Goodreads Choice Award-2019: мої книжки-фаворитки

Як то завше буває о цій порі року, у листопаді я починаю захоