До іншого світу і назад. “Кишеньковий мандруарій”

Літо – це той час, коли нестерпно тягне у мандри, але далеко не завжди виходить цей потяг реалізувати. Я цьогоріч застрягла у Києві і подорожую виключно віртуально. А тут, як і завше, дуже книжки помічні. От сьогодні йтиметься про типову літньо-мандрівну книжку – збірку фантастичних оповідань про неймовірний транспорт.

img_0415

Кишеньковий мандруарій” – це збірка оповідань українських фантастів, укладена під егідою “Зоряної Фортеці“. (Мікродовідка: “ЗФ” – це літературне об’єднання, що зокрема проводить самосудні тематичні конкурси фантастичної малої прози, на яких “виросло” чимало сучасних українських авторів.) І це дається взнаки. Чим “Мандруарій” радує одразу, так це цілісністю. Оповідань в збірці, як на 320 сторінок, багато – аж сімнадцять. Всі вони дуже різні – і стилістично, і настроєво, і тим, наскільки захопливим (чи ні) є сюжет – але дещо їх тримає укупі. По-перше, тема – більше, більше тематичних антологій богам тематичних антологій! По-друге, фокус. Більшість розміщених у збірці текстів об’єднує така собі… Старосвітська позитивність. Це трохи дивно, це трохи несучасно, окремі оповідання на шаленій швидкості минають станцію “Хіба зараз так пишуть?”, щоб пришвартуватися біля причалу “А що – таке нині ще читають?”, але разом ці тексти справляють єдине враження “Симпатичний олдскул”, навіть якщо ці дві ознаки необов’язково збігаються в одному оповіданні.

А є й інші об’єднуючі тренди:

  • Власне, трішки про той самий олдскул. “Кишеньковий мандруарій” – сам по собі є машиною часу. Збірка містить чимало оповідань, які дуже органічно вписалися би до антологій… Котресь 1950-х років, котресь – уже 1980-х. Іноді це баг (бо хотілося б чогось живішого і не настільки буквального), іноді фіча – є явно свідомо стилізовані тексти. Власне, я взагалі не фанатка олдскулу, тому до мого топчику (див. нижче) такі оповідання переважно не потрапляли. Але в цьому є свій шарм і – певною мірою – артикульована естетична позиція.
  • Хто постійно скаржиться, що НФ у нас вже майже сконала? Вам сюди! Абсолютна більшість “мандруарних” текстів це фантастика – 12 оповідань проти 5 умовно фентезійних (умовно – бо два з них – майже притчі, а ще одне – радше магічний реалізм). Прямо-таки жорстокої НФ тут не дуже, але є дослідницький стімпанк з оберемком технічних деталей (“Навколо світу” Ігоря Сіліври), є забористий психоаналітичний кіберпанк про особистісні проблеми штучного інтелекту (“Персто-2035” Світлани Тараторіної), є притчевий космічний нью-ейдж (“Що в імені твоєму” Олени Красносельської), є авантюрна космічна фантастика – від “піонерської (в хорошому сенсі слова) Віталія Геника до старательської (The Expance на мінімалках) Сергія Пильтяя. Є навіть сатира, замаскована під фантастику. В одному випадку – це злегка дистопічний світ проблемного громадського транспорту (“Доба пик” Марії Карп’юк), в іншому – пародія на українську хапуг-бюрократію, не готову до революційних новацій (“Ворота” Владислава Івченка).
  • Отже “Мандруарій” – це радше про фантастику, а ще – він радше про Землю та навколо Землі. Тут є трохи текстів про дослідження далеких планет, але більшість все ж таки землеорієнтовані. Дія відбувається або у впізнаваних локаціях (сучасна Україна – від Львова до Приазов’я – та Канада, Київ майбутнього), або у ближніх околицях. Тож тут є брендово-характерний Марс (“Кулька на пам’ять” Макса Пшебильського), є пояс астероїдів (кілька оповідань), і є старе добре бажання повернутися на праматір Землю здалеку (“Дощове літо” Олександри Усманової).
  • Мандруарій” – це про портали та польоти. Чесно-чесно! Тут, звісно є і такі “транспорті засоби”, як джиннова пляшка (“На денці пляшки” Марини Смагіної), саморобний кораблик (“Ринвар” Ярини Каторож), гранично олдскульні ноги (“Усі люблять класику” Тали Владмирової), але здебільшого щось-таки літає: від поїздів – до гравіплатформ та магічних істот.
  • Що ще? “Мандруарій” – це про молодь. Головні герої майже двох третин текстів – це діти, підлітки (дуже багато підлітків), та такі young professionals, які тільки-но першу роботу отримали. Це додає текстам безпосередності і авантюрності, а от з глибиною характерів чи переживань у більшості оповідань не дуже.
  • А ще “Мандруарій” – це про чоловіків. Гаразд, більше про хлопців. Із 17 оповідань головних героїнь, а не героїв мають лише чотири (і ще у “Porro Motus” Наталки Ліщинської кілька різностатевих ПОВ-ів, але там сюжет дуже традиційно орієнтований: чоловікам – творчість, жінкам – родину). І справа не у домінуванні чоловіків-авторів – жіночих текстів у збірці більше. От просто складається враження, що для сучасної української фантастики все ще працює ментальна спайка “Пригоди=хлопці” (проте тут цікавим є “Ранкова пригода космоскейтера” Олега Ростковича, де головний герой – такий типовий підліток-підліток, якого з халепи витягає дівчинка). І “Дослідження далеких світів=чоловіки”. Я навіть трохи помедитувала над сюжетами, і так дивлюся, що більшість цих історій цілком собі придатна для гендер-світчу – власне, майже неможливо змінити стать героям “Відьомської виделки” Наталії Матолінець, бо це про відьом, а загалом – цілком собі без втрат.

