Звістка про те, що Видавництво готує серію дитячих художніх книжок за мотивами біографій українських художниць (?) (таку собі доповнену й розширену версію “Це зробила вона“) для мене стала одним з найцікавіших післяФорумних анонсів. Казка? Про Примаченко? З картинками? Писала Світлана Тараторіна? Ви тільки скажіть: коли? Як з’ясувалося, акурат під “перше” Різдво. Пречудовий вийшов подарунок, бо як відкрила, так і не випустила з рук, поки не прочитала.

“Оця Марія звірів малювала” – це дуже симпатичний зразок дитячої біографічної прози. Зроблено його за впізнаваними лекалами: розповідаємо про дитинство визначної особистості, наближуємо до аудиторії, додаємо пригодницького чи казкового колориту (в цьому випадку – і того, й того, і ще з вершечком, бо матеріал дозволяє) і перекидуємо місточок до дорослого життя й основних досягнень. Але це ж про Марію Примаченко – і стандартна схема per aspera ad astra тут міниться яскравими кольорами і підморгує очиськами дивовижних створінь.

Про що: маленька Марія зростає в оточеному лісами селі на Київщині. Зростає начеб звичайною дівчинкою: глядить курей, бешкетує, воює із суворою бабою, але разом з тим – мріє допомагати батькові-різьбяру й бачить те, що не помічає ніхто інший – фантастичних звірів, що населяють ліс. От тільки просте, передбачуване й щасливе дитинство дівчинки ще спіткає недоля – спочатку страшна хвороба й каліцтво, потім – війна. Але кожного разу Марійці на допомогу приходять таємничі друзі – Болотяний Звір, Лев, Свиня-Красуня, Горбоброд та інші. Вони підбадьорять, втішать, підкажуть, що робити у скруті, а ще – стануть невичерпним джерелом натхнення і прославлять дівчинку з Болотні на весь світ.

Як: з кількох загальновідомих фактів (дочка різьбяра та вишивальниці, малювала змалку тим, що під руку втрапить, у дитинстві перехворіла на поліомієліт, а дитинство це припало на непрості часи) Світлана Тараторіна виплітає барвисту й повнокровну пригодницьку повість. Там знайшлося місце і цілковито казковим елементам (усе по-чесному, за правилами, з ініціацією й іншими цікавинками), і коротким екскурсам в народні традиції й побут початку двадцятого сторіччя для молодшого читачів (мене особливо розчулило просте пояснення нелінійного сприйняття часу), і сімейно-психологічним етюдам з ухилом в роман виховання, і вписуванню індивідуальної історії в ширший історичний контекст. А головне – текст ненав’язливо пояснює, чим і з чого починався творчий шлях видатної художниці – буквально на пальцях. А ще в картинках.

Наскільки яскраво: дуже. З одного боку, Світлана Тараторіна населяє світ повісті отими дивакуватими звіриками з картин Марії Примаченко. З іншого – Наталя Левицька на тих самих сторінках знайомить зі своїми версіями відомих персонажів й відтворює навколо намальованої Марійки світ, створений її фантазією. Яскраві барви, дивні тварини, чудове нюансування усіх поворотів сюжету – від ясно-сонячних спокійних днів до похмуро-саспенсових воєнних часів – і виходить чи то свого роду рекурсія, чи то відновлення найвищої художньої справедливості. Коли дивишся на роботи Марії Примаченко – просто не виходить сумніватися в тому, що вона жила в трохи інакшому світі. І тутешні ілюстрації допомагають не просто зазирнути до цього світу, а спробувати уявити, яке враження він може справляти зсередини.

І як воно? Чудово. Красива казка, фантасмагорично-переконлива розповідь про становлення таланту, по-справжньому цікава історія. Мене дещо в стилістиці трохи чіпляло й не в усьому зайшла історична лінія: з одного боку, вона очевидно адресована сучасним дітям, які теж переживають досвід “Війна поруч”, та й магічний реалізм у ній себе показує в усій красі, з іншого – вона трохи занадто формальна, по-аптекарському виважена й правильна, що дещо “спрямляє” сюжет і спрощує героїні моральний вибір. Але разом з тим – додає йому промовистих детальок, навроді непростої долі помальованого полотна. Хай там як – це прекрасний проєкт і дуже вдалий початок серії. Тепер би ще точно переконатися, що це саме серія, бо ж хочеться іще.