Нестерпна крихкість щастя. “Зруйнована гавань”

Я дуже давно хотіла почитати щось з детективів Тани Френч – років майже з десять. Але перший з російських перекладів, куди сунула носа, був епічно дивним, в оригіналі читати детективи я не люблю, тож чекала в моря погоди і нарешті дочекалася. Дочекалася і здивувалася. По-перше, бо українським дебютом знаної ірландської письменниці стала аж четверта книжка в циклі. Ні, зрадоньки тут нема, цикл – трохи умовний і об’єднує книжки один і той самий поліційний відділ, а не залізно наскрізні герої. По-друге, бо виявилося, що “Зруйнована гавань” – це не детектив. Хоча й про детективів та розслідування.

img_0399

У далекому передмісті Дубліна стався жахливий злочин – хтось вбив усю родину: чудову молоду пару та двійко їхніх янголят. Преса стає дибки, родичі в шоці, сусіди перелякані, співгромадяни прагнуть крові, а поліціанти сумовито усвідомлюють, що винуватця треба знайти “на вчора”, бо громадськість їх без солі й перцю зжере. Але з цим ділом все дуже непросто: передмістя, що заповідалося бути райським котеджним містечком на узбережжі, радше нагадує локацію для зйомок фільмів жахів, улік на місці злочину стільки, що історія не тримається купи (чи це кілька історій?), версія з маніяком звучить привабливо, але суспільно-безвідповідально, а ще з цією ідеальною родиною щось очевидно не те. Власне, щось не те тут і з детективом Майклом Кеннеді, причому “не тому” вже років майже тридцять, тож вони знайшли одне одного, але чи вийде тут щось на добре?

Типова детективна зав’язка “Зруйнованої гавані” обіцяє, власне, детектив. Але вже перші кількадесят сторінок доводять, що з жанром тут також все дуже непросто. Адже на ділі ця книжка – суміш сімейної драми та психологічного трилеру з домішками ну дуже ретельно прописаного поліційного роману. І всі ці інгредієнти ще й поєднуються в несподіваній пропорції, яка добряче впливала і на процес читання, і на враження від нього.

Про поліційний роман. У першу чергу, “Зруйнована гавань” – це роман про роботу поліції. Уважний до деталей і дуже повільний роман про роботу поліції. Це наче з кількох серій серіалу-процедуралу зробили один епізод з усіма подробицями. Тана Френч розповідає про коротке (на кілька днів лишень), але аж ніяк не стрімке розслідування. Як таке може бути? А тут перший день триває майже двісті сторінок, і терплячий читач протягом всієї книжки встигне дізнатися про все: від того, як оформлювати уліки, і до того, як ставити завдання численним експертам. А от нетерплячому читачеві буде непереливки, його естетичні вподобання цей текст до уваги не бере. З іншого боку, одна з найцікавіших особливостей “Зруйнованої гавані” – це дуже тонка пародія на “бадді-муві” поліційного розливу. Крім всього іншого в книжці йдеться зародження стосунків між новими напарниками. І ця лінія прописана дуже круто і… несподівано.

Про психологічний трилер. Неквапливість оповіді в цій книжці компенсується граничною увагою не тільки до матеріальних деталей. Власне, наскрізні камені всієї історії – це кілька допитів. Тут немає жодної випадкової розмови, жодної випадкової людини і кожна фраза, кожна деталь відіграє свою роль. Тана Френч дозволяє слідчим (і читачам разом з ними) скласти гарненьку башточку з яскравих кубиків, а потім зносить її одним помахом руки. І цей помах може бути фразою, зітханням, змахом вій. “Зруйнована гавань” розповідає про розслідування, де важливо не “що” – це очевидно, не “як” – це радше суддів має хвилювати, а “чому”. Це “чому” викручує руки детективам, бо вони мають дві рівноцінні і рівноможливі версії – кожна з доказами, кожна з мотивацією, кожна годиться для суду, але щось з ними обома не те. Це “чому” викручує мізки читачам, бо авторка дозовано ділиться інформацією, а для детективів це біда і читерство. Ну, але це й не детектив. Це театр характерів, і далеко не всі з них мають стосунок до цього злочину.

Про сімейну драму. А якщо злущити шкаралупу розслідування, то “Зруйнована гавань” виявляється важкою і нетолерантною до ніжних читацьких почуттів сімейною драмою, причому драмою не тільки бідолашних Спейнів. Тана Френч з уважністю патологоанатома препарує сімейне життя, протиставляючи плакатно-правильне і… трагічно-неправильне, але більш реалістичне. Вона розповідає про те, чим можуть обернутися мрії. Вона розповідає про те, наскільки вразливим є щастя, особливо тоді, коли йому потрібні зовнішні спостерігачі. Вона розповідає про умовність безпеки, про неможливість контролювати все, про безум, що чатує поряд і може прийти без жодної причини, про крихкість мрій і про зерно руйнації, що росте з осердя якнайкращих намірів. Про те, як бажання перетворюються на джерело страждання (і як кривувате дзеркало буддистської етики – це дуже страшний текст). Але головне – вона розповідає про те, що іноді любові недостатньо. А ще про те, що не всі ми можемо передбачити і не всьому можемо запобігти.

Зруйнована гавань” – це хворобливо сумна книжка про людей, які просто хотіли буди щасливими і надто пізно зрозуміли, що прості рішення не обов’язково дають потрібний результат. Можна все літо об’їдатися морозивом, та це не врятує від закриття улюблену ятку з холодним смаколиком. Можна все життя покласти на те, щоб триматися на плаву, але це не гарантує захисту від хвилі, що зіб’є з ніг. Якоюсь мірою ця книжка розповідає про цунамі долі. Ні, звісно, тут ще багато всякого є – і подробиці про роботу поліції, і психологічні портрети гідних і негідних поліціантів, і про економічну кризу 2007-2008 років та невдалу джентрифікацію, і трохи соціальної сатири і багато достовірних психологічних екскурсів. Одного тут нема – катарсису і переконання, що все буде добре. Ні, не буде. Буде якось і з цим “якось” треба жити далі, бо інакше ніяк.

PS про видання. Увага, книжка в інтегральній обкладинці і при цьому – добрячий товстунець. До читання треба призвичаїтися фізично. А ще трохи психологічно – тут дуже барвистий переклад (або редагування перекладу). З огляду на оригінал (кинула на семплові сторінки одним оком) – навіть занадто барвистий, адже лексичними багатствами тут послуговуються без психологічного і стилістичного розбору, тобто архаїзованою лексикою та стилістично-забарвленими ідіомами розмовляють і думають всі персонажі, без огляду на бекграунд. А ще тут є слово “люстро” – навіть у значенні “люстро заднього виду”. Якщо ви чутливі до такого масштабу “бентеги” – зважайте.


Я вдячна видавництву Віват, яке запропонувало мені прочитати цю книжку для огляду.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s