Коли я тільки-но спланувала свої розлогі вішлистові дописи – була впевнена, що тих вішлистів буде 4: дитячо-підліткове, нехудожнє, художнє реалістичне та художнє спекулятивне. Аж ні. Щиро радію тому, що у нас все активніше видають фантастику та фентезі, але майже все з під-арсенального асортименту українських видавництв – то мій кричущий неформат: у більшості випадків давно прочитане та дуже “чоловіче” читання. Нє, “Скандинавську міфологію” я рано чи пізно собі куплю, але з трьох з половиною книжок гарний список не складеш. Тому сирітки потрапляють у загальний худло-перелік. Він, до речі, на диво короткий – це результат свідомого самобичування. Бо вирішила тут собі виписати лише ті книжки, що я їх абсолютно точно захочу купити й прочитати протягом найближчих місяців. А то боротися з наслідками багаторічних цундоку-закупів уже навіть мораторій на бук-шопінг не в змозі.

Після старанного й болісного викреслювання у списку лишилися:

• книжка моєї мрії – українська номінація. Я не знала, що нею буде саме “Земля загублених“, але на нову прозову книжку Катерини Калитко я чекала неповні десять років – власне, відколи прочитала “М.істерію“. Дочекалася (і купила).

• книжка моєї мрії – перекладена номінація. Альєнде українською я пропустити не можу. Якщо колись пропущу – нагадайте мені “цей твіт” (цього разу не оминула точно, книжку вже маю, а відгук отут).

Далі у програмі:

• данина любові до коротких текстів

• данина поваги до українського фентезі-раз – перший варіант видання “Літописів Семисвіття” я не змогла читати, бо книжку з благенькою обкладинкою було страшно тримати в руках – а раптом розлізеться! Нє, я б її прочитала в будь-якому разі – як можна пропустити українське фентезі, у відгуках на яке постійно згадують страшне слово “Матріархат” – але звістка про розширене видання під твердою – дякую всім богиням! – обкладинкою підкосила добрі наміри. Тож сиджу рівно, чекаю на це видання. З минулої осені – десь так уже чекаю.

• данина поваги до українського фентезі-два. Я дуже хотіла прочитати дебютну книжку Ярини Каторож, але… не змогла знайти її у продажу. Ні, я не воротила гори, і не прочісувала інтернетики (кажуть, роман можна купити напряму в авторки через соцмережі, але це не наша метода) – лише питала сама, де могла, і намовляла питати інших. Зі “Стожаром” точно буде простіше – он, “Буква” через дорогу, коли що. Уже маю, прочитала.

• данина поваги до українського фентезі-три. З анотацій до цього видання важко сказати, чого в ньому більше – авторського чи довідникового, тому включати до нонфікшн-списку я “Духів природи” не стала. Але почитати дуже хочеться.

• данина захвату перед Еммою Доног’ю. У цієї канадсько-ірландської письменниці я досі читала лише історичні романи, а знаменита (в тому числі – екранізацією) “Кімната” трохи відлякує темою, але… Ну не можна ж не підтримати таку ініціативу! (і це вже у мене)

• данина фейсбучним мемчикам. Гусь у книжковому форматі? А чому би й ні (і воно цілком нічогеньке).

• данина цікавості до діаспорянських мотивів, що їх обіцяють поєднати з авантюрним сюжетом.

• данина любові до трилеро-детективов, драмо-мелодрам та всякого іншого комфорт-рідінгу людини, яка щиро любить гарний сюжетний масліт (знову згадала про ввічливий евфемізм “фабульна література”, але пізно вже соромитися). (“Фанатку” вже маю (осьо відгук) , і про “Глибоко під водою” вже написала).

 

Ось і все. На секунду задумалася, до кого я ще не сходила подивитися на нове, аж потім вольовим зусиллям зупинилися. Може, мені якийсь джокер просто на Арсеналі трапиться? У спонтанних покупках є свій шарм – майже розгублений мною у випадках з книжками.

Зберегти