Ідея взяти і ще трішечки розширити всесвіт “Сендмена” минулого року гримнула добряче. До неї ставилися по-всякому, а я її всіляко вітала з простої причини – до числа запрошених авторів потрапила Нало Гопкінсон, а Гопкінсон – це завжди цікаво. І от нарешті дочекалася першого повновісного тому її House of Whispers і побігла читати. Але спочатку треба було продертися через вступну частину.
Парасолькова графічна новела (власне The Sandman Universe) мені категорично не зайшла. Зрозуміло, що тяжко бути оупенінгом одразу для чотирьох лінійок, але це було таке типове враження: хто ви, люди, чому ви зайшли до всесвіту Сендмена в брудному взутті і що збираєтеся тут робити? – плюс ще й спойлерів нахапалася. Розмова про те: нафіга тобі, Ксеню, читати розширення, коли в тебе в активі прочитаного всього лише два томи Сендмена – є непродуктивною, зате має відповідь. Довелося згадати, що мені подобається Гопкінсон, і саме на неї я сюди і прийшла.
(PS: окей, це все одно було доволі красиво плюс знайомі персонажі плюс оця-от героїня сусіднього проєкту здалася симпатичною, може, ще про неї почитаю)
А от “Дім шепотів” – інша справа. Не був би він частиною цього всесвіту – зайшов би взагалі з піснями, але поряд с Ґеймановими текст, затекст, підтекст та контекст все ж таки здаються надто простенькими і однозначними, хоча також мають свої смаколики.
Починається все це щастя, як поганенький анекдот: “Заходить якось Ерзулі до царства Морфея…”. Не з власної волі заходить, а рифтом принесло, і повернутися б рада, але вороги не пускають. І що тут у нас є?
- два паралельні сюжети. Перший розповідає про кількох дівчат та епідемію “смертепсихозу” – інфекційного варіанту ілюзії Коттара, за якого абсолютно здорові люди впевнені, що вони мертві… і діють відповідно. Далі у програмі: ледь не зруйнована родина, пошинковані романтичні стосунки і кілька чуваків, котрі вирішили, що вони – зомбі і тепер мусять харчуватися виключно свіжими людськими мізками.
- другий сюжет – про те, що спричинило цю епідемію, як вона проявляється в “тоншому” світі, а головне – про непрості стосунки між кількома лоа, проміжним результатом яких і стало ув’язнення Ерзулі та лускатого й зубатого Дядечка Понеділка у царстві снів. А, і ще одного персонажа, але про нього трохи тссс…
- у кожного з цих сюжетів є свої плюси й мінуси. “Пандемічний” – надто залюднений та доволі безтолковий, але й більш людяний. У тому сенсі, що про людей і тамтешні героїні доволі симпатичні. А ще він про життя нетуристичного Нового Орлеана і його конфлікти з туристичною дійсністю. Трохи соціалки, трохи драг-квін, які підпрацьовують конями для лоа, трохи першого кохання та вредних молодших сестер – і багато самопожертви і любові.
- містичний бік сюжету зігріває в першу чергу тим, що він про лоа – духів-посередників між світом людей і світом божественного. На наші гроші – практично боги, власне, вони ними колись і були, але нині ще трохи дібрали від християнських святих. Мені ця вуду-концепція завжди була цікава, а тут Нало Гопкінсон розважилася з розмахом: лоа багато, стосунки між ними складні й веселі, а ще ж є проблема кількох іпостасей. І коли замість розслабленої звабниці Ерзулі Фреда на перший план виходить пряма, як спис, Ерзулі Дантор – усім може стати мало місця.
- щоправда, місця чимало. Принаймні для деяких давніх знайомців вистачило. А гаргульки тут які милі!
Тож загалом сюжет тут прямолінійний, буквальний і дещо переобтяжений зайвими сюжетними поворотами, котрі нічого аж такого генеральній лінії партії не додають, а ефірний час забивають. З іншого боку, він в міру іронічний, та й радує осмислена, продумана і дбайливо сервірована екзотика. Ерзулі в усіх трьох ликах прекрасна, чоловіки в неї – взагалі вогонь (окрім тих, хто лоа повітря та води), а напів крокодил напів алігатор (це він себе так визначає) Дядечко Понеділок із семінольської легенди – вопше мій герой!
Як це намальовано? По-всякому. Є казково прекрасні сторінки, є класнючі арти (кілька внизу сторінки), але здебільшого – мило, але нічого особливого. Рівень деталізації не дуже високий, хоча з промовистими моментами й важливими акцентами все гаразд. Чи хочу я далі занурюватися у таку версію всесвіту – ще не вирішила, але продовження пригод Ерзулі, мабуть, почитаю. У них там ще не всі хворі зцілені, є чим зайнятися.
Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням
А це кілька найулюбленіших артів.
Vaenn's Bookblog 