Здається, перший том Pretty Deadly Келлі Сью ДеКоннік був першим же онгоінг-коміксом, до якого я дісталася у свідомі роки (а було це лише минулої весни, ну то й можна собі уявити, скільки часу витрачено марно). Тоді пригоди Джинні – доньки Смерті – та її друзів і ворогів залишили по собі типові _змішані почуття_: цікава історія, вкорінена в індіанські легенди, дуже незвичні динамічні малюнки Емми Ріос vs певного сюжетного сумбуру і легкого нерозуміння “Отаке все красиве, але навіщо?”. Другий том справляє вже інше враження – там все більшою мірою працює на одну лінію, одну ідею, одну метафору. До того – травматичну для західної масової культури і все ще “ювілейну”. Випуски 6-10 Pretty Deadly показують коміксову, але не менш від того жахливу Першу світову війну.

Сюжет “Ведмедя” лише скраєчку торкається тих змін, до яких призвела мммм… революція в Царстві Смерті, а до знайомих за першим томом героїв звертається тільки за нагальної потреби. Але дещо лишається вічним – скелетик Кроля продовжує розповідати казки Метелику. Цього разу про Ведмедя, що знищує вулики, бо такою є його природа. У Царстві, де порядкує нова господиня, все спокійно.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Персоніфікації йдуть на війну” →

За перші два з гачечком тижні 2017-го уже нападало трохи тематичних дуглів, але хапатися за них ще зарано – онде поле неоране попередніх років. Тому сьогодні чергова добірка жіночо-літературних дудликів у режимі зворотнього дворічного відліку: з грудня 2014 року до січня 2013-го. Поїхали?

Генрієтта Едвардс – канадська феміністка (власне, вона радше правозахисниця, аніж письменниця, але друковані праці в неї також були). А ще дудл зроблений за мотивами малюнку Кейт Бітон, за книжками якої я безнадійно полюю вже другий рік.

Акіко Йосано – дуже (і скандально – як годиться) відома японська поетка.

Зофія Налковська – польська письменниця родом (в творчому значенні) з “молодопольського” гнізда, яка крім усього іншого прославилася першою рецензією на “Цинамонові крамниці” (про неї докладніше треба питати на Дівчатах райської яблуні).

Продовжувати читання “#readwomen. Дудли на честь письменниць. Випуск 2: 2013-2014 рр” →

22 грудня Гугл зробив ще один приємний подарунок до прийдешніх свят – чудовий дудл на честь дня рождення Марка Вовчка.

Я помилувалася, помилувалася і подумала: а якими ще були дудли на честь знаних і не дуже жінок-письменниць. Відповідь – під катом. Узнала багато нових імен.

Продовжувати читання “#readwomen. Дудли на честь письменниць. Випуск 1: 2015-2016 рр” →

Пригадалося, що, як я писала про “Дивнії дива“, то заїдало мене питання: чи можливо було створити подібний сюжет-оммаж вісімдесятим, але так, щоби він був про-дівочим. Я тоді песимістично вирішила, що потрібні дев’яності та привітаннячка вже трохи іншим культурним шарам. А даремно зневірилася, бо – як раптом з’ясувалося – майже “отаке саме, тільки з дівчатками” існує. Тільки це серіал трохи іншого ґатунку – коміксовий ongoing.

Перші випуски Paper Girls Браяна Вона побачили світ ще до того, як влітку гримнули Stranger Things, але зараз вони регулярно потрапляють в списки “Що робити, як вам було ЗАМАЛО!”. І це справді майже той самий сетинг та майже той самий підхід – чудернацько-гікнутий світ вісімдесятих, де компанія підлітків має протистояти несподіваній чортівні. Тільки цього разу хоробра четвірка є суто дівочою.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Усе чудернацькіше та чудернацькіше.” →

Побачила, як Фейсбуком (Ладо, привіт!) гуляє флешмоб #ДеньУкраїнськоїПисемностіТаМовиНаближається, присвячений україномовним книжкам, які мали найбільший вплив на ніжні дитячі мізки. Опиратися ностальгії було не сила, але щоб не загубилося, вирішила повісити базову версію тут.

