З розважальною літературою є така цікава штука – дуже часто замість того, щоб власне розважати, вона бісить. І фабульність надто фабульна, і герої надто передбачувані, і жодного оригінального колориту, і жарти наче з методички “Двадцять п’ять влучних фраз для іронічної героїні” списані, а “зате читається легко” – це не той аргумент, що рятує будь-який текст. Тож коли я раптом знаходжу релакс-чтиво, задля якого не треба прокачувати дзен, то тішуся тому неймовірно. Про одне таке сьогодні розкажу.

Насправді взятися за цикл книжок Калайни Прайс про пригоди юної некромантки я збиралася, ще коли тільки-но зареєструвалася на ГудРідз і придивлялася до тамтешнього рекомендаційного движка. Grave Witch – була номером 16 у моєму тамтешньому списку “Хочу прочитати”, але руки дійшли тільки оце зараз – після того, як я капітально передознулася підлітковим фентезі та страшенно захотіла почитати щось легеньке, але про дорослих людей.

Чого я очікувала від книжки: пригоди, романтика з легкою еротикою, небісюча героїня. Що я отримала від книжки: усе це плюс детективний сюжет, ельфи (мій улюблений кінк!), елементи альтернативної історії, виробничий роман та доволі цікава магічна система. А тепер про все потроху, але трохи в іншому порядку:

• альтернативна історія: світ “Могильної відьми” – це фактично наш, але з одним маленьким припущенням: якоїсь чудової миті (а точніше – за сімдесят років до початку основної дії) фейрі набридло те, що люди захопилися науково-технічним прогресом і дедалі менше вірять в надприродне. Нема віри – нема не тільки магії, а й шансів на виживання для чарівних створінь. Тож, умовно кажучи, ельфи зробили масштабний камінаут – не просто повідомили людям, що вони з відьмами існують, а й створили в нашій реальності свого роду “кишені” Чарокраю. На момент розвитку основного сюжету одна з таких кишень – Некрос-Сіті не тільки є одним з головних магічних осередків в США, а вже й давненько стала ще одним штатом. Соціальна напруга, партія “Люди – перш за все”, складні політичні розклади included.
• детектив та пригоди: у Некрос-Сіті трохи неспокійно – вплив магії на суспільне життя поширюється (зокрема тепер свідками у суді можуть виступати тіні жертв), але життя від того чомусь стрімко не кращає. А тут як на зло на місцеву поліцію злива неприємностей пролилася: по-перше, хтось почав вбивати молодих жінок – і то в доволі дивний з магічної точки зору спосіб, по-друге, пропалий безвісті губернатор також виявився трішки мертвим, і не виключено, що до його загибелі мають стосунки богомєрзкі ельфи. А оскільки править в Некрос-Сіті радикально-людьска партія – богомєрзкім ельфам і дотичним відьмам солодко точно не буде. І з усім цим має розбиратися Алекс Кросс – позаштатна консультантка поліції з неживих питань.
• героїня: Алекс – доволі стандартна для урбан-фентезі (а вірніше того, що в американській літературі звуть paranormal romance) екшен-героїня – бігаємо більше, ніж думаємо, вляпуємося в усі доступні неприємності, закохуємося в категорично не тих чоловіків, а між всіма цими справами намагаємося пропрацювати психологічні травми дитинства. При цьому вона цілком симпатична, не дурна, доволі реалістично налаштована, а ще її рідкісний магічний талант має суттєві обмеження. Не думаю, що Калайна Прайс прямо-таки превентивно захищалася від звинувачень в тому, що написала Мері-Сью, але в неї яскраво виходить описати безпорадність людини, в якої ефект магічної віддачі – це тимчасова сліпота. І оці моменти моє співчуття купили навіть без знижок. Але тут загалом за магією спостерігати цікаво.
• магія: говорити про функціонування магії в цьому світі після першої книжки зарано, бо здібності могильних відьом – штука нетипова й дещо нестандартна за механізмами використання. У будь-якому разі, чарівне в цьому романі стоїть на трьох китах: відьми – не люди, а окремий вид чарівних створінь; магія – це робота з енергетичними сутностями не тільки напряму, але й через інструменти – від заклять до амулетів; магія – це складна система, зав’язана на численні обмеження. І, так, спостерігати за обмеженнями дуже цікаво. Не тільки, коли героїні доводиться ретельно розраховувати сили, що відходняк не схопити, а й у побутових дрібничках – аж до того, які амулети і за яких обставин можна використовувати, а що вже не вписується ані в правила гарного тону, ані в приписи законодавців.
• виробничий роман: рецепти рятування світу варто пошукати деінде, тут у головної героїні малий бізнес ледь-ледь животіє. Єп, я серйозно. У “Могильній відьмі” дуже багато уваги приділяється тому, як тяжко жити в США, якщо в тебе нема грошей на страховку, як балансувати між допомогою друзів та відвертим нахабством, як прогодувати дуже маленького собаку і на залишок грошей себе, але головне – як тримати на плаву маленьку агенцію, яка влаштовує сеанси спілкування з вашими дорогими небіжчиками (але щиро кажучи, “Язики для мертвих” – такий собі неймінг), де шукати клієнтів, як їх розводити на бабки переконувати в потрібності твоїх послуг і чи треба погоджуватися працювати на уряд, коли діло пахне керосином, але гроші ж бюджетні і стабільні! А це ж тільки організаційні питання. Є ще багато цікавих моментів, які стосуються організації магічної праці (керамічний ритуальний кинджал рулить, бо на нього металодетектори не реагують) і взагалі – функціонування магії в суспільстві.
• романтика – вона тут є. І навіть традиційний любовний трикутник намітився. Але поки що не бісить. Хоча одна з його сторін – це трохи ой.
• ельфи. Мої солоденькі! Ельфи тут цілком собі фейрі-фейрі…. такі… Якщо ви читали “Сон літньої ночі” – тільки не той, що Шекспірів, а той, що Ніла Ґеймана (ключові слова “Сендмен“, “Країна снів“) – от приблизно такі тут фейрі. Чарівні. Малолюдські. Незбагненні. Жорстокі. Збоченно прекрасні. Люблю таких.

А в цілому… а в цілому це було аж на диво приємне читання. Сюжет простенький, але його тримають на плаву нюанси поведінки персонажів та справді цікавий світ, про який хочеться дізнатися більше. І одразу після першої книжки закортіло читати наступну – а таке в мене зрідка бува. Поки що стримуюся, зате знаю, що робитиму на свята.