Більше півтора року знадобилось для того, щоб назбирати ще десять країн світу для епічного челенджу “Читай книжки, де дія відбувається в усіх країнах світу“. Я підозрювала, що це буде складно, але щоб настільки! Ні, якщо свідомо докласти пів центнера зусиль і послідовно урізноманітнювати читання – мабуть, воно й швидше вийшло б. Але мені якоїсь миті стало цікаво: а якщо зусиль не докладати – це взагалі можливо? Мабуть, що так. Але процес ну дуже повільний.
Хай там як, а наступна десятка кольорових плямочок нарешті потрапила на мапу. Що ж нового порівняно з попереднім випуском?
Коли я затівала свій маленький симпатичний флешмоб книжкових подорожей, то щиро вважала, що про нові успіхи розповідатиму щонайрідше кожні півроку. Ага. Якщо перші тридцять країн набралися більш-менш жваво, то далі почалися проблеми. І шостий десяток назбирувався майже 15 місяців. Зате пункти стають дедалі цікавішими.
Від попереднього звіту про перебіг маленького, але дуже гордого челенджу #ЗКнижкоюНавколоСвіту – читати книжки, дія в яких відбувається в усіх країнах світу, – минуло рівно сім місяців. І нарешті настав час похвалитися наступною десяткою “відвіданих” країн (насправді, їх вже раптово стало дванадцять, але дві поки що залишаться інкогніто). І вже є, на що подивитися, – очевидні варіанти закінчуються, починається доросла гра.
Мій книжковий “авітаміноз” не вщухає і потребує додаткової моральної підтримки. Саме тому вирішила, що початок весни (сподіваюся, що це нарешті початок) – чудовий час для того, щоби трохи скорегувати правила гри. Коли я затівала #ЗКнижкоюНавколоСвіту, то гадала, що звіти щоп’ятнадцять країн – це цілком ок варіант. Кінець кінцем вийшло так, що перший та другий випуски розділяло більш як півроку. Це не діло! Тому сьогодні буде третій випуск, але відвіданих читацькою уявою країн наразі не 45, а лише 40. Десятка країн на випуск – ближчий до робочого варіант, особливо зважаючи на те, що майже всі очевидні варіанти уже вичерпано.
Третій випуск мапи має отакий вигляд – густіше помалювало Європу і… Майже всі досягнення на цьому скінчилися. Але не все так страшно, серед оновлень є, є цікаві країни, просто вони мають не дуже виразний масштаб. Що ж додалося:
Здається, логічний шлях – це спочатку відзвітувати про рік, що минув, а потім вже будувати якісь плани, але… Звіт за рік – це не один пост, та й підсумовувати цілком можна у січні, а давати обітниці – краще заздалегідь. Тому піду викривленим шляхом – спочатку розкажу, чого я хочу від 2018 року, а вже потім опишу 2017-й (спойлер: з 2017-м все ок, сьогодні закрила річний челендж на ГудРідз).
Отже обіцянка №1 – найсмішніша: наступного року я буду читати менше. Ще разочок: я буду читати менше. Ксеню, це люди читають, потім буде невдобно: читати менше. Мабуть, проставлю собі на Гудрідз планочку у 150 книжок, а там подивимося, як рік піде. Причина такої дивної обіцянки – традиційна, але в попередні роки реалізувати плани так і не вдалося. Я знову настроююся на те, щоби більше читати англійською і таки хочу спробувати потренуватися перекладати в стіл. Це потребує часу, а поточне читання його від’їдає добряче.
Коли я тільки-но запустила в ефір свій маленький флешмоб – подорож через книжки – то була впевнена, що прогресуватиму дуже швидко. До наступного випуску лишалося навіть не п’ятнадцять, як планувалося спочатку, а 13 нових країн, де відбувалася би дія книжок, повсякдення читання у мене доволі розмаїте, де ж може ховатися проблема? Проблема ховалася, мабуть, таки в #YakabooBingo і необхідності ретельно добирати читання за іншими ознаками. Але минуло дві третини року – і флешмобний список доповз до омріяної позначки “30 країн”.
Що ж у нас додалося до попередніх 17? Ще Європа, дрібочка Азії, і Африка вже схожа на work in progress, а от з Америками якось сумно.
Цього разу я згадала про квартальний звіт не в середині наступного місяця, а всього лише під кінець першого тижня. Однозначно – прогрес! Із самою географічною статистикою, щоправда, прогрес не дуже, але є. І найобразливіше це те, що одна з найекзотичніших країн вже піде в залік наступного тримісяччя – бо я лише вчора чергову книжку дочитала. Ну, але. Що у нас було на початок жовтня?
Учора, засинаючи, я раптом усвідомила жахливе! Липневий режим “Я така затуркана, така затуркана” не тільки вбив будь-яку подобу регулярності оновлення блогу, але й завадив зробити прості “календарні” речі. Мені дуже соромно і я спробую виправитися: і про все підчитане написати, і нарешті чергову порцію для #ФабулаКнигоманія2017 закрити, і вішлисти оновити, і про класну настолку розказати, поки ми з нею не розлучимося через ремонт. Але спочатку треба розповісти про перебіг щоденного читання в географічному розрізі. Хвалитися нема чим – одразу скажу чесно.
Три місяці тому йшлося про 15 різних країн походження текстів, і для першого кварталу то був такий звично-нормальний результат. Але далі шляхетні плани щодо “читати менше американського” чомусь зруйнувалися. І тепер на квартальний результат без сліз не глянути. +4 країни… З цим ще треба змиритися.
