Коли треба обрати Батьківщину. “Стожар” та “Альянс”

Я довго приглядалася до “Палімпсеста” Ярини Каторож. Українське фентезі? Безоглядно виписувати кредит довіри ще зарано. Недописана трилогія? Ще один мінус, куди, куди поділися старі добрі окремішні романи? В передмові аж бринить тема обраності, перші сторінки натякають на старе недобре потраплянство? Еееее… Але ж дівчата-героїні! Активні й бойовиті дівчата героїні! І, кажуть, світ цікавий, і сюжет захопливий. Чи й не ризикнути? Довго думала, вже й третя книжка на підході, а таки ризикнула – і не пошкодувала.

DSCN0284

Таки правду натякали анотація, передмова та поголоска в буктернеті. Трилогія “Палімпсест” – дійсно портальне фентезі про Обрану. А ще – добряче продистильований роман виховання (за два томи авторка встигає “виховати” кількох персонажів), міцний клубок кількох фентезійних піджанрів (від лірично-міфологічного фентезі до елементів доволі переконливої даркухи), історія щонайменше п’яти кохань і більшого числа ненавистей, політичний трилер, не така вже коротка інструкція “Колаборація з завойовником: плюси, мінуси, підводні камені”, та головне – розлога й деталізована оповідь про непростий шлях до свободи – від особистої емансипації до усвідомлення права на свободу всього народу.

Одного дня безіменна героїня повертається до тями… посеред куща троянд. Вона нічого про себе не пам’ятає, їй погано, все болить, а тут навколо якісь дивні люди – одні не проти її вбити, але дехто таки готовий допомогти. Але не з чисто-чистісінько гуманістичних міркувань: випадковий знайомець – з тієї частини народу Патрії, що сімсот років тому не схилилася перед завойовниками, а пішла в партизанку. І так вже вийшло, що від заблукалої дівчини бринить прадавньою магією цього світу, зникнення якої й дозволило підкорити тутешній край. Перший за багато сотень років Стожар? Ой що з цього буде!

Одного дня цілком свідома свого імені (Ханна) та соціального статусу (пил під ногами нових господарів цієї землі) героїня вирішує змінити своє життя. Правда, вибір у неї небагатий.

У моєму селі вродливі жінки зазвичай мали дві ролі: або виходили заміж і ростили дітей, або ж ставали коханками белатів. Останнє становище робило менше честі, але давало більший достаток.

Жоден з варіантів Ханну не влаштовує, і вона обирає третій – пройти вишкіл і відслужити своє в імперському війську. Непочесно, можливо, доведеться підняти зброю проти своїх, зате кусень хліба та одежина державним коштом, а потім пенсія – і якось воно буде. Проте виснажливе навчання у військовій школі відкрило для Ханни ще один шлях: якщо докласти неймовірних зусиль – можна стати дарвенхардкою, представницею елітної гвардії. Оце вже дуже почесно, але назавжди. Долучитися до химерного, жорстокого, але відданого одне одному бойового братства, піднятися над більшістю представників панівного народу, за бажання – зробити не тільки військову, а ще й блискучу політичну кар’єру… воно того варте? Бо це дійсно путь в один бік, адже під час такого вишколу не тільки трансформують тіло, але й вимагають самій собі переламати душу.

Одного дня схожі, наче близнючки, дівчата зустрінуться. Й укладуть складно сконфігурований альянс, умовою якого стане спасіння кількох людей, але насправді – дещо інше. Наприклад, повернення магії у світ, що звик обходитися недогризками минулого. Наприклад, атентати, які можуть змінити політичні розклади в імперії. Наприклад, хтось сказав повстання? Ні, не можна заходити так далеко! Чи можна?…

А чи насправді можна, любі читачі, дізнаєтеся в третьому томі. Головний недолік книжкових циклів з наскрізним сюжетом – це, власне, оця циклічність і прикра традиція завершувати кожен том таким кліфхенґером, що хочеться книжку в стіну метнути. І якщо кінець “Стожара” був прогнозований – Ярина Каторож фактично всю першу книжку розставляла фігури на шахівниці й зводила героїнь разом, то кінець “Альянсу” – це було жорстоко! Давайте негайно “Батьківщину“! Але поки що живемо з тим, що є. То що в нас є?

