У читацькому плані 2021 рік минув цікаво. Схоже, я таки адаптувалася до перекладацтва (те, що після насиченого робочого дня літерки читати не хочеться від слова взагалі стало було для мене неприємним сюрпризом), майже навчилася балансувати в таких умовах між суто розважальним та серйознішим читанням і трохи набрала темп. Принаймні, торік я прочитала майже на 20 книжок більше, аніж 2020-го. Так, враховуючи комікси, але будем щирими – коли це останніми роками не треба було враховувати комікси! Ну але якщо на кількість сторінок дивитися – справді різниця вийшла малопомітна. Та почасти це пояснюється тим, що минулого року я перекладала дві товстенькі книжки – кожна вийде близько 600 сторінок – і напів інстиктивно уникала великих текстів. Ну таке, на цей рік у планах перечитати “Стрейнджа і Норрелла“, продовжуючи перекладати товстунці, так що подивимось, куди мене ще винесе.

Хай там як, а основні читацькі звички у мене не міняються роками. Скажімо, як читала сильно більше художньої літератури, так і читаю.

А от те, що серед авторів та авторок продовжують кількісно домінувати ті, кого я ще не читала – по-моєму, цілком собі плюс.

А от як інтерпретувати звичку ганятися за новинками – вже навіть не знаю. Ні, ну класику я читаю вкрай нечасто цілковито свідомо. Але геп між нещодавно написаними книжками та “щойно з друку, диви, не попечися” починає потроху бентежити. Ну бо в читацькому вішлисті сотні цікавих книжок, написаних 5-10-15 років тому, а я все одно лемінгую і лемінгую. Цього року навіть характерніше вийшло. З діаграмки цього не видно, але по секрету скажу: 2021-й – таки рік-чемпіон, 26 книжок.

А от з гендерним розподілом все звично і нормально. Земля не поспішає налетіти на небесну вісь, а я все ще читаю переважно жіночі тексти.

А от де ситуація вчергове змінилася, так це з мовами, якими я читала книжки. Минулого року перемогла англійська – і то з відривом. Цьогоріч уперед вийшла українська і той відрив трохи збільшила. Враховуючи, що жанри я обираю плюс-мінус ті ж самі, це прекрасний тренд – українською дедалі більше видають те, що я воліла б читати (ага, і фентезі там на першому місці).

Ну і маленьке особисте досягнення. Вірніше майже два. Уперше за багато років серед прочитаного – жодної книжки російською. Навіть одненької, як торік. Навіть виданої в Україні, як часом з виданням від КСД траплялося. Бо просто нема в тому необхідності. Бо (див. вище) українською вже видають чимало цікавого. А як не видають – завжди є англійська.

Зате місце цієї мови з одненькою книжкою перебрала на себе іспанська. То була простенька книжка-картинка для 6-8-річок. А я все одно пишаюся собою, бо на відміну від латини чи валлійської, які радше були і є вправою для гнучкості мозку, іспанська – це мова, яку реально вивчити до мінімальної робочої придатності самотужки. Сподіваюсь, я не здамся і за пару років таки зможу читати не тільки книжки-картинки.

І нарешті-нарешті-нарешті стовпчикова діаграма з топом видавців. Усього я читала книжки від 32 різних видавництв – тут якраз свідомо розширювала горизонти, вперше читала книжки Дому Химер та деяких мальописних видавництв, нагадувала собі про існування нішевих малих видавців – таке-всяке. Але як порівнювати з минулим роком – ситуація і змінилася, і ні. Серед великих видавців, як і раніше, у моєму читанні домінують КСД, ВСЛ і Рідна Мова. А от КМ-Букс геть випали з топу, Віват поповз вниз, і з ним зрівнялося кілька “юних претендентів” – нещодавно створених малих видавництв. Хоча я вже не впевнена, чи відповідає Віхола цьому визначенню – вони і стартували дуже потужно, і плани із захоплення всесвіту мають переконливі. Власне, саме Віхолу я назвала б для себе видавництвом року. Ці прекрасні жінки забезпечили мене українським наукпопом! Вдячність моя безмежна і довічна.