Абсолютно випадково набріла у Флібуста-завалах на дитячу повість індійської письменниці. Повість обіцяла розповісти про дівчинку на тлі Другої світової війни. Якщо чесно, я навіть не знала, чого чекати, та автоматично налаштувалася на драму-драму: жах, боротьба, соціальна справедливість та палкий антиколоніалізм (ну в радянські ж часи книжку видали).

А ні, там все доволі весело, приємно й пізнавально. Перетягую з Гудрідз:

Мой друг Бобби by Gita Bandyopadhyay

My rating: 4 of 5 stars

“Моя сім’я та інші звіри” – дівоча версія. Одинадцятирічна бенгалка Міні живе в родині своєї одруженої сестри в Бірмі. Родина включає в себе чотирнадцять собак, чотирьох котів, мавпочку, двох папуг, кількоро кролів та всіляке пішоходне птаство. А! Ну й згодом там ще й з’являється няшний гімалайський ведмедик. Тільки він швидко росте.

Дуже мила повість про епізод з дорослішання дівчинки. Передмова намагається хутенько налякати: “Девочек в индийских зажиточных семьях обыкновенно держали в доме, не давая им много свободы, вот почему в книге мало подробных описаний Мандалая, его окрестностей, уличных сценок, — словом, всего того, на что обязательно обратил бы внимание мальчишка, целый день шныряющий по улицам”. Але все не аж так страшно: Міні гасає деревами, керує своїм маленьким царством, рушає на полювання і виховує ведмежа.

Взагалі було цікаво читати автобіографічний текст про доволі вільне дитинство дівчинки з мусульманської (хоча, схоже, добряче секуляризованої) сім’ї наприкінці 1930-х. Можливо, тут допомагає “невизначений статус”:

“Я уже не ребёнок, но ещё не совсем взрослая. Бабушка, когда на меня рассердится, говорит:
«Скоро тринадцать, уже большая. В прежние времена в твои годы замуж выдавали. Нет того чтобы по хозяйству помочь — только и знаешь, что по дому носишься. Избалована больно. Отец виноват, он тебя распустил!»”

А, може, й справді родина без зайвих закидонів. Але є, є й там безцінні моменти.

“Что Джамаи-бабу человек необыкновенный, было ясно с того самого дня, как он явился свататься к сестре. Пришёл — высокий, красивый, по виду ничего не скажешь, но когда заговорил, отец ушам своим не поверил. Отец его спрашивает:
— Какое приданое за невестой вы рассчитываете получить?
А тот вроде удивился:
— Это вы насчёт посуды и разных там тряпок? Ерунда всё это! Если уж приданое необходимо, так хорошо бы достать пару настоящих овчарок-колли, обученных в одном знаменитом швейцарском питомнике.
Что было делать? Не отменять же свадьбу из-за причуд жениха? Но собаки собаками, а невеста не может без приданого. Пришлось и то и другое готовить. Собак отец всё-таки выписал. Долго хлопотал, и в конце концов приехали из Швейцарии две здоровенные собаки. Дедушка с бабушкой были настолько потрясены, что кинулись в Калигха́тский храм молиться о благополучии молодожёнов. Я к тому времени подучила немецкий. Так, несколько слов — чтобы общаться с собаками, и у меня с ними сразу наладились отношения”.

Отакі веселі люди.
View all my reviews

Шкода, що нічого іншого я в цієї письменниці не знайшла. Але, принаймні, одну симпатичну книжку ми можемо почитати.

ЗІ: а ще в радянському виданні дуже класні ілюстрації, на яких (як і на обкладинці) головна героїня завжди вдягнена по-європейському. Аж не знаю, на що це має натякати.

Форумні новинки перетравилися потроху, мораторій на купівлю книжок майже скасовано, час зануритися в новинки, що їх українські видавництва обіцяють на кінець року.

Не думала, що колись це скажу, але Віва КСД!

Люблю цю книжку! І обкладинка нормальна, тільки б ще переклад притомний – і чудовий сувенір під ялинку був би. Бо таке варто й перечитати (так, останні десять років я того майже не робила) (уже маю книжку!).

Але КСД вперто торує шлях “А чи не хочете ще цих хрустких бестселерів?”. Щодо книжки Стедман маю великі сумніви відколи вперше прочитала анотацію, але нехай тут полежить – а раптом?

