Ретелінг-бінго. Українські казки, таємниче царство Рошані Чокші та гіківська бібліотека

Ретелінг-бінго виявилось якимсь зачакловано-непідйомним. Торік я почала закреслювати квадратики і доволі швидко збагнула: ні, за один рік не встигну. І ось добігає кінця вже другий, я дивлюся на результат і знову розумію, що ні, не встигну. Причому результат не такий вже й поганий – 12 квадратиків з 25. Але вони напрочуд невдало розташувалися. Що ж, продовжую лупати сю скалу. А сьогодні почну коротенько розповідати про ті нові книжки, що пасували під завдання.

Найпростіше вийшло з пунктом Own Voices – до цієї категорії належать ретелінги, написані людьми з відповідним темі бекграундом. Цьогоріч Ранок видав збірку переказів українських народних казок від сучасних авторок, тож саме “Котигорошка” пасувала сюди якнайкраще. Прочитати про цю книжку докладніше пожна в ось цьому пості, а тут тизер залишу:

“Загалом хороші ретелінги працюють на різних рівнях, і казки з цієї збірки – не виключення. Хтось з авторок освіжає і осучаснює старий сюжет, актуалізуючи його для сучасних читачів – і вносячи відповідні зміни. Скажімо, Змій з “Котигорошки” Саши Кочубей – інстаблогер (лекція про те, чому це не така вже й проста робота, додається), князівна Анна з казки Мії Марченко зі своїм Змієм спілкується за допомогою електронного перекладача, а Сірка… перепрошую, Грея з однойменної казки Валентини Вздульської господарі відправили доживати вік до притулку, звідки волелюбний пес чкурнув до лісу.

Хтось переосмислює і дає нове (справедливіше, сучасніше, чесніше, яскравіше, кумедніше – залежить від мети) завершення (ви колись хотіли, щоб в Колобка краще життя склалося? Анастасія Лавренішиніа подбала про наші мрії) або принципово змінює умови (так, ви правильно вгадали, Котигорошка Саші Кочубей – дівчинка, але без старших братів і тут не обійшлося)”.

А з того, про що я ще не розповідала, правилам гри відповідали такі книжки:

Авторка-дебютанткаThe Star-Touched Queen

Рошані Чокші ризикує стати авторкою року. Я багато про неї чула, але все руки не доходили почитати, і навііть вихід українською “Позолочених вовків” не зарадив. А потім влітку щось клацнуло, і зараз я вже прочитала три її книжки і ще дві – в планах на найближче читання. Ну а першим прочиталася саме “Зоряна королева” (перепрошую за настільки вільний переклад назви) – дебютний роман авторки.

На перший погляд історія царівни Маї, що скніє в батьковому гаремі, нагадує ретелінг “Красуні і Чудовиська” зі східним колоритом: таємничий незнайомець рятує царівну від осоружного шлюбу (з якого батько-раджа вирішив зробити мммм цікавий політичний жест) і забирає до свого не менш таємничого палацу.

Власне половина роману – це дуже повільна експозиція, під час якої авторка відверто милується власним світом, сплетеним з індійських казок. Аж тут сюжет робить впізнаваний поворот і впритул наближається до мого найулюбленішого казкового мотиву. Ура! Це в нас не сумирна Красуня, яка чеснотами приборкує норовливого звіра, а героїня штибу “На схід від сонця” – дівчина, яка не змогла повірити на слово (і не сказати, що прямо-таки неправильно зробила), наворотила діл, поставила під загрозу основи світобудови і тепер має спокутувати наслідки своїх поганенько продуманих дій. Ну і коханого заразом повернути, куди ж без цього. Далі у програмі: похід майже туди, не знаємо куди, порятунок рідного царства, порятунок всесвіту, подолання комплекту підліткових комплексів та пропрацювання trust issues, а як вишенька на торті – довгоочікуване розкриття секретів реїнкарнації.