Отже – покаянний мемуар. У моєму дитинстві книжок українською… майже не було. Російськомовне місто та болгаромовне село, етнічно-строката родина із дефолтною “мовою міжнаціонального спілкування”, але головне – у мої три рочки наша родина переїхала туди, де з книжками взагалі було доволі сутужно. У продажу, комунальна бібліотека була нічогенька – принаймні, дитяча її секція. Тому з трьох моїх улюблених книжок українською дві – малюкові, що залишилися в діда та бабуні, і лише третя – спеціальний подарунок для вже трохи свідомої мене.

Перша з цих книжок – знана готична версія “Івасика-Телесика” з отакою ілюстрацією на обкладинці.

З нею пов’язаний досвід майже екзистенційний. Здається, під час чергового читання саме я збагнула, що казки, які мені розповідають, і “книжечки” – можуть бути одними й тими самими текстами. З віршиками було зрозуміло: їх точно за книжкою читали, а от з казками то було не очевидно. Ну й кріпі-ілюстрації тренували дитячу уяву та нерви. Пам’ятаєте, яка там хтонічна Змієвідьма?

Продовжувати читання “Мої перші українські книжки” →

Переглядаючи список номінантів/переможців цьогорічної премії Айснера, серед інших знайомих імен та назв побачила такі, що їх в фем-спільнотах згадують. “А кину оком”, – подумала я… і, на щастя, встигла дочитати до тієї миті, коли вже конче треба було спати лягати. Неочікувано захопливий комікс зветься Monstress, а писали-малювали його американка Марджорі Ліу (авторка численних “паранормал-романс” книжок, але також – коміксів для мейджорів, “Марвелів” у першу чергу) та японка Сана Такеда.

Перший томисько – Awakening – включає в себе шість випусків (сьомий от тільки-тільки виходить, тому поки що про продовження говорити зарано). А те, що у нас уже є – це сюжетно кучерява історія дорослішання надзвичайної дівчинки в несприятливих умовах. Війна між цивілізаціями, шалені сегрегація та дискримінація, рабство, вівісекторські експерименти, біль, жах і підлота. Скидається на сюжет стотищ стандартних підліткових фентезійних саг? Загалом воно так і є. Тільки ще є і комплект “але”.

Перше – це стімпанк (в пам’яті автоматично спливає небагатий арсенал передивленого аніме і, власне, так, там багато спільного в стилістиці та сюжетних штампах). Друге – це орієнтальний стімпанк. Аналог “західного світу” там, схоже, є, але локацій, що їх уже показали, це не торкнулося. Третє – це орієнтальний стімпанк із потужною міфологічно-фольклорною компонентою – власне, на перший план виходить далекосхідна. Четверте – це збіса постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк. І якщо цитати з класики фентезі та сайфаю я ще якось виловлювала, то можливі відсилання до того ж таки аніме чи популярних корейських-китайських історичних серіалів можу пропускати.Ну й п’яте – це постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк з виразним присмаком матріархатності. Наскільки це справедливе твердження – поки що сказати складно, але усі особи “при владі”, що трапляються в першому томі, – жінки, пригоди пригоджуються з жінками, та й взагалі серед більш-менш значущих персонажів з іменами у перших випусках чоловіків аж три. Правда, двоє з них – коти. Але в кожного – не по одному хвосту, то, може, це трохи компенсує…

Що ж воно є?

Продовжувати читання “Графічна пауза. Східний стімпанк та проблеми ідентичності” →

Моє несподіване занурення у світ графічних романів призвело до розуміння: якщо не структурувати це читання – ризик “втопитися” в морі нового є неминучим. А наводити лад у читацьких планах можна по-різному: обирати “книжки з картинками” за авторами, напрямками, жанрами, тематиками… Останній варіант виявився найцікавішим. І одним з його практичних проявів слугує невеличка добірка ілюстрованих текстів про те, як минає літо американських підлітків.

