#TheDarkestReading-2021. Тиждень VI. Сни вже поруч

Для шостого тижня #TheDarkestReading книжки знайшли себе самі. Несподівано зійшлися в одній точці двійко томів легендарного коміксу й дебютний роман української авторки, що оповідають як не про Край снів, то про його буквальні краї.

Що читалося:

  • ви вже здогадалися, але зробімо це офіційно – “Сендмен“. А саме “Короткі життя” та “Кінець світів“. Здавалося, на цьому відтинку шляху все вже мусить бути звичним і знайомим, і, власне, з восьмим томом – “Кінцем світів” так і сталося. Ґейман збирає в одному місці найдивовжніших героїв і ті починають оповідати історії. Про морських чудовиськ, про цивілізацію, збудовану навколо поховальних обрядів, про ельфійські капості та релігійну політику (чи політичну релігію – так теж можна), про найкращого президента США на всі навколишні паралельні реальності – таке-от. Але з усіх них мене по-справжньому зачепила тільки одна – про те, що і як можуть снити міста. Це було по-справжньому моторошно, щемко і красиво. І, так, ця новела нагадує нічні кошмари рівно настільки, щоб хололи долоні. А от “Короткі життя” одразу потрапили до найулюбленіших томів. Тут багато Безмежних і відсилок до попередніх томів, тут є стрункий наскрізний сюжет про втрату і відповідальність, цікавезна динаміка братсько-сестринських стосунків (а коли сестричка в тебе Схибленість – це не може не датися взнаки), але головне – тут уже той самий Ґейман, яким він стане за кілька років. Структура роуд-муві, з’ясування стосунків між персонажами через конфліктні ситуації, проговорення проблем віри й довіри на повен голос… Щось нагадує? Ага, це просто-таки розминка перед “Американськими богами“, чернетка основних прийомів і моделі побудови образів. А ще – жменька (не завжди) коротких життів: вічного дівчиська та кар’єристки, якій просто не пощастило, прадавньої богині, що розгубила шанувальників, та неприкаяного сина, не зовсім ведмедя та персоніфікації руйнування, котрий одного разу просто сказав – “Слухайте, люди, а давайте самі”.
  • у цих двох томах “Сендмена” саме царство Морфея герої навідують нечасто. Але нестрашно, у нас є роман, де практично вся дія відбувається у світі ожилих снів, які щосили тримаються за своє існування. “Все золото твоїх снів” Кшисі Федорович – це роман, що застиг на межі химерного фентезі і магічного реалізму, такий собі відвертий артхаус від літератури, настільки самодостатньо окремішній, попри всю свою алюзивність, що аж важко повірити, що така книжка вийшла на нашому маленькому й доволі передбачуваному ринку жанрової літератури. На перший погляд, цей текст старанно відтворює основні патерни “потраплянського” фентезі: загадковий музикант Фауст дізнається про те, що його ще загадковіша приятелька Марта зникає безвісті із зачиненої квартири, і лишилися по ній кілька артефактів і щоденник дуже дивних снів. Авжеж, сни були не просто снами, і жити в рідному світі Фаустові вже лишилося недовго, але з провалом героя в потойбіччя стандартна логіка героїчного фентезі робить сальто, і силу вступають правила снів. “Золото снів” – це такий текст-китайська скринька. Ось в ньому канікулярні замальовки поруч з описом “Як не здуріти, переживши трагедію”. Ось карамельно-готичні маленькі містечка поруч з картинами існування цілковито хтонічного степу. Ось історія дружби-володіння й історія дружби-партнерства. Ось майже сестринська конкуренція і дуже дивний формат батьківства. Ось ожилі архетипи і переосмилення класичних образів. Ось солодкуватий присмак спогадів про студентські тусовки й гіркувато-кислий – нічних жахіть. Ось – страх перед власною і чужою самістю, ось – прагення здобути цю самість за будь-яку ціну. Ось хижаки, яких хочеться пожмакати, і приємні люди, від яких хочеться втікати світ за очі. Ось купа алюзій, ось наче вкрадені з твоєї голови відчуття, ось вічний сюжет про угоду з чимось іншим, ось, ось, ось… Тримайте оберемками й тільки не розсипте. Хоча, знаєте, а можна й розсипати. Цей світ встоїть і ще повернеться, як той самий нав’язливий сон. Загалом “Золото снів” – це дуже щільне читання, яке багато в чому заточене на не розуміння, а на проживання. І тут в пригоді можуть стати два досвіди. Перший – специфічна начитаність. Тут настільки висока концентрація відсилок, що для розуміння деяких сюжетних рішень бажано читати в дитинстві ті ж самі книжки, які читала авторка. Порада ця фактично вписана в текст. І це по-своєму моторошно. А другий досвід, який дуже спрощує сприйняття направду непростого тексту – бачити, розуміти й запам’ятовувати сни. Пригадуєте, я вище казала, що в одній з новел “Кінця світів” Ґейман дуже точно відтворює логіку затяжного кошмару? От тут приблизно та ж ситуація. Світ снів Кшисі Федорович є саме світом снів. Йому притаманні ризомна структура, нелінійна логіка, де після “а” і “б” спокійнесенько вигулькує “ф” – і це цілковито нормально, дуже характерна образність, а головне – болісне відчуття впізнавання, наче в серці ворухнулася призабута скалка дзеркала, якій кортить потрапити додому. Цей текст творить власну магію, але якщо з ним не синхронізуватись вчасно, то сюжетні повороти дивуватимуть тим, що начебто пропускають етапи, деякі герої – своєю… ні, не штучністю, позірна штучність тут не баг, а фіча, а граничною підпорядкованістю сюжету і несамостійністю, а сама атмосфера… ну, тут дійсно або випадаш на хвилю, або ні, а без хвилі буде важко. Але якщо подвитися з відстані, це дуже цікавий дебют. Місцями стилістично надмірний і надто вже по-кантівському замкнений на себе, але повністю свідомий своєї сутності й мети. Але зрештою, це таки певною мірою героїчне фентезі. Ну, наскільки ним є “Одіссея” і всі ті архетипні історії про повернення додому. Тільки уявлення про дім в героїв різне. І, часом, щоб до нього повернутися, геть не обов’язково вирушати в подорож. Достатньо просто задивитися в себе. “Якщо ти не знаєш, хто ти, кожен може тебе визначати, як забагнеться”.

Як читалося?

Сендмени” – плюс-мінус як завжди. “Золото снів“… Ну як настільки сновидну книжку може читати людина, яка в чотири роки з власної волі прокинулась від першого в житті кошмару і відтоді бачить здебільшого контрольовані й усвідомлені сни? Як калейдоскоп, що на кілька митей перетворюється на дзеркало. Я люблю свої сни. І ті, що про море трави – також.

Що далі?

А далі я вирішила читати про хижаків. І, в принципі, вийшло. Тільки хижаки виявились начеб одного виду – але дуже різні.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s