Останнім часом впевнено більшає книжок, які відповідають на питання: “Як виховати дитину з профеміністичними поглядами?”. Навіть українською більшає, що не може не тішити. Деякі адресовані батькам – як вже майже легендарна “Люба Іджеавеле“, інші – це власне дитячі книжечки, які знайомлять з біографіями відомих жінок, розповідають про перебіг боротьби за права, пропонують різні сценарії дівочого емпаверменту тощо. Помітна частина таких видань – це все ж таки науково-популярний нонфікшен, але мене почали цікавити (наразі) нечисленні на нашому ринку художні твори. Торік одну з таких серій почав видавати Жорж. І одразу з козирів зайшов – тобто з книжки про британських суфражисток. Для молодшого й середнього шкільного віку – а чом би й ні.

Про жанр. “Дівчата за право вибору” – це така собі премила й характерно молодшопідліткова повість про поворотне для дорослішання літо в житті 12-річної Поллі. Авторка дбайливо проводить героїню та читачів через низку виховних “чекпойнтів”, дозволяючи спостерігачам робити власні висновки. В кількох випадках Поллі вчиняє доволі по-дурному й зустрічається із закономірними наслідками. І навіть очікуваний для жанру щасливий фінал не створює враження цукеркового царства – протягом майже двох сотень сторінок головна героїня вчиться отому самому вмінню розрізняти те, що можеш змінити, і те, з чим на якийсь час треба змиритися.

Про сюжет. Надворі літо-1914, і життя Поллі просто не може не змінитися (вона ще просто не уявляє – наскільки). По-перше, її мама вагітна, й всі розповідають дівчинці, що тепер вона буде старшою сестричкою – та вона не впевнена, як до цього ставитися. По-друге, родина її найкращої подруги переїжджає до курортного містечка, і тепер Поллі в Лондоні сама-самісінька (не рахувати ж того противного Моріса з першого поверху, правильно?). По-третє, до квартири поверхом вище заїжджають нові сусідки, і тут раптом дві “старі діви” (тм) виявляються молодими й симпатичними жінками, які не приховують скандальну таємницю. Вайолет та Едвіна – суфражистки. І якщо Вайолет – прихильниця ненасильницького спротиву, то Едвіну щойно випустили зі в’язниці – на умовно-дострокових умовах, відновитися після голодування. Отак боротьба жінок за право голосувати, про яку Поллі досі чула переважно через невдоволене гмикання старших, отримує обличчя. А Поллі тепер має старших подруг, які не беруть її на кпини за мрію стати мандрівницею-дослідницею. Як і будь-яка неофітка, Поллі починає гарячково шукати способи прислужитися шляхетній справі. І виходить це в неї… по-всякому.

Про проблематику. Щиро кажучи, я не була впевнена, що ця цілковито симпатична книжечка гарно приземлиться на українські землі, адже в Британії боротьба суфражисток – це та частина загальновідомої історії, котру в школі вчать, а в нас, ще й для аудиторії 10-14 років, все це може бути темним лісом, де незрозуміло, куди йти. Проте Лінда Ньюберрі з матеріалом працює дуже делікатно. З одного боку, необізнаність головної героїні дозволяє докладно проговорити ключові моменти: так в оповіді ненав’язливо згадують і про тактику й стратегію суфражистського опору, й про найзначущі історичні постаті, уникаючи загалом прийому “А скажіть, професоре…”. З іншого боку, авторка “поляризує” героїнь-суфражисток, щоб бодай коротенько пояснити різницю між двома напрямками. Вайолет – з Іст-Енду, вона змушена  заробляти на життя, її в першу чергу цікавлять права жінок з робітничого класу, ба більше – коли починається Перша світова війна, читачі разом з юною героїнею дізнаються про те, як ідейна підтримка ненасильницького спротиву кінець кінцем набуває форми принципового пацифізму. Едвіна ж – представниця верхнього середнього класу з аристократичними родичами, вона багата, освічена й може собі дозволити те, на що Вайолет, котрій треба допомагати годувати сім’ю, погодитися не готова. “Це спільна справа, а не якесь особисте досягнення!” – обурюється Вайолет, коли Едвіна шукає сто один небанальний спосіб допекти владі й знову потрапити за ґрати. При цьому образи героїнь не є штучними, а їхня конфронтація не лише допомагає розібратися в тогочасних реаліях, а й показує Поллі, що можна розходитися в поглядах та все ж робити спільну справу.

Про реалії. Книжка, хоча й невеличка, але нашпигована дрібними деталями, котрі дозволяють не лише скласти уявлення про тогочасне життя, а й перекинути місточок до сучасності. Літній Лондон початку ХХ століття для наших читачів – локація екзотична, але навчання в школі, літні забавки, ворогування й поступове зародження дружби між Поллі та Тим Противним Морісом З Першого Поверху мають цілковито впізнавані обриси. Але є ще дещо – передчуття війни. Оце занепокоєння, що ширяє в повітрі, спалахи масових страхів і навіть тема “Піду доброволицею-медсестрою” проти “Залишуся вдома й буду допомагати найбіднішим” – на жаль, ці мотиви українським дітям значно ближчі за їхніх британських однолітків. І це ще одна причина, чому варто познайомитися з цією книжкою.

Про серію. “Челсі-Вок, 6” – це видавничий спецпроєкт, для котрого три різні письменниці написали по дві книжки. Кожна з них розповідає про юних мешканок одного конкретного лондонського будинку в різні епохи. Скидається на те, що українською вийшло лише дві: оця та “Дівчата з голосом” – про юних музиканток кінця XVIII століття. Ще є два томи про вікторіанство (от їх мені найбільше хочеться прочитати) та дві книжки про пізніші події ХХ сторіччя – часів Бліцу та висадки на Місяць.

Про видання. Книжечка вийшла в м’якій обкладинці (але в цього видавництва вони дуже приємні до рук і доволі стійкі), в нійвона має прикольні мікроілюстрації і загалом дуже симпатичний й живий переклад Оксани Дятел (вона ще, зокрема, детективи-трилери Рут Веа українською перекладає), мені буквально кілька блощичок в око кинулося, але загалом читається текст дуже рівно. Подумую тепер про “Дівчат з голосом” і дуже хотілося б таки побачити оті вікторіанські повісті. Залишу ще посиланько на всі книжки серії (за посиланням – англійська).