Більша частина фентезі про Обраних (і то надто – фентезі дитячого) починається з того, що в мить епохальних змін маленькі й непримітні герої отримують Великий Дар. А якщо дар – аж ніяк не великий? А якщо його не отримають, а співіснують з ним все життя, а епохальні зміни просто вимагають вчитися жити з ним по-новому? Імовірно, десь отак собі думає Урсула Вернон, пардон, Т. Кінґфішер, бо тема магів з дрібними обдаруваннями та негероїчних героїв в її творчості спливає знову й знову, в неї навіть максимально тематична дитяча повість є. Так і зветься – Minor Mage. Але сьогодні не про неї. Сьогодні про прекрасну, як свіжоспечена булочка, книжку про пекарську магію, що рушила на війну.

Моні – чотирнадцять і на перші кілька поглядів вона – найзвичайнісінька казкова сирітка-попелюшка: батьків забрала пошесть, дівчинка встає ще вдосвіта, щоб тяжко працювати, а найкращий друг в неї – пряничковий чоловічок. Oh wait… Працює Мона у пекарні своєї ж тітки, успішний малий бізнес, скоріш за все, вона й успадкує, та в будь-якому разі в іншій ролі дівчинка себе не бачить. У Мони талант. Магічний талант. До випічки. Її мафіни й булочки завжди найкращі, її хліб – найдухмяніший, а пряникове тісто виходить настільки слухняним, що невеличкий магічний імпульс дозволяє фігурки буквально анімувати. А що після одного прикрого інциденту її фірмова закваска набула певною мірою хижого самоусвідомлення і точить собі щурів у льосі – то таке, хто ж без провтиків вчився, правильно? І все в Мониному житті було відносно прекрасно, поки одного нечудового дня вона не перечепилася через мертве тіло, і це навіть не було найгіршим. Найгірше те, що місцевий інквізитор одразу ж звинуватив дівчину в цьому злочині, і тій довелося постати перед судом. На щастя, обійшлося, але звістка про те, що хтось в їхньому місті послідовно вбиває магічно обдарований люд, прямо скажемо, представницю цього люду не потішила.

A Wizard’s Guide To Defensive Baking – це такий роман для молодших підлітків, яким його бачать радше ті самі 12-14-річні, а не їхні батьки. У післямові Урсула Вернон (упс, мені так зручніше) розповідає, що писала його дуже довго й отримала не одну відмову. Надто дивно, надто похмуро, що це за дитяча книжка, яка починається зі вбивства, де героїню в тому вбивстві звинувачують, де чинять несправедливості, смертовбивства і всілякі інші неподобства. Ну, отака от книжечка. Дитяча. Похмура, дивна і практично цілковито чарівна.

З одного боку, Вернон йде торованим шляхом і вкотре переповідає стандартний роман виховання у його фентезійній версії. Дитина, магія, небезпека, потреба здолати страхи й вистрибнути зі штанців, знайти вірних друзів, перемогти ворогів, порятувати світ – оце от усе. Що ж вирізняє оцей “Посібник із захисного пекарства для магів-початківців“?

• симпатична й адекватна ситуації головна героїня. Власне, Мона не-героїня – вона лише трохи надзвичайна дитина, яка замріяно зітхає над розповідями про звитяги Справжніх Магів, але змирилася, що її справа – переконувати тісто, щоб добре підійшло. І в пригоди дівчинка встрягає не для того, щоб рятувати загальний світ – просто якоїсь миті її власний розвалився на шматки, а якщо самозахист потребує нетривіальних дій – наприклад, стесл-місії в каналізації – ну шо ж. Моні страшно, боляче, голодно, холодно, знову страшно, але вона стискає зуби і йде вперед, бо якоїсь миті розуміє: ніхто не захистить твої інтереси краще за тебе саму. От тільки дорогою доведеться захищати й інших. Бо більше нема кому.
• більш того, тут і дорослі поводяться цілком адекватно, й коли розуміють: ситуація критична, а мало не єдина носійка магії в околицях – чотирнадцятирічна дитина з дрібним талантом, то вибачаються, мучаться, але просять дитину – якщо вийде, зроби хоч щось. І дитина починає відсмалювати.
• бойова небойова магія. Я ще коли читала у Вернон Bryony and Roses – ретелінг “Красуні й Чудовиська“, де дуже багато уваги приділяється премудростям вирощування троянд, звернула увагу на те, як письменниця шикарно плете чари з абсолютно побутових речей. Авторка зізнається, що заради цієї книжки навчилася працювати з тістом. Результат – прекрасний. Магічна система в A Wizard’s Guide To Defensive Baking несуперечлива, ефективна, ефектна й дуже елегантна – і це я кажу як людина, яка ненавидить мати справу з дріжджовим тістом! Нема дрібних талантів, каже нам і героїні Вернон, є невміння працювати з тим, що тримаєш в руках. І коли крізь сумніви та страхи Мона починає розуміти ЩО САМЕ можна зробити з її “мікроздібностями”, на сторінках починають вибухати феєрверки.
• приємно-абсурдистський гумор. Закваска Боб, яка тихенько дихає собі у діжці, але зможе втекти, якщо вчасно не “погодувати” – здається, саме тут я в цю книжку закохалася остаточно. Але там багато веселого, хоча часто це…. не той гумор, якого очікуєш від американської дитячої книжки.
• переосмислена готична похмурість. Світ в якому живе Мона – це такий собі сірувато-зловісний стімпанк без власне стім-складової: чергова варіація на тему не дуже привітного вікторіанства, і навіть жінка-правителька тут є. Цей світ неяскравий і небезпечний, але письменниця чітко проговорює: поганим світ роблять дії одних людей й байдужість інших. Після багаторічних поневірянь книжка побачила світ у літо запеклих протестів, і відзвуки актуальної для США тематики тут теж є. Інакшість не робить тебе ані грішим, ані небезпечним – переконує авторка. Про кривду не можна мовчати, її не варто толерувати. А зміни у світі можуть початися з того, що хтось упосліджений глибоко вдихне, розправить плечі і скаже: я спробую. І спробує.
• а ще це одна з небагатьох фентезійних книжок, де прийом Deus Ex Machina не викликає внутрішній спротив і зовнішній фейспалм, а радше щемкий жаль і відчуття запізнілого відновлення справедливості. Це було правильно, хоча й не по-чесному.

Але в житті рідко буває по-чесному. І в цьому сенсі A Wizard’s Guide To Defensive Baking – і справді жорстка книжка. Не жорстока, а саме жорстка. Вчить зважувати ризики й можливості, покладатися на друзів й вірити, що якщо хтось тобі погрожує – він це дійсно має на увазі, користатися з того, що є, і стрибати вище голови, коли в тому виникає внутрішня потреба. А ще – пекти пряничних чоловічків-диверсантів. “Do your worst!” – каже Мона своїм (с)творінням – і часом це не найгірша настанова на світі.