Після того, як чергова серія “Географії читання” наштовхнула мене на думку про паралельний необтяжливий челенж: поступово прочитати книжки, дія яких відбувається в усіх країнах світу – я вже довго не роздумувала. Точкою відліку вирішила зробити початок 2017 року, перемальовувати мапу – кожні 15 країн, не розтягувати одну книжку на кілька країн, навіть якщо вона дає на те підстави, ну і не ганятися за якоюсь надзвичайно вагомою аутентичністю – на те “Географія” є. Але від рішення до реалізації минуло десь майже два тижні… І тут сьогодні з’ясувалося, що країн вже не 15, тому треба ворушитися, бо нечесно виходить.
Стара звичка позначати країни “походження” книжок не завжди радує. З одного боку, це весело, це цікавий статистичний матеріал, це змушує розширювати горизонти, а життєдайний копняк поштовх – це хороша штука. З іншого – ця звичка продукує Сором. “Ксеню, замість того, щоби читати надцяту американську книжку, ти б могла взятися за щось екзотичніше!”. Взагалі-то… так, могла, але цьогоріч поки що не виходить. І, так, стандартні перегони США поки що виграють аж бігом.
Як видно, в активі цього року поки що лише 15 країн і неочевидних серед них… я б сказала три, але минулого року ганебно пропустила Італію, то, значить, чотири.
Коли я започаткувала цю занедбану рубричку, то вважала, що вона – ідеальний формат для “Поділитися давньою мрією”. Але щось давні мрії розгубилися, і натомість зачаровують місця. про які я дізналася от щойно. Тому оцей та наступний випуски “Книжкових подорожей” пройдуть під гаслом: “Ой, я навіть не уявляла, що є така краса!”.
У першому випадку “Не уявляла” – це дуже правильне визначення. Бо читала я собі книжку з легким присмаком магічного реалізму та автоматично уявляла собі фантасмагоричне місто, якому та книжка присвячена. Аж раптом – не дочекавшись післямови – на середині роману вирішила погуглити. І упс. Фантасмагорія, виявляється, мала абсолютно реальне підґрунтя.
Машина завернула за угол — Сулис не удержалась и вскрикнула.
Ханна улыбнулась ей в зеркале заднего вида.
— Впечатляет, да? Сама никак не привыкну.
Они въехали в круг, образованный домами. Внутрь круга, словно три спицы колеса, вели три улицы. Автомобиль медленно обогнул площадь, и на Сулис снизошло странное успокоение. Эти великолепные фасады словно защищали ее, придавали уверенность. Трехэтажные дома с колоннами и высокими окнами образовывали единую террасу, а наверху, вдоль карнизов, через равные промежутки, стояли огромные каменные желуди. Широкая мостовая, черные сверкающие перила. В центре возвышались пять могучих деревьев, их макушки поднимались выше крыш.
— Добро пожаловать в Королевский круг! — сказал Саймон.
Зима настільки погано на мене впливає, що голову не полишають якісь дивні фантазми. Один з них проявляється в нав’язливому роздивлянні фотографій красивих місцин. Тільки не рендомно красивих, а таких, які я мрію колись відвідати, бо… Прочитала про них у книжці.
Упевнена, що такий список примарних Sehenswürdigkeiten в кожної людини довжелезний. У моєму переліку перший пункт з’явився, як мені було дев’ять, і йшлося про деякі місця в Ірландії. Я вже сумніваюся, що колись ця мрія справдиться, але подумала: а чого б оце не поподорожувати віртуально. Не знаю, чи вийде з “Книжкових подорожей” повноцінна блогова рубрика, чи вони залишаться авітамінозною забавкою на останні тижні зими, та сьогодні маємо перший випуск. Ні, не про Ірландію. Про Каліфорнію, оспівану в моєму улюбленому циклі урбан-фентезі.
Ідеться про Октобер Дей-серію, яку продовжує писати Шонан МакГвайр. Я вже в усі вуха про ці книжки дзеленчу, але, якщо хтось ще не чув, -це цикл фентезійних екшен-детективів про фейрі, що живуть між люди. Людська складова там мінімальна (більше йдеться про складні феодальні відносини), магічна система симпатична, герої прикольні (і головна героїня-одмінок – схожа на притомну “людину”), сюжети нормальні, а суттєво провисати серія почала лише під восьму-дев’яту книжку (але мене не полишають надії на те, що все виправиться). Що ще? Численні шекспірівські алюзії, приємний гумор і постмодерне прочитання класичних міфів – теж в однозначні плюси. А ще там з величезною любов’ю змальовані околиці Сан-Франциско. Про них картинки й подивимося.
Взагалі у книжках описується купа локацій, але капітально в душу западають дві зони з фейряцькими knowes. В одному живе японська русалка, в іншому колись була резиденція місцевого короля – Tuatha Dé Danann (за логікою локальної демонології – це “високі” ельфи із талантом до телепортації).
Перша локація – це знаменитий Japanese Tea Garden, що є частиною Golden Gate-парку. Вікі каже, що це найстарший публічний а-ля японський сад в Штатах – відкрито його було у 1894-му. Має два га площі, струмочки-місточки, чайний будиночок (зараз вони рекламують особливу сезонну пропозицію – удон), сад каменів і доволі відому статую Будди. І це все – як не рахувати рослин.
Vaenn's Bookblog 