#TheDarkestReading2020. Тиждень V. Король ельфів, вбивча освіта й та сама панночка

Маленький читацький марафон впевнено перевалив через екватор. За ці п’ять тижнів я зрозуміла, що могла б читати більше (і чом, власне, не читаю), оцінила зусилля, яких потребує дотримання читацького плану (а не за найгарячішими новинками ганятися – упс, рівно оце я цього тижня й зробила, пощастило, що новинка чітко в тему вписалася) й усвідомила, що книжкові запаси дуже важко вичерпати. От, до прикладу, перед початком марафону я склала списочок з першочергового читання, до якого включила книжки, які в мене вже були на той момент (а, скажімо, передзамовлену “Монстрицю” не включала, бо вона трохи пізніше приїхала). І шо б ви думали? З 37 дбайливо відкладених книжок (більшість яких – давно куплені паперові) прочитала аж 5. І всі вони – придбані цього року. Це все, що треба знати про вирішення цундоку-проблем в окремо взятій хаті.

Світить місяць, світить ясний – кінець марафону вже майже видно

Що читалося:

  • здавалося, не так вже й давно вийшла друком “Королева порожнечі” – завершення трилогії про “Народ повітря” (окей, в оригіналі не так вже й давно, український переклад ще, здається, й не анонсували до ладу) – а Голлі Блек вже повернулася до цього світу й наприкінці листопаду опублікувала How the King of Elfhame Learned to Hate Stories. Це багато ілюстрована (не аж так, щоб графічний роман, але місцями – вже майже артбук) повість, яка дозволяє ще разочок зустрітися з героями. Історія-рамочка: Кардан та Джуд прямують до світу людей, щоби помахом королівської руки (гаразд, радше меча) вирішити певну проблему фейрі, які там оселилися. Але цю рамочку Блек щедро нашпигувала главами-приквелами, в яких розповідає, як же Кардан отаким довбану дивним виріс. І, щиро кажучи, оці розділи-приквели – такий відвертий фан-сервіс, що іноді аж незручно стає. Між тим, історія-рамочка вийшла нічогенька, а найцікавіший елемент повісті – це вкладена казка, яку герої переповідають тричі, кожного разу змінюючи стартові умови й “вихідну” мораль. Більше такого, менше сліз про тяжке дитинство й дерев’яні іграшки – і було б круто. Ну, але цільова аудиторія чекала щось на взір “Як Кардан почувався тієї миті, коли однокласники Джуд у воду загнали?” (ifyouknowwhatimean) – і вона бажане отримала. А от ілюстрації Ровіни Каї справді прикольні, хоча й часом трохи вторинні.

  • моя запасна фаворитка у фентезійній номінації GoodReads Choice Awards – новий роман Наомі Новік. В A Deadly Education американська письменниця вирішила отак щиро, зі смаком та розмахом познущатися з багатої та популярної теми “Чарівна школа”. І вийшло в неї це не те, щоб з відвертим цинізмом, ні, там все… з любов’ю, просто добряче збоченою. Зате по-своєму дуже колоритно і місцями до істерики весело. Хоча герої веселитися не поспішають – випускниками їхньої альма-матері стає лише чверть від тих, хто туди вступили. А відсіюються учні дуже просто – вони не переживають навчання й особливо – процедури випуску. Наступного тижня розкажу про цю книжку докладніше, бо там і з жанром все доволі цікаво, і з проблематикою, і сюжет симпатичний.

  • ну здрастуй класика! Хоча правильніше було б почати: привіт, я Ксеня і вперше прочитала “Вія“. І “Вій” виявився геть не тим, що я від нього чекала. Бо воно який загальний образ складається: колоритний горор про українську нечисть. Єп, десь остання третина – це отой самий горор, але поза тим повість Гоголя виявилася цікавою етнографічною замальовкою “Бурсаки та їхнє місце в харчовому ланцюгу”, екскурсом в особливості хазяйнування на хуторі, шикарним описом бед-тріпу (ага, я про “видалось йому, ніби трава, що була мало не під ногами в нього, росла глибоко й далеко і ніби поверх неї стояла прозора, як гірське джерело, вода, і трава видавалася немовби дно ясного та до найглибшої глибини  прозорого моря”), зарядом м’якої іронії і по-своєму дуже жорстоким текстом про банальність зла. “Наша панночка відьма й людей зі світу зживає” – окнорм, вона ж панночка. Такий соціальний фаталізм добряче контрастує із сучасними фентезійно-містичними варіаціями на плюс-мінус ту ж тему. І справа не в магічному реалізмі, за котрого фантастичне стає нормальним. Це щось значно неприємніше.

Бог його знає, що його й подумати! Відома річ, що панам часом такого заманеться, що й найписьменніша людина не втямить; та й примовка склалася: “Скачи, враже, як пан каже”.

Як читалося?

Могло б і бадьоріше, і другу, американську, класичну вже книжку я дочитати не встигла, але загалом цього тижня мене марафонне читання радувало. У тому числі – контрастами. А, і до речі, озвучка у “Вія” дуже класна – хороший варіант для недовгого аудіочитання.

Що далі?

Дочитати ту саму класику і… І думаю до детективів податися. Бо що за дарковий марафон без розслідування вбивств! Якось несолідно виходить.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s