Іграшкова готика. “Комната кукол”

Спочатку були якісь книжки-картинки, потім “Подорож “Блакитної стріли“, але справжню цікавість до книжок про ляльок в мені розігрів Абрагам Мерріт. Як не дивно, “Диявольські ляльки мадам Менділіп” (в дівоцтві Burn Witch Burn) не лишили по собі якогось по-фетишистському неприємного присмаку. Як і старенькі жахлики. Тож уявлення про те, що ляльки – це моторошно, в моїй голові не затрималося надовго. Це потім я почала колекціонувати ляльок і з прикрістю усвідомила, що деяких гостей мої дівчатка змушують трохи нервувати. “Вони ж такі класні!” – дивувалася я. От і героїня роману німецької письменниці Майї Іліш теж дивується: чого це її благодійники жахаються дбайливо зібраної лялькової колекції, що зберігається в зачиненій секретній кімнаті?

DSCN1831

Уже не у вікторіанські, а у глибоко едвардіанські часи до дівочого сиротинця Святої Маргарити завітав джентльмен у чорному і “позичив” там спритну сирітку. Свіже надбання привезли у віддалений загадковий маєток, обрядили у біле мереживо, нагодували солодким та пояснили кілька речей: її не вдочерили, а взяли на роботу; вона може робити майже, що завгодно, але тільки не відходити далеко від дому; вона мусить доглядати колекцію дорогоцінних порцелянових ляльок, а ще: “Тепер тебе, любонько, зватимуть Флоранс!”. І ось 14-річній “Флоранс” довелося попрощатися з мріями втекти із цирком та стати еквілібристкою та розпочати дивну та, на перший погляд, нікому не потрібну працю.  Що не так з цим будинком та чому в його саду одночасно квітнуть всі можливі квіти? Чому служники так дивно поводяться? Чому в Кімнаті ляльок можна почути дитячий сміх? І чи є взагалі людьми холоднувато-доброзичливі пан та панна Моліньє?

Кімната ляльок” – це така готична-преготична неоготика, що аж серце стрибати починає. Типовий роман виховання про спостережливу розумницю-сирітку занурюється у стандартні жанрові кліше, як каченя в брудну калюжу. Складається враження, що першу половину роману Майя Іліш отримувала кайф від того, як бавилися у штампи. От вам зловісний сиротинець! От вам загадковий будинок! От вам підвал! От вам бліді господарі! От вам дивні звуки та тихі кроки! От вам натяки на господарів-маніяків та погрозливий інцест! Вампіри? Перевертні? Привиди? Родове прокляття? Тут буде майже все, що ви би могли побажати від правдешньої готичної історії. Окрім, хіба що, вагомої серйозності.

Я вообразила себе, что там находится тайный склеп, где днем спит вампир, – кстати, меня бы не удивило, если бы Руфус оказался вампиром, учитывая, какой он бледный и мрачный. Но разве вампиры могут расхаживать при солнечном свете? По-моему, нет. Видимо, нужно смириться с тем, что даже Руфус – самый обычный человек.

Окрім цієї карнавальної готичності, “Кімната ляльок” дуже радує головною героїнею. Флоранс – це така типова “анти-Кетрін Морленд” (та й посилань на “Абатство” в тексті чималенько) – спокійна, виважена, розважлива, а що іноді дурницю здатна утнути, то це їй всього лише чотирнадцять. Тому спокійна і виважена особа призвичаюється до свого майже-зачаклованого майже-замку та провадить майже-детективне розслідування із виразно постмодерним присмаком.

Но не успела Бланш открыть рот, как я поняла: это не я героиня романа ужасов, а она. Бедная осиротевшая девочка приезжает в зловещее имение своего загадочного, мрачного дядюшки и там открывает леденящие душу тайны…

Это же все объясняло! Героиня романа должна пережить какие-то приключения прежде, чем узнает, что скрывается за загадочной дверью, – ей не могли вручить ключ от запретной двери в первый же день. Наверное, моя роль – это роль взбалмошной и уродливой наперсницы, которая является хранительницей мрачной тайны. По крайней мере именно так бы все и обстояло, если бы я находилась в романе Уилки Коллинза, которого так любила. Я ощутила горьковатый привкус во рту. Конечно, не стоит рассматривать свою жизнь как роман, но если я не главная героиня этой истории, то в конце мне не достанется прекрасный принц.

І все було б з цією книжкою ідеально, якби не кілька “Ой”, сплетених в клубочок. Можу лише вітати ту антуражно-сюжетну версію, на якій спинилася письменниця (ще б пак!), але часте для дебютних романів бажання увіпхати в текст якнайбільше класних ідей тут спрацювало так собі. І те, і се, і можна без хлібу – і от уже ритм шкутильгає, динаміка втрачається, а емоційна напруга одного з найважливіших епізодів сходить на пси, бо ковдру на себе перетягнула стильна і фольклорна, але не конче необхідна сюжетна лінія. Ні, на фініш роман вирулює з блиском та феєрверками, але сумно бува, коли могло б вийти класно, а вийшло просто окей. Ну і й одну сюжетно-стилістичну фішку (це мега-спойлер, тож доводиться загадково мовчати) варто було б реалізувати влучніше й переконливіше. Та, якщо не капризувати, можна і так: симпатичний готичний янґ-адалт з хорошою героїнею, рівними гуманістичними цінностями, чітко проговореним (словами через Флоранс фактично) переосмисленням жанрових стандартів та з переконливою атмосферою (фух, я втрималася і не написала це слово з великої літери, хоча воно просто-таки вимагало!) – ну дійсно, чого ж тут іще? Нууу, можливо, хотілося б почитати готичку, де ляльок нарешті любили би. Бінго! Оце воно якраз таке – хоч і не буквальне. Та хіба колекціонерському серцю багато треба, щоб розтанути? Колекціонерське серце тане, місячна потреба в готиці вгамована, і як підліткове читання “Кімната” також вийшла незлецьки. І близько не бездоганне, так, але по-своєму чарівливе.

Зберегти

3 thoughts on “Іграшкова готика. “Комната кукол”

Написати відповідь до Юлька Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s