Продовжувати читання “Свято наближається. Передріздвяний вішлист” →

І ще один “сезонний” пост. Моє читання набуває панічного характеру: треба закрити цей челендж, і географічний, і b00kchallenge_ua не образити… А хочеться читати не те, що треба, а щось миле й простеньке: ненапряжне фентезі чи затишні детективи. Та хоч чик-літ, зрештою – не люблю зиму, потребую компенсації! Подивимося, що переможе.

А зараз річний залік має отакий вигляд.

Що додалося у порівнянні із минулим місяцем?

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Лишився місяць” →

Відколи читання “Пітера Пена” у 9 років спрогнозувало, яка трагедія чекає на мене у 12-13, я з обережною повагою ставлюся до “передпідліткових” coming-of-age історій. У них легко схибити, легко перетиснути, легко _недодати_ – і змалювати Кінець-Дитинства непереконливо, або надто нейтрально, або ж невиправдано драматично. Порівняно нещодавно читала книжку, яка ніби й непогана, але якраз оцей момент зафейлила просто-таки зразково. А тут трапився охайний аж до певної невиразності текст, який щось тріпонув у серці.

Згадуючи мій мега-проект, у 2014 році Міфопоетичну премію за твір для дитячо-підліткової аудиторії отримала Голлі Блек за “Лялькові кістки”… чи “Кістяну ляльку” – Doll Bones, коротше кажучи. Це повість про трьох дванадцятирічних друзів та їхню Велику Пригоду – спокійна, мила і лише трішки моторошна.

Наші часи, у маленькому американському містечку, що потроху конає собі (щось часто мені трапляється такий мотив у книжках) живуть та дружать баскетболіст й красунчик Зак, трохи затюкана сирітка Еліс та фантазерка Поппі з не дуже благонадійної родини. Цементом для дитячої дружби є Гра – багаторічна рольова фантазія, що пригрібає під себе усіх навколишніх барбі, м’які іграшки, екшн-менів та навіть деталі ландшафту, включно із замкненою в шафі антикварною порцеляновою лялькою. А коли зрештою Гру спіткає криза, генераторка ідей Поппі проголосить страшну звістку – лялькова Королева з шафи прийшла до неї уві сні та попросила поховати. Бо колись давно її зробили з дуже непростої кістяної порцеляни…

Книжка, що починається як дитячий горор, поступово набирає знайомі оберти – тут і стандартна “про-шкільна” класика, і “Гек Фін” і – чи не в першу чергу – той самий “Пітер Пен”. Це ретельно розрахована (настільки, що стає трохи нудно) історія дорослішання, присмачена пригодою та дрібкою соціальних негараздів. Гарний сетинг, чудова атмосфера, хороші герої – і трохи блідий результат

Продовжувати читання “Поппі Пен, мертва дівчинка та інші друзі” →

У п’ятницю 13-го годилося б розповісти щось тематичне, але філіпінський кайдан про примарну дівчину, що вбиває маніяків, які полюють на дітей, в мене лише на третину прочитаний. То нехай буде дещо легше та яскравіше – розповідь про наймилішу мені серію з улюбленого жанру ігор-відпочивалочок.

Майже камінаут – я граюсь у Hidden-objects. Вони ж – хайд-енд-сик. Вони ж – “Ті дурні лінійні квести”. Ну, люблю я такого роду казуалки, особливо якщо в них притомний сюжет. Таке трапляється не так вже й рідко (а один з найкращих жутиків, що я бачила, був якраз такою грою), головне – звертати увагу на серію та команду, яка робила конкретну забавку.

Одна з моїх фавориток – лінійка Dark Parables. Це ретелінги-переКазки, що надихалися Fables. На сьогодні вийшло вже, здається, дев’ять ігор. Частина шикарна, деякі – прохідні, останню до кінця не пройшла, і це робить мені сум. Але подивимося, наступна має переорати Голділокс, а там є з чим попрацювати.

Що мені подобається в цій серії:

• симпатичні сюжети.
• більш-менш логічний ретелінг.
• красива картинка.
• and last but not least – певною мірою дружній до жінок світ.

Нє, якщо по-чесному, то принцип “Діва в біді” в іграх такого штибу та сетингу – живіший від дідуся Леніна. Але разом з тим, в сюжетах багато дієвих жінок – і хороших “принцес”, і злих “королев”. Певні сюжети побудовані навколо жіночих стосунків (у DP-редакції Рапунцель – це про двох сестер). Інші – яскраво демонструють соціально-психологічний розріз отого самого Damsel-in-Distress. Наприклад, у п’ятій частині йдеться про ризики попелюшкової долі, а у другій – Принц-жаба поступово перетворюється на аналог Синьої Бороди. Ніби не зі зла спочатку, але видно, що чувак-маніяк, і це засуджується. Що ще… А! кілька наскрізних ліній. Одна стосується жіночих божественних культів (йєєєє!). Інша – сабжу.

Четверта гра в серії зветься “Сестринство Червоних Капелюшків”. У реаліях тамтешнього казкового світу – це дівочий орден, що рятує скривджених та мститься за них. Офіційна передісторія (у вільному переказі) звучить отак:

Продовжувати читання “Бойові дівчатка Hidden-objects. Сестринство Червоних Капелюшків” →

Хотіла на честь 1 червня написати про хорошу дитячу книжку, але – shame on me – я її досі не дочитала. Тому розповім про іншу, теж дуже гарну, де також головна героїня – маленька хоробра дівчинка.

Гейманови The Wolves in the Walls  (вже є російський переклад, а ось українського – чомусь немає) – це щось середнє між “дорослим” артбуком та книжкою-картинкою для ненайменших. Сюжет простий: Люсі помітила, що у стінах шурхотять… вовки. Родина з дівчати кепкувала, аж доки вовки не прийшли and it’s all over й не вижили усіх з хати. І тільки Люсі не схотіла з цим змиритися. Ще б пак, в неї там головна порадниця – Лялька-Свинка залишилася!

Книжка справді чудова, а ще й дуже… мотиваційна чи шо. Мабуть, допомагає виховувати обачно-хоробрих дівчаток (тест Бехдель, щоправда, не проходить з об’єктивних причин – лише Люсі має ім’я). Мені таких в дитинстві не вистачало. Хоча, гадаю, думка: а чи не піти влупити вовкам, бо те, що вони скоїли – несправедливо! – в голову і так би прийшла. А зараз я почала з підозрою дивитися на ті місця, де шпалери нещільно прилягають до стін… Ну нічого, в мене Ханя є!

Ханя та ще малюнок під катом.

Продовжувати читання “Про кого промовка? Ніл Гейман про вовків у стінах” →

нещодавно я вирішила побавитти своє внутрішнє дитя відповідною за віком книжкою ) купила та із насолодою прочитала Мандрівний замок Хаула Діани Вінн Джонс

була у повному захваті – книжка сподобалася більше за аніме. бо вона якась… психологічно точніша чи шо… емоції вісімнадцятирічної дівчини, що перетворилась на дев’яносторічну бабусю спостерігати дуже цікаво. дівчинка швидко призвичаїлася, бо: а) як настраша дитина в родині, що мешкає у казковій країні від початку не розраховувала на якесь там щастя; б) вона таки настарша дитина в родині, тому їй не довелося принципово корегувати модель поведінки. авторитетно підтверджую: концепція “ти старша, тому…” дійсно суттєво викривляє сприйняття реальності. і ефект, мабуть, триматиметься все життя…

та я, власне, трохи про інша. одна з вагомих причин моєї незнищенної любові до дитячих книжок – це те, як їх видають… якість поліграфії, приємний папір, яскраві, нормально змальовані обкладинки

і щодо замку у нас з чоловіком виникла суперечка. він запевняв мене, що художник аж надто вже наслідує аніме, а я з тим категорично не погоджуюся.

подивіться самі:

/погана якість картинки – на совісті сайту видавництва/ нє. ну спільне є, визнаю. але ж не так вже й “за мотивами”

а потім я в якості аргументу продемонструвала чоловікові обкладинку російського видання… тиць на різні картинки

за мотивами творчості важко здогадатися якого автора :Р

А’Туїн більшого формату

гортаючи вшосте чи всьоме свіжопридбану друковану версію feminism_is
дісталася висновку, що було б незле мати профільну футболочку, якби вони існували
надто вже картинки яскраві )

Аніме-Сімпсони

Корцінко вголос