Однозначні плюси роману: шикарний світ; героїня-підлітка, що поводиться як недолюблена підлітка, як їй і годиться (визнаю, часом Маю хочеться придушити, але в хорошому сенсі слова) і дуже колоритні герої другого плану, серед яких ясним сонечком сяє один з найкращих чарівних помічників евер – демонічна мертва коняка, яка тихо мріє відкусити від Маї бодай шматочок м’ясця, якщо вже геть-чисто з’їсти якось неґречно буде.

Мінуси: динаміка; знайоме бажання дебютантки увіпхати в текст якнайбільше; предмет Маїного романтичного інтересу, який сильно переборщує з характерною для такого типу персонажів загадковою мудакуватістю.

Та попри певні бісючі моменти, дуже хотілося б побачити цей роман українською. По-перше, у нас на ринку аж такого – поетично-декоративного фентезі малувато, треба ж іще чимось шанувальників “Нічного цирку Ерін Морґенштерн потішити. По-друге, читачі циклу про Ару Шах майже одразу зрозуміють, що це за загадковий палац такий і чому там діють такі дивні правила.

Наступний квадратик: реліз 2020 рокуBookish and the Beast

Підліткові любовні романи Ешлі Постон у моєму читанні окупують нішу directly to audio – очима читати настільки розважальну літературу часу шкода, а послухати за миттям посуду чи перед сном – чом би й ні. Тим більше перша книжка з цього циклу осучаснених ретелінгів – Geekerella – виявилась напрочуд приємним читанням. У тому переказі “Попелюшки” йдеться про дорожезний кіноребут культового фантастичного серіалу (“Стартрек” з домішкам “Зоряних війн” і чого тільки не на додачу) і олдскульну фанатку, яка затято трамбує в блозі непідхожого виконавця головної ролі, а потім ррраз – і в нього закохується. Другу книжку з циклу я пропустила, бо це умовний ретелінг “Принца і злидаря” (про схожих між собою дівчат, які міняються місцями), а от в третій обіцяли “Красуню і Чудовисько” з книжковим присмаком, от я і не встояла. А варто було б.

Отже живе собі в крихітному містечку напівсирота Роузі. В неї нещодавно померла мама, і дівчина бореться з горем, занурюючись в мамине захоплення – романи з розширеного всесвіту отого самого серіалу. От тільки сім’ю спіткала фінансова катастрофа й унікальну материну колекцію довелося продати. Аж тут Роузі випадково потрапляє до віддаленого маєтку, бібліотека якого містить всі-всі-всі вінтажні книжки. Дівчині пропонують тимчасову роботу: впорядкувати бібліотеку невідомого фаната палпових пейпербеків. Але є мінус – партнером з порядкування має виступити огидний, хоча й симпатичний Венс Рейнс – так, теж актор з того самого ребуту, який славиться феноменально жахливою вдачею та здатністю вляпуватися у феєричні неприємності.

Загалом на цьому все. Знаючи сюжет базової казки (але головно – її діснеївської версії), розвиток подій у “Книголюбці та Чудовську” можна визначити з точністю до сторінки, де відбудеться та чи інша сцена. Причому якщо в перший книжці циклу справді гікдвіж навколо “Старфілду” приділялося справді багато уваги, то в цій третій – абсолютно фіолетово, що відбувається довкруж героїв. Ні-ні, у них бекграунд (черговий випадок, коли героям замість характерів видають психологічні травми), є штамповано-нетфліксівський сюжет з виборами шкільних роялів (всмислі, короля/королеви балу), а от самої казки в принципі нема – її заступив дуже стандартний юнацький ромком. Зате книжки тут справді люблять, це плюс. І от ця атмосфера фанатіння за книжками, які більшість людей навіть за літературу не вважають, – впізнавана, ностальгійна і варта уваги, якщо змиритися з усім іншим.

Отака тепер табличка, єп, з неї можна дізнатися про ще дві книжки, про які скоро-скоро розповім.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s