2020-й набирає обертів, оголошення анонсів “підАрсенал” та “підФорум” тішить серденько і змушує сумувати гаманець, деякі цікавезні майбутні книжки я читаю просто тому, що мені випало щастя їх перекладати, але час вже укладати перший цьогорічний вішлист. Тим більше й такий-сякий привід є: вчора іменини були, рівнесенько за місяць – ще більше свято, а найкращий подарунок самій собі – то книжки. От про майбутні подарунки поговоримо.

Спочатку про подарунок, який точно-точно-точно має бути – бо його я вже навіть передзамовила. У травні (ох вже ця арсенальна лихоманка!) має нарешті вийти найсвіжіший з недетективних романів Кейт Аткінсон. Я вірила, чекала, не читала в оригіналі – і от нарешті. Усе, як завжди – Наш Формат, чудова обкладинка, переклад Ярослави Стріхи, в якому ніколи не сумніваєшся. (Маю, маю книжечку!)

А ще не менш довгоочікуваний опус магнум Ольги Токарчук. Це книжка, що за неї страшно братися, але… ранній модерн, міттелойропа, релігійні чвари, мммм, я це люблю.

Або ж давно анонсована ВСЛ збірка оповідань Кармен Марії Мачадо (і ця вже є).

А що крім цього? Далі у програмі мало не найеклектичніший вішлист за всю історію цього блогу.

• наприклад, продовження пригод Корморана Страйка та Робін Еллакот. Дуже люблю цю частину, бо вона – ідеальне поєднання сімейного детективу а-ля Агата Крісті з недобрими кпинами про роботу навколополітичної системи. Саме так, не самої політичної – йдеться про те, як працюють політичні журналісти, піарники, працівники офісів парламентарів та міністрів.  Розумію, що це сумнівне мімімі, але сім років в політичній журналістиці – це профдеформація назавжди.

• наприклад, перший том трилогії Голлі Блек про людських дівчат в жорстокому ельфійському світі. Це такий собі Джордж Мартін для підлітків, але не сказати, що прямо-таки на мінімалках. Будете читати про коронацію – згадайте цей твіт. Але головне – це дуже хороший текст про булінг, про те, що він робить з жертвами та кривдниками, і хто з них з часом може стати переконливішим чудовиськом.

• наприклад, легкий пізнавальний нонфікшен про культурологічну роль червоної помади. З виду воно трохи дивне, але в ArtHuss зазвичай хороший портфель проєктів плюс це трохи нагадує ті спекотні літні, коли я билася над наукпопом про барвники та відтінки – десь такого плану начеб має бути книжка.

• наприклад, ще комікс чарівної новозеландки Кейті О’Нілл – цього разу про підводне царство (і ця також).

• наприклад, чергова мелодрама в декораціях Другої світової війни – але цього разу з акцентом на Туреччину, а про неї я в такому контексті ніц не читала.

• наприклад, ще одна книжка Анджели Нанетті – цього разу про морько й самотнього хлопчину (і оця).

• наприклад, ще порція польського янгадалту від Школи.

• наприклад, внєзапна дитяча книжечка про обійми на прикладі кактусів. Скоріше за все я її на подарунок куплю, але дуже цікаво самій подивитися, бо я – складнообіймашкова людина, яка дуже повільно опановувала концепцію несанкціонованих доторків.

• наприклад, щось карколомно-химерне канадійське від Видавництва Анетти Антоненко.

• наприклад, заключна частина трилогії “Палімпсест” Ярини Каторож, а в мене якраз перші дві книжки лежать і чекають на слушну мить для прочитання.

• наприклад, ще одна дитяча книжка про Марію Кюрі. Оту малючкову, що КМ-Букс були видали я читала й дарувала, тепер цікаво глянути на те, як на трохи старший вік про неї розповідають – бо все ж таки біографія в людини була непересічна, але й лячна.

• наприклад, ще один роман Сари Вінман – а “Коли Бог був кроликом” мені направду сподобався.

• наприклад, загадковий роман про трьох французьких жінок, які плюнули на всі проблеми й ламанулися дивитися на північне сяйво. Це має бути повчально-терпавтичне читання, бо такі анотації викликають у мене нервову гикавку.

• наприклад, наступна книжка загадкової бельгійки Каролін Ламарш, яка, здається, в своїх текстах тварин любить і поважає більше за людей – і не ризикну сперечатися з такою концепцією.

• наприклад, ще одне довгоочікуване фентезі, збудоване на матеріалі африканської демонології. Більше, більше екзотичного фентезі! Його в нас страшенно мало видають (і цю прочитала).

Якось отак. Це точно не все, що хотілося б, але таке, що впало в око просто зараз.