Lumberjanes, Vol. 1: Beware the Kitten Holy (2015)

Спільний проект Ноелль Стівенсон, Шеннон Воттерс, Ґрейс Елліс та Брук Аллен з усієї добірки найближчий до стереотипного уявлення про комікси. Lumberjanes (найпростіший переклад – “Лісорубки“, хоча шкода втрачати гру слів) виходять окремими тоненькими зшитками, вони дуже яскраві й розповідають про карколомні пригоди. Від початку авторки планували створити цикл з восьми окремішніх випусків, але комікси про пригоди п’ятьох дівчаток в літньому таборі стали настільки популярними, що на сьогодні маємо вже 28 “основних” випусків, два спешіали та викуплені права на екранізацію (не кажучи вже про кілька отриманих премій Айснера – однієї з найпрестижніших нагород в світі коміксів та графічних романів).

Перша збірка “Лісорубок” включає в себе чотири випуски, які нашвидкуруч знайомлять нас із головними героїнями. “Нашвидкуруч” – не фігурально, цей твір характеризується якоюсь майже блискавичною швидкістю дії. Під час читання першого випуску трохи мерехтить в очах і не одразу легко розібратися: хто ці всі люди і що вони тут роблять. Усі люди – це, в першу чергу, Мел, Ейпріл, Моллі, Ріплі і Джо, які потрапили до однієї хижки у таборі для найсправжнісіньких леді, і тепер призвичаюються до тамтешньої дисципліни, добряче дістаючи свою вожату Джен. А призвичаїтися до таборового повсякдення непросто. Спочатку дівчата зустріли жінку, що перетворюється на ведмедицю. Потім їх почали переслідувати тварини та птахи із трьома очима. А попереду ще зустріч із річковим чудовиськом, подолання смуги перешкод у прадавній печері та інші надзвичайні пригоди.

Популярність “Лісорубок“, мабуть, пояснюється просто. Це приємне відпочинкове читання, яке і розважає, і щиро розказує про стосунки між дівчатами-підлітками, і іронізує над скаутською культурою в США. Узагалі, пригодницька серія, центральними персонажами в якій є виключно дівчатка, що не сидять у вежі в ролі “Прекрасної Діви в Біді”, а самі долають своїх драконів, – це все ще доволі рідкісний товар, на який швидко знайшлися радісні покупці.

Слайди!

Продовжувати читання “Графічна пауза. Літо в картинках” →

Ще коли днями вішала обкладинку до “Хільди” у пості про історичні романи, згадала, що хотіла поділитися відкриттям: цікавими роботами двох молодих італійських художниць. Близнючки Анна та Елена Бальбуссо малюють багато ілюстрацій до класики та сучасних фантастично-фентезійних романів. Зокрема, частина примітних обкладинок до книжок та окремих тексті видавництва Tor – їхнього авторства. Роботи сестер, відверто кажучи, трохи лячні, але мене зачарували настільки, що навчилася їх пізнавати ще до того, як взнала, що оту, оцю та тамту картинки малювали ті ж самі люди.

Отакими є обличчя сучасної спекулейтів-фікшн в їхній версії.

Ні, знана класика не аж така готична, хоча… це з якого боку подивитися. Ще трохи різного – сучасного та давнього під катом.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Близнючки з Мілану та їхні моторошні світи” →

Хоча я останнім часом неабияк зацікавилася світом графічних романів, свіжий допис Даші про принципово безсловесні комікси відкрив мені віконце у якийсь геть новий та незбагненний вимір. Якщо подумати, то до літератури такі штуки вже важко віднести – найближчі вони до анімації. Такої… застиглої анімації. Загалом Wordless Novel дипломатично називають “наративним жанром”, період розквіту в нього прийшовсь на 1920-30-ті роки, а естетичною домінантою тоді був німецький експресіонізм; згодом традиція занепала, але інтерес шанувальників коміксів до класики, схоже, перевів стиль в режим “Друге дихання”. Ну і той твір, який для знайомства обрала я, був виданий у 2015-му, але прабатьківські корені в ньому аж буяють.

