#TheDarkestReading2020. Останні півтора тижні. Одержимий трамвай, міфопоетичний забіг та загальні результати

От і минула найдовша ніч у році, марафон з темного читання можна завершувати. Це була цікава читацька розвага, ще й для блогу корисна. І нехай прочиталася десь половина від того, про що мріялось, і в кращому випадку – дві третини від того, що планувалося, результати мене загалом цілковито влаштовують.

Тепер ночі мусять стати коротшими

Що читалося в останні дні марафону:

  • трохи химерна урбан-фентезійна повість, що свідомо робить ставку на екзотику. /NB: мені страшенно подобається, як часом вибудовують кар’єру американські письменниці й письменники, котрі зі спекулятивкою працюють. У 2016 році Джелі Кларк опублікував оповідання A Dead Djinn in Cairo, в якому трохи розповів про строкатий альтернативно-історичний світ, де “прорив” магії до звичного світу, що стався на території Єгипту, докорінно змінив геополітичні розклади кінця ХІХ століття. 2019-го з’явилася повість, що розширює уявлення про цей світ з блек… джинами та стімпанковими технологіями – власне, її я оце й прочитала. Наступного року виходить вже повновісний роман, у нього вже є фанбаза, на нього чекають, заздалегідь вважають одним з найперспективніших романних дебютів… отак-от. Шоб ми так жили/ Отже The Haunting of Tram Car 015 розповідає про повсякденну роботу агентів… для спрощення назвімо цю поважну інституцію єгипетським Міністерством магії. Агентові Хамеду щось якось неспокійно. По-перше, йому нав’язали напарника, а в них раніше по двоє працювати було не прийнято. По-друге, на позір проста справа – прогнати духа, що оселився у вагоні повітряного трамвая й тероризує пасажирів, чи то пак – переважно пасажирок, виявилася якоюсь занадто дивною і геть непростою. По-третє, агент Хамед не впевнений, що ця дивна справа допоможе сповнити його мрію – зробити щось таке, щоб про нього газети написали – в хорошому сенсі цього слова. А в-четверте… А в-четверте, у 1912 році у Каїрі не тільки агентові Хамеду неспокійно. Місто вирує, бо ось-ось відбудеться голосування про надання права голосу жінкам. Фух, крихітко, як каже одна з героїнь книжки, з якою я зараз працюю. Сюжетно “Одержимий трамвай №15” – доволі простенький квест на кілька етапів, герої якого вирізняються радше парою яскравих рис, аніж добре прописаними характерами. Але, по-перше, це все ж таки повість, по-друге, там жеж світ! Світ направду дуже цікавий: кілька тон близькосхідного фольклору, переосмислення антиколоніальних мотивів, актуалізація проблем емансипації, цікава варіація на тему техно-фентезі плюс хороший запас іронії – все це добряче прикрашає простенький детектив. І, так, слугує якісним тизером-спонукою прочитати роман, адже деякі особливості світу розмічені надто грубими штрихами, а хочеться дізнатися більше. Наприклад, чому поява у світі магії спричинила такий емансипаційний порив. Тобто, до національно-визвольної боротьби єгиптян питань нема. Є питання до того, що там з політичною системою, юридичною та й загалом – із суспільними настроями. І  з джинами там що? Бо тут їх було замало.
Найзимовіша з обкладинок
  • ще марафон дав чарівний копняк дочитати останні три томи Locke & Key. Що ж тут сказати. Це було цікаво, яскраво, але не захопливо. Спочатку однією з головних моїх проблем з відомим коміксовим циклом Джо Гілла та Ґабріеля Родригеса була підкреслена жорстокість цього мальопису. Після першого тому я поставила “Локів з ключами” на умовну полицю “Як “Проповідник“, але ні. При всьому моєму щирому нерозумінні: а нафіга “Причер” саме такий? – там бодай в більшості випадків графічне насилля має сюжетне пояснення. У “Локах“, як з’ясувалося від тому до тому, воно радше виконує функцію кремової трояндочки: тут жорстокість “прикрашає” сюжет, а не обумовлює його розвиток (і стає зрозумілим, чому серіал вирішили фігакнути з рейтингом 13+ – матеріал дозволяє). Плюс читерський спосіб вивести дорослих за межі активного сюжету. Плюс загалом дуже схематичні жіночі персонажі (одній Кінсі за всіх не відбитися). Плюс нерівномірний темп. Власне вся ця історія про втрату близьких, непевність кордонів звичного світу й чарівні ключі тримається на трьох китах: прикольному будинку, прикольному малому, прикольних ключах. А враховуючи, що “вкладена новела” про попереднє покоління хранителів ключів зроблена суто структурно значно охайніше, цей цикл регулярно робив мені нерви банально тому, що у нас з ним постійно не збігалися уявлення про головне в оповіді. Зате уявлення про прекрасне непогано збігалося з малюнком Родригеса – щоправда, більше там, де загальні плани й фони, люди великим планом вже трохи гірше зайшли.

