приємно й тепло в руки взяти. Віва “Видавництву“! Це офігенно зроблено (а ще дуже тонкий  переклад від Остапа Сливинського). Але от тепер не знаю, чи варто лишити книжку собі, чи віддати її до бібліотеки. Вона не стільки для перечитування, скільки для розповсюдження.


Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням


Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s