 

Leaf – робота молодої китайської художниці Daishu Ma, що її схвально зустріли в американській навколографічній тусовці. Цитуючи себе з ГудРідз:

“Простій, як дві копійки, ретро-футуристичній історії про те, як зле технократичне Місто витягує звідусіль життєдайні сили, шалено пасує абсолютна безмовність. Небанальну й непафосну оповідку на цю схему доволі важко натягнути, а варто лише відмовитися від слів – і все стає двозначнішим та цікавішим. Ну й царює тут, звісно, графіка, і вона дуже прикольна – нехай царює далі”.

“Листочок” і справді дуже простий, але стильний і практично універсальний. Причому “китайськість” в ньому доволі умовна (йдеться про невиразно-альтернативний світ), і орієнтальний колорит помірно прохоплюється в обличчях та окремих деталях. Але, наскільки можу судити, сам пафос “Місто проти природи” для сучасної Піднебесної актуальний. Хоча тут тяглість проблематики (десь так з середини 19 століття) ще додатково підкреслюється обраною естетикою.

Слайди під катом.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Мовчазне світло” →

Як вчинити, коли мозок діагностує нестачу Outlander-stuff в організмі? Стратегія притомної людини: “Ксеню, у тебе ще половина першого сезону не переглянута, а там ще другий… І, зрештою, можна взятися за “Барабани осені“. Стратегія людини, в якої якась клавіша залипла: “Аааааа, кажуть є комікс!”. Є, є комікс.

Отже, комікс. Ідея показати події першої книжки з точки зору іншого героя – йдеться, зрозуміло, про Джеймі, не буду розводитися з інтригами – така проста й елегантна, що хочеться плакати від нападу няшності. Бо стільки всього можна показати, що ух! І це я вже не кажу про те, що графічний роман писала сама Діана Гейблдон, художник – в’єтнамець Hoang Nguyen – там теж доволі модний, та й в принципі цікаво глянути на досеріальне графічне рішення. Плюс, згадуючи регулярно спливаючу у фейсбук-стрічці дискусію про “Право дівчаток на фан-сервіс у коміксах”, хотілося вже подивитися в той бік, де почісування ментального черевця читачок/глядачок гарантоване маркетингом.

І, мушу сказати, що все, про що йшлося абзацом вище, у “Вигнанці” є. Але воно не настільки радує, як того хотілося.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Годинка для фан-сервісу” →

І я все ж таки не втрималася, і після фейсбучного славослів’я хочу в картинках розповісти про одне з приємніших коміксових відкриттів останнього часу. Трапилися мені днями Through the Woods Емілі Керрол, і то була добра година.

Емілі Керрол є доволі відомою в фентезійно-горорних колах канадською художницею та гейм-дизайнеркою. Вона отримала низку галузевих премій, але, здається, найбільшим її успіхом у ширших колах є саме “Крізь хащі” – видана в кількох країнах збірка мальованих страшних казок, що органічно поєднують якраз ті фентезі та горор.

І поєднання вийшло практично ідеальним. Малюнки тут просто чудові: то підкреслено графічні, то відверто акварельні. Але й історії незгірші. Ті, що казки – ностальгійні, лячні та приємно готичні. Ті, що не казки – вже правдешня готика, і до того – ж справді страшна. Ну й ретелінгова частина там якась дуже _правильна_, хоча в більшості випадків йдеться радше про загальний флер казкових сюжетів, аніж про конкретні переспіви (окрім, хіба що майже прямої варіації на тему Синьої Бороди). Сама збірочка містить 5 історій, але таких казко-горорів в доробку Керрол ще багацько (де б їх іще знайти).

Моторошна краса – під катом.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Ретелінги здорової людини” →

Повернулася, збігала на Арсенал, трохи розгреблась – а тепер можна й про прочитані книжки поговорити. Або просто подивитися, бо є ж такі випадки, коли ілюстративний матеріал перетягує до себе ковдру уваги. До таких випадків вже на старті належав проект “Напиши мені книжку”, коли одразу сповістили, що малювати буде Мар’яна Прохасько, а текст… Текст – діло наживне.