  • 2015 року “Локів” всім гамузом номінували на Міфопоетичну премію в дорослій категорії (власне тому їжачки плакали, кололися, ну, ви зрозуміли). А роком раніше в дитячій категорії на нагороду претендував янг-адалтовий роман Робін Мак-Кінлі – Shadows. Доволі стандартний роман виховання: старшокласницю Меггі все ще не відпустила смерть батька, а мати виходить заміж вдруге і щось з тим чуваком категорично не те, але тут ще й власні проблеми тиснуть, зокрема й любовно-трикутні – рятують кілька моментів. Доволі адекватна головна героїня. Приємно задекорована порція сімейних цінностей. Увага до деталей (в ролях найцікавіших деталей – страшенно привітний собака, кілька монструозних автівок і живий підручник з алгебри). Але головне – підхід до світобудови. “Тіні” є доволі рідкісним звірятком – це наукове фентезі. Власне, весь сюжет крутиться навколо того, що у віддалено схожому на наш світ вирішили по-різному боротися із енергетичними виливами з паралельних всесвітів. Десь класично – магією. А в Новосвіті, де й живе родина Меггі – суто методами науково-технічного прогресу. Причому, ані чарівники, ані науковці толком не розуміють, як воно працює, але до підходів конкурентів всі ставляться підозріло. От у Новосвіті, скажімо, вирішили ті непередбачувані чари повністю забанити, а носіям неправильної спадковості – проблемний ген просто вирізати. Думаєте, спрацювало? Ага, щяз, а сюжет тоді з чого ліпити! І все було б прекрасно, якби письменниця цей сюжет подавала рівномірніше, бо тут у нас дууууже повільно про побутові реалії світу, де магія була та й спливла, та складнощі стосунків з вітчимом, а тут – бац-бац, бігом-бігом, три-чотири розділу екшену й книжка скінчилась.

Як загалом читалося?

Звісно, хотілося б встигнути більше, але і це вже непоганий результат.

Загалом #TheDarkestReading2020 у цифрах – це:

  • 22 книжки
  • з них 5 томів коміксів
  • дві ілюстровані повісті – для дітей та для старших підлітків
  • одна збірка поезій
  • серед них англійською читала 13 книжок
  • українською – 9
  • географія читання: США, Велика Британія, Україна, Польща, Німеччина, Данія, Канада та коміксовий інтернаціонал
  • а за обсягом – 5079 сторінок
  • та ще 16 годин 6 хвилин аудіо.

От з аудіокнижками можна було б більше постаратися, це я провтикала.

Що далі?

Теоретично можна було б повторити наступного року. Але хочеться вірити, що я свої “темні” запаси й раніше підчитаю. Бо ними з 37 відкладених для марафону книжок прочитала тільки сім.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s