До Книжкового Арсеналу лишився тиждень, а режим бойової готовності наступати не поспішає. З одного боку, певно, в тому “винен” КомікКон. Було круто і весело, але масовий захід на всі вихідні, – це для мене трішки ой. З іншого – як не дивно, моральну підготовку ускладнює багатство вибору. Єп, ми до цього дожили! Від програми і кількості арсенальних новинок аж в голові паморочиться, і думка: “Це ж треба скласти розклад! Це ж треба остаточно подомовлятися про зустрічі! Це ж треба остаточно остаточний список-мінімум складати!” – уже починає лякати. Але поки до “остаточно остаточного списку” ще далеко, можна продовжити мріяти. А це вже від початку гарячого сезону на третій вішлист книжок назбиралося.

Обов’язковим першим пунктом тут іде книжка, яка мала з’явитися ще у першому переліку “під Арсенал”, а не з’явилаося лише тому, що на мене якесь незбагненне затьмарення найшло. Маст-рид з категорії “Спробувати зрозуміти, що сталося на Балканах у 1990-х”. Нарешті Славенка Дракуліч виходить українською (подякуємо Коморі. І ще вона приїде на Арсенал.

У сфері “Таке, щоб доросле і нонфікшен” ще страшенно порадував КСД. От просто новою любов’ю полюбила “Українських жінок у горнилі модернізації” – це чудова збірка, але я недооцінювала її промоційний ефект. Енівей, стаття Марти Гавришко було там з найцікавіших, а тепер у дослідниці виходить “сольник”. Видавничий опис нагадує про “У війни не жіноче обличчя“, але усна історія Другої світової голосами жінок? Тут уже позиціонування – штука двадцять п’ята! (Уже маю книжку.)

І ще у нонфікшенову скарбничку – чергова книжка про книжки. Тут я першим ділом кинулася на ілюстрації Крістіни Золотарьової, ну але проект в цілому обіцяє бути дуже цікавим. Треба ще якось з внутрішньою жабою домовитися – книжки від ArtHuss для мене дорогуваті, а у двобої “Гарно видане нехудожнє” vs “Кілька фікшен-новинок” переможець зазвичай один і той самий.

Наступна пачечка – доросле художнє.

У Фабули виходить класичний роман про британку в екзотичних декораціях.

У “Абаби” – повість про українку в Парижі.

У того ж таки КСД – британський cosy-детектив в декораціях легендарного сімейства Мітфорд (від творців “Даунтон Еббі“, оце от усе). Книжка є, онде відгук на неї лежить.

І ще Андре Нортон вийшла. Це книжка, на яку боляче дивитися, але… Але я ще думаю. Завжди ж можна в газетку загорнути, правильно? А як з’явилася суперобкладинка, то вже й купила собі.

Нора-друк продовжили видавати Франческу Меландрі (ще одна закордонна гостя КА-2018)… І цю книжку маю.

і анонсували транснаціональну сімейну сагу з українськими героями від Олени Захарченко.

Наступний оберемок – дитяче художнє. На фланзі видання графічних романів та коміксів пожвавлення – там Артбукс обіцяли “Гільду“, але й українське крило потроху підтягується. Віват пропонує “першу українську графічну повість для дітей 6-9 років”. Будемо подивитися. Подивилася. Відгук осьо.

До речі, про Віват – у них ще й виходить дитяче фентезі з призового фонду (теж маю, і теж прочитала й відписала).

А в Рідної мови – дитяче “не-фентезі” (або не-зовсім-фентезі) – теж з нагородами і соціально значущою проблематикою. “Пакс” у мене вже є.

 

 

А Школа продовжила друкувати Керстін Ґір (я оце ще один підлітково-фентезійний цикл не прочитала до кінця, а вже другий пішов).

Між тим дитячо-підліткового українського фентезі також більшає. Цього разу (і це вже не вперше) ідеться про повість від Фонтану казок. Дівчинка, яку виховує серед лісу рогата чарівниця, ммм… Люблю таке (вже маю книжку).

І дитячо-підліткову, але не художню літературу ниньки представляє тільки одна книжка, зате неабияка. Книголав виконує обіцянку – українською виходять “Казки на ніч для дівчат-бунтарок“. Алілуя! Цікаво буде порівняти із “Це зробила вона“. Порівняльний пост вже можна читати.

Поки що це все. Звісно, якщо приплюсувати більшість книжок з попередніх двох вішлистів. Хоча… якщо дотримуватися плану “Не перебирати за планку нечитаних паперових книжок на початок року”, то на сьогодні я можу купити аж цілу одну книжку. Припустимо, до кінця цього тижня можна встигнути дочитати три уже початі… І наступного, скажімо, підчитати хоча б дві. Все одне виходить якось сумно. Але, кажуть, що стриманість і скромність – це чесноти. Можна перевірити.