Здається, логічний шлях – це спочатку відзвітувати про рік, що минув, а потім вже будувати якісь плани, але… Звіт за рік – це не один пост, та й підсумовувати цілком можна у січні, а давати обітниці – краще заздалегідь. Тому піду викривленим шляхом – спочатку розкажу, чого я хочу від 2018 року, а вже потім опишу 2017-й (спойлер: з 2017-м все ок, сьогодні закрила річний челендж на ГудРідз).

Отже обіцянка №1 – найсмішніша: наступного року я буду читати менше. Ще разочок: я буду читати менше. Ксеню, це люди читають, потім буде невдобно: читати менше. Мабуть, проставлю собі на Гудрідз планочку у 150 книжок, а там подивимося, як рік піде. Причина такої дивної обіцянки – традиційна, але в попередні роки реалізувати плани так і не вдалося. Я знову настроююся на те, щоби більше читати англійською і таки хочу спробувати потренуватися перекладати в стіл. Це потребує часу, а поточне читання його від’їдає добряче.

Обіцянка №2 – найекзотичніша: кожного року я збираюся розширювати читацькі горизонти, і кожного року мені це вдається, але не настільки, як воно хотілося в теорії. Тому наступного року хочу спробувати зробити те, чого боялася – на якийсь час (попередньо – на чотири місяці) відмовитися від читання книжок американських авторів. Ні, з ними все нормально, мені просто цікаво: а чи можна це в принципі зробити, особливо зважаючи на те, що я читаю (і то з радістю й насолодою) багацько масліту, а він у нас таки переважно американський. От і подивимося, як воно буде, і чи не завию я через два місяці від нестачі детективів або підліткової фентезятинки. Єдине, де, можливо, даватиму слабину – історичні романи та романи “за життя”, написані письменниками іммігрантами про свої батьківщини. Про мігрантський досвід в США – уже нє, уже за межами. Уся ця кампанія завчасно отримала гордовиту назву Мораторій, і я буду звітувати про його перебіг – постійно через Телеграм-канал, а тут – раз на місяць. Думаю, буде цікаво. І цікавинки почнуться ще на стадії букшопінгу (я була провела репетицію – ну, он на фото можна подивитися, що з новинок назбиралося).

Далі все простіше і не таке драматичне.

Обіцянки №3, №4, №5 – поточні: нарешті підтягнути хвости в особистих челенджах. У 2017-му я шалено вкладалася в ЯкабуБінго і, як наслідок, не встигла нічого аж такого прочитати за його межами. Тому наступного року спробую добити Вікторіанське Бінго (ага, третій рік піде). Спробую дотягнути #ЗКнижкоюНавколоСвіту до межі вбивчої складності – тобто поподорожувати з книжками 60-70 різними країнами (наразі в активі – 31, і більшість очевидних локацій вже охоплена). Ну і список SF&F жіночого авторства від BookRiot також висить дамокловим мечем. Там зараз 30 пунктів зі 100 прочитано. Треба вийти на 50. Якось так. Ніби нічого складного, але пан Мораторій та відсутність перекладів робить завдання… цікавими.

Обіцянка №6 – дивна: я спробую читати більше українських книжок в електронному форматі. У повітрі запахло піратством? Нє. Я – стара флібустьєрка, але в мене є маленьке правило – україномовні книжки не пірачу навіть в тих випадках, коли паперову версію не дістати. Хіба що це класика-класика, що вже в паблік-домейні. Тут проблема в іншому. З одного боку – паперові книжки ризикують вижити нас з дому (і то при тому, що я їх вибраковую нещадно, залишаючи в бібліотеці трохи більше половини від прочитаної свіжини). З другого боку – електронки не так няшно виглядають в Інстраграмі. З третього боку – в більшості випадків цих електронок просто не існує, або вони існують в такій формі, що ну його нафіг, а це означає азарт і полювання (я ж колекціонерка, це впливає). Отже, з якого боку не подивись – а виклик виходить цікавим! Не впевнена, що зможу його реалізувати, але спробую. Ну, хоч 10-15 книжок купити й прочитати.

Обіцянка №7 – оптимістична: більше писати до блогу. Давні читачі давно вже помітили, що мене тут стало значно менше. Причина очевидна, банальна, всі так живуть, але мені не сподобалося – від весни я вперше в житті маю роботу з фултайм-п’ятиденкою. Читати менше не стала (тут ще й довга дорога до офісу сприяла), а от на писання вже часто моральних сил не вистачало. Та хочеться вірити, що мене вже потроху попускає.

“Отаке”. А ви собі запланували щось цікаве?