Два світи: один наш – і потрібен він, щоб “приземлити” одну з героїнь і пояснити передісторію її моральних метань. Інший – строкатий світ з імперією на континент (чи більше? цим книжкам страшенно мапи бракує), яка поступово поглинала всіх сусідів. Докладніше про цей процес можна взнати з ретроспективних частин в “Альянсі“, але і в першому томі вистачає яскравих подробиць. Взагалі “Палімпсест” вирізняє цікаво організована політична складова. Фактично, державотворення є повноправним персонажем всього циклу і визбирувати крихти інформації про цей процес дуже цікаво. Величезний плюс цих книжок: те, як молода письменниця зображує життя-буття поневоленого народу – виразно до цинічності. Жодних тобі “Біжимо – визволяємо, ура революція!”, хоча носії такої ідеї в книжках є. Ні, тут ідеться про виживання людей, які давно скорилися (або не скорилася, але максимально дистанціювалися), і життя в них якось налагодилося, і поневолювачі… ну, не благословення, ясне діло, але ж і не всі аж такі погані, і взагалі – хочеш жити краще – вчися викручуватися. Прикладів: як далеко можна викрутитися і якою ціною – в тексті вистачає. А от мінус цього крила тексту – характерний для молодих авторів епічний розмах. Імперія, що існує кілька тисяч років. Поневолення, яке відбулося більш як пів тисячоліття тому, а опір все ще існує. Складна структура суспільства кланово-феодального типу, яка тримається на непохитному впливі найвищої аристократії, представники якої двоосібно правлять кожне в своїй державі, що робить з імперії дивно влаштовану конфедерацію. До того ж таку, де панівний народ не розчинився за ці тисячі років, не змішався з підкореними, зберіг культуру, але не імена (усіх белатів в текстів звуть доста по-різному)… Якось складно виходить. Причому, навіть чарами таку розтягнуту у часі й просторі генезу не пояснити, бо чарівниками були винищені правителі Патрії. Окей, знову ж таки, почекаємо третього тому, хоча обґрунтувати деякі особливості світотворення буде непросто за будь-яких обставин.

Дві героїні: суто жанрово “Палімпсест” – це в першу чергу героїчне фентезі, де в першому томі чергується оповідь від імені двох героїнь, а в другому до цієї оповідної зеброчки додаються флешбеки з минулого Патрії. Така організація тексту допомагає розкрити характери ключових персонажів й оживити оповідь. Щоправда, зі мною це не спрацювало: під час читання кожної книжки кортіло, що “міноритарна” сюжетка швидше поступалася основній. Тобто спочатку це було “Більше, більше Ханни!”, а потім “А чи можна якось про навчання давноминулих Стожарів не аж так детально?”. Але тут ще варто чесно зізнатися: Ханна мені від самого початку була цікавіша за свою колегу. У неї і моральні виклики яскравіші, і життя складніше, і характер глибше прописаний. Причому класичний потраплянський мотив “Навіщо я тут і як жити далі?” у тексті розкривається повністю. Проте сюжет вимагає, що характер Анни розвивався під впливом зовнішніх обставин (під кінець другого тому вони його з феєрверками розвивають, але ж туди ще дочитати треба). А в Ханни розвиток йде із середини і за цим дуже цікаво спостерігати.

Одна Батьківщина: скандали-інтриги-розслідування. Навчання в “звичайній” та “чарівній” школі – і весь оберемок шкільної проблематики. Політичні вбивства-тортури-завоювання. Чари і легенди. Конфлікт та часткове взаємопроникнення двох культур. Щедра порція кохання, і ніхто не піде обділеним. У цьому циклі нескладно знайти собі читацьку поживу до смаку, до вибору. Але вся ця довга й складно організована історія закручується навколо однієї точки. Чи є межі самовизначення? Що робить тебе тобою: походження, вдача, власні вчинки, наперед визначена доля? Чи можна переступити через вже зроблене чи зжитися з тим, про яке й думати лячно? Чи можна обрати собі інший шлях і що загубиться на підходах до нього? Якою є вага вчинків, якою є вага обов’язків, якою є вага відданості? І якщо ти можеш обрати долю, обрати кохання, обрати спосіб життя, то чи можеш ти обрати Батьківщину? Чи коли земля промовляє до тебе, насправді це вона тебе обирає? Чи є взагалі право вибору у цьому світі, що постав зі зради й спотвореної магії? І як далеко в ньому можуть простягатися не тільки межі самості, а й межі людяності як такої?

Це вже схоже на якесь заклинання, але: де ж ти є, третя книжко? Тут такі питання без відповідей лишаються!


Я вдячна видавництву КМ-Букс, яке запропонувало мені прочитати ці книжки для огляду.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s