Із загальними особливостями розібралися, тепер обіцяний топ. Найбільше мені сподобалися (в довільному порядку):

  • Повітруля” Олега Сіліна – бо жваве, авантюрне, екшенове та прекрасне в деталях. А ще це той випадок, коли низький уклін панові автору, бо міг зробити шибайголову хлопцем (як багато хто робив), але тут головна героїня – дівчинка.
  • Між небом і землею” Віталія Геника, бо це олдскул, якого нам не вистачає – дуже традиційний за інструментарієм та сюжетними поворотами, але дуже якийсь правильний пригодницький екшен, який апелює до тон прочитаних в дитинстві книжок і викликає не роздратування, а приємну ностальгію. І ще це оповідання структурно дуже добре зроблене і стилістично, можливо, найсильніший текст збірки.
  • Відьомська виделка” Наталії Матолінець – бо відьми з “Варти” – це любов. Так, тут мигцем промайнула Дикоросла, але не в тому справа. З усього цього урбан-фентезійного світу саме “підсвіт” відьом мені найсимпатичніший. Він яскравий, внутрішньо логічний і з ними просто весело!
  • Дощове літо” Олександри Усманової – нехай трохи занадто бредберівський олдскул, але сама по собі історія про вперте хлопчисько, яке збирає телепорт на колінці, написана дуже приємно.
  • Демон почекає” Сергія Пильтяя – бо простенькі космічні пригоди, чарівні в цій своїй простоті, послідовності і чіткому уявленні, що це має бути. Ну, і я просто люблю фронтирну стилістику космічних вестернів, і тут вона трохи скута об’ємом, але правильна.

“Отаке”. Збірка вийшла дуже цікава. В першу чергу тим, що вона насправді є вітриною помітної частини української фантастики – серед авторів трапляються як початківці, так і люди з кількома романами в активі. Тексти тут дуже різні, але дозволяють скласти враження про те, як і що нині пишуть в українській фантастиці. Мені було приємно “бачити” давніх знайомців, а ще зробила собі кілька приміток на “Почитати ще”.

PS: для цього огляду одне з оповідань збірки було дискваліфіковане з технічних причин – я є його авторкою.


Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s