Тим не менш, перша книжка в цій серії вийшла цікавою з обох боків. “Сузір’я Курки“, схоже, відповідає свіжим (хоча й не дуже оригінальним) віянням укрдитліту – братися за ненайочевидніших персонажів. Ось і в цій майже-казці йдеться про повсякденне життя та маленьку пригоду бабці Марії, що разом із куркою Марічкою живе у Карпатах. Доволі приємний текст Софії Андрухович, симпатичні персонажі, органічна космологія й простенька сюжетна інверсія (передбачувана, звісно, але дітям, мабуть, може бути цікаво) – в “Сузір’ї” все якесь таке ніби й “нічого такого”, а загальне враження справляє дуже тепле. Ну й героїзм Марії та Марічки – це гарний “кейс”, мені сподобалось.

Єдине, що дряпає увагу – доволі частий (а ще – мені абсолютно неблизький) мотив “Рай – це десь за межами міста” тут промальовується в гендерному розрізі.

– Що ти тут робиш посеред лісу, дівчинко? – запитала Марія.

– Живу.

– Сама?

– З татом. Він лісник.

– А мама?

–  А мама моя зануда. Їй наше дике життя не підходить. Вона любить зручне життя в місті. Вона лікар, лікує людям зуби. Часом ми з татом до неї їздимо, але в місті складно витримати, там мало дерев і багато людей, і все закатано асфальтом. Рися там мало не сказилася.

– А мама до вас їздить?

– Їздить. Але вона боїться Рисю, і їй тут вічно холодно, і ванни немає, і вночі пугикає сова, і виють вовки, і не можна піти до театру, і немає інтернету, і не взуєш туфлі на підборах. Але зрідка їй подобається. Вона каже: іноді корисно відпочити від цивілізації.

Виносячи за дужки питання “А чого одразу мама і чому через підбори?”, хочеться вже помріяти про книжки, де будь-які опції: “А мама живе у місті, бо має дуже важливу роботу”/”Поїхала до Африки рятувати слонів”/”Живе на дереві в сусідньому лісі, бо їй так схотілося, і я думаю переїхати до неї” – не були б екзотикою. Чи я забагато хочу від дитячих книжок? Енівей, апологія “дикого життя” тут ще помірна і не аж надто романтична. Гаразд, і так бува.

А от ілюстрації сподобалися беззастережно. Комбінація малюнків та фотоколажів – штука тонка, але тут все вийшло класно й атмосферно. Ну, може, подекуди, трохи похмуро, але стримана гамма добре працює на загальне казкове враження.

Трохи прикладів.

Продовжувати читання “Чи тут куе, чи тут куо – ось питання. “Сузір’я Курки”” →

Оця частина отриманих листівок, мабуть, є найцікавішою. Бо саме вона складається із найрізноманітніших та найнесподіваніших варіантів: гламурні картиночки, класичний живопис, архівні фото, схематичні малюнки – тема Reading People багата, а фантазія у людей бурхлива. І навіть в моїх маленькій колекції є справжні скарби.

Першим в колекції був отакий фото-хлоп.

Найдивніший варіант приїхав з Естонії. Ну, молитовник – це також читання, тут не посперечаєшся.

Далі трохи обкладинок, трохи живопису, трохи ЧБ-фото.

Продовжувати читання “Поштівки. Люди, що читають” →

Наближається Новий рік, і скоро (ну, може, не дуже, скоро, може, під Арсенал) українські видавництва розкажуть, що нас чекає в наступному книжковому році. Дехто вже розповів про найперші майбутні гарячі новинки. Інші – встигли дещо видати наприкінець. І від мого попереднього огляду з’явилися книжки, які хочеться собі покласти хоча б під віртуальну ялинку.

Найбільше теоретично потішили “Основи“. Вони видали мумі-тролячий комікс!

Поки що лише один, але скільки там людині треба для щастя!

І ще одна книжечка, яку я була пропустила, на перший погляд виглядає дуже втішно. Абсолютна дитяча класика із США, ще й в чудовому виданні – це круто. Але ціна за це круте видання якась трохи ой. І що тепер робити, я ж уже збиралася читати її англійською…

Продовжувати читання “Останній вішлист-2015” →