Зоряно-смугастий челендж: як я начитала перші п’ять штатів

Ніщо так не пригнічує почуття провини через те, що я читаю забагато американських книжок, як виправдання: я ж не просто так, я заради правого діла! “Праве діло” насправді простенька собі карантинна розвага, але поки що це дійсно весело. Отже, на початку березня я вирішила спробувати прочитати книжки, дія яких відбувається в кожному штаті США (плюс ДіСі, плюс я ще подумаю про території). Легко сказати… На початку й робити нескладно. Щоб начитати першу п’ятірку мені вистачило десь близько 45 днів. Навіть шістку, але в цьому випадку сама доля заповіла по п’ять рахувати.

Отака сьогодні мапа намалювалася:

ssc-5

А які книжки мені з цим допомогли?

Першим на мапі з’явився один з найбільш читерських варіантів серед усіх можливих – штат Нью-Йорк, бо там Нью-Йорк, а книжок про Нью-Йорк – тонни!

52666513._sx318_sy475_

Сюжет цього популярного роману загалом багато кому вже знайомий. Баламутку Вівіан її надто порядна родина відправляє до нью-йоркської тітки, щоб очі не муляла. Там дівчина потрапляє до артистичного середовища, робить певну кількість помилок, тимчасово повертається додому, але поза Великим Яблуком життя їй не миле. “Місто дівчат” – це книжка не тільки про дівчат, але й про саме місто. Нью-Йорк – один з головних героїв і, можливо, найпринадніший. Місто, що на початку грає роль такого собі грішного раю, з якого героїню неминуче виганяють, поступово губить святковий флер і перетворюється на місце для життя. А ще невпинних прогулянок. Елізабет Ґілберт в цьому романі робить те, чим сильно не всі письменниці й письменники заморочуються. Нью-Йорк в “Місті дівчат” існує в кількох іпостасях: як втілення мрії, якій надмір реальності тільки нашкодить, як культурологічний концепт, як топографічна мапа і, як гарному роману годиться, як концентрат людей, що його населяють. Зрештою, місто – це не тільки ландшафт, а й ті “мурашечки”, що наповнюють його сенсами.

Далі штат не стільки читерський, скільки… Теж все непросто.

42527866

Біло б логічно, якби They Called Us Enemy – графічні мемуари актора й правозахисника Джорджа Такея про дитинство, що минуло по таборах для інтернованих японців – виступили б за команду Каліфорнії. Бо, власне, цей штат був домівкою родини Такей і туди вони нарешті повернулися, коли скінчилась Друга світова війна. Але обрати інший варіант стало цікавіше. Отже, Арканзас. Якщо для героїні попередньої книжки Нью-Йорк був чимось середнім між Раєм та Землею Обітованою, то тутешній Арканзас – це чисто тобі Чистилище, до якого герої потрапляють за… та не коїли вони таких гріхів. Поля, поля, поля, подекуди ліси, якщо пощастить вийти за межи табору (а іноді щастило, бо батько Джорджа був комунікатором-посередником між ув’язненими та адміністрацією) – тоді ще ферми й корови. І небо. І відчуття жаскої позамежності, коли неясно, чи існує світ за кордонами, окресленими колючим дротом, і чи він насправді безпечний, бо, може, вже краще отак?

Третім штатом стала таки Каліфорнія. Улюблений урбан-фентезійний цикл допоміг.

43188238._sy475_

Дія більшості романів про Октобер Дей відбувається в Сан-Франциско. Й The Unkindest Tide… Насправді, майже виключення, бо більша частина сюжету розгортається вже в Чарокраї (ага, це книжки про фейрі). Ну, але стартують туди герої таки з Сан-Франциско, та й загалом є щось заманливе в тому, щоб уявити, як океані поблизу каліфорнійського узбережжя повільно дрейфує острів-кораблетроща, нейтральна територія для морських та сухопутних фейрі, що не хочуть присягати певним дворам.

Зате з четвертим пунктом все по-чесному. Кентуккі, Кентуккі і ще раз Кентуккі.

52466_93978

Британка Джоджо Мойєс знов повернулася до Нового світу. Але якщо Лу Кларк жила в тому ж таки Нью-Йорк (а ще в “Та сама я” є героїня, яка трохи нагадує літню версію Віві з “Міста дівчат“), то Еліс з “Подаруй мені зірку” переїздить на батьківщину нареченого, щоб потрапити до натуральної глушини. Це навіть не прибережні землі вздовж Міссісіпі, це кентуккійські гори – легендарний осередок диких звичаїв та суворих людей. А Еліс разом з новими подругами стає вогником прогресу. Вони ж бо кінні бібліотекарки, які за проєктом Елеонори Рузвельт розвозять книжки віддаленими фермами. Природу цього краю Мойєс писала з натури і враження вона справляє яскраве. Але з ноткою “Та не дай богиня так жити!”, от чесно, не без цього.

І з останнім пунктом сьогоднішнього огляду повертаємося на Східне узбережжя.

50981009._sx318_sy475_

In the Shadow of Spindrift House– це невеличка повість, дія якої відбувається на морській околиці штату Мен. Власне, Мірі Ґрант (це теж Шонін Макгвайр, просто “в профіль”) був потрібен океан. Причому океан водночас і мальовничий, й агресивний, такий, що повільно наступає на оселі людей і тихо переконує поступитися по-хорошому, бо він може і по-іншому. А поки для всіх людей “по-іншому” ще не настало, першими з цією загрозою зустрінуться тутешні герої-підлітки, які мусять протягом тижня ночувати в типовому домі з привидами й спробувати розгадати його таємниці. Новоанглійська готика радісно обіймається з екопроблематикою і виходить у них разом порівняно лайтовий горор, після якого мрія пожити на березі моря вже не здається аж такою привабливою.

That’s all. Далі обов’язково буде. Можливо, не дуже скоро, можливо, трохи хаотично, бо я вирішила, що спеціально книжки підбиратиму, коли вже пройду шлях у сорок штатів. Але якось буде точно.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s