Що робити, якщо ви читали “Принцеса + Принцеса” і вам здалося, що комікс якось надто швидко закінчився? Чи якщо вам подобаються ретелінги і хотілося б частіше читати кумедні перекази улюблених казок? Чи ви фанатієте від гризунів і теж вірите, що маленькі пухнастики ще зможуть врятувати нам всім світ? Відповідь на всі ці питання ще кілька років тому дала американська письменниця й ілюстраторка Урсула Вернон. Вона написала казку про відважну принцесу з поважного хом’яцького роду. А потім ще одну. І ще. І от нині їх вже шість. Але сьогодні – лише про першеньку.

Колись давно у далекому королівстві народилася довгоочікувана спадкоємиця трону – премила принцеса Гаррієт. Подальші події спрогнозувати не складно: на хрестини забули запросити злу фею-щурицю, прокляття, вере… ні, не веретено, колесо, ні, не від прядки, звичайне хом’ячине колесо – і всі обов’язкові діла. У свій дванадцятий день народження принцеса мусить заснути вічним сном, поки принц її не розбудить. Що буде після – всі знають заздалегідь. Але що має бути перед тим?

Любов до Harriet the Invincible спіткала мене на третій сторінці. Оцій.

Маленька саркастична принцеса, яка прагне не принцесовості, а пригод – що може буде милішим? По-перше, принцеса виявиться хом’ячкою, а це +120 до мімімішності. По-друге, Урсула Вернон знаходить в цілковито традиційному сюжеті маленьку майже юридичну лакуну. Якщо принцеса мусить заснути вічним сном – і ніяк інакше, чи не робить це її невразливою і нездоланною до того дня, коли мусить реалізуватися прокляття? Робить, робить! – відповідають нам авторка та її героїня. Отже до дванадцятого дня народження принцесу Гаррієт не може вбити ніщо й ніхто. Тому вона сідає на бойову перепілку Мамфрі і пускається берега: пірнає зі скель, як то заведено в порядних лемінгових родинах, вбиває Велет-Котів, вистежує драконів, перетворюється на Ту Саму Сумнозвісну Принцесу Гаррієт Котру Ніхто Цілувати Не Захоче й невпинно шукає спосіб перебороти прокляття в перерві між іншими пригодами. Що характерно – знаходить. Але з цього все тільки починається.

Урсула Вернон схопила оберемок розповсюджених казок, зліпила їх разом і спекла з цього дещо дуже дивне, але неймовірно симпатичне. Стандартна оповідка про Сплячу Красуню зі спецефектами розширює межі, визначає химерний, але по-своєму логічний, світ і ставить перед читачами цікаві питання. Якою є роль принцеси – і в королівстві, і в казковому наративі? Що робить героя героєм, а героїню героїнею? Чи має принцеса бути меланхолійною няшечкою в сукенці? А просто приємною людиною, перепрошую, твариною? Маленька Гаррієт – заноза в дупі і особа доволі неприємна – ще б пак, з таким дитинством! Але протягом двохсот з гаком сторінок письменниця пояснює, що пригоди – це ще не все, що добро навіть з іклами та пазурами має пам’ятати, чим воно відрізняється від зла, що несправедливість – вона поруч і від ментального зусилля в повітрі не розчиняється. Окрім цих майже філософських питань, Урсула Вернон ще ураганом несеться крізь гендерні стереотипи та торкається соціальних проблем. Скажімо, тут теж є свій принц-невдаха. Але він такий не тому, що незграба від народження чи злі феміністки не дозволяють писати героїчних принців в дитячих книжках – тут все просто: “У нас бідне королівство. Ми ніколи не могли собі дозволити верхову перепілку”.

У всіх героїв тут є передісторія, мотиви та прагнення. Навіть у злої феї. І у батьків Гаррієт з їхньою гіперопікою проблемного чада. І в родини невдатного принца Вілбура. І у тих принців, які відмовилися допомогти Гаррієт в біді, бо “ну її в пень – ту самашедшу” (не те, що б я з ними не погоджувалася). І в перепілки Мамфрі, і в гідри Головастички, а яка тут шикарна карга-морська свинка (карга – це не про вдачу, це відьомське звання) – словами не передати!

Що ще? Як на мій дорослий смак, тут трохи зависока концентрація пригод – але це компенсується “писаночками” й жартами, розрахованими на старшу аудиторію. А от гризунячої специфіки навпаки – замало. Вона тут є, але від серії під назвою “Принцеса-хом’ячка” очікуєш більшого. А загалом це дуже весела і доста повчальна історія про те, що принцеси й принци бувають різними. У тому числі – не такими, як від очікують батьки, королівство і навіть читачі. Тема Інакшості та прийняття себе нині для західної дитячої літератури нині є провідної. Але “Гаррієт Нездоланна” поряд з конкурентами почувається цілком упевнено. Бо кумедна, бо ретелінг, бо хом’яки, а ще тут дуже класні ілюстрації та коміксові вставки. Хотілося б, щоб і на українському ринку таких видань побільшало. І, gosh, я б це з насолодою переклала, там же є хом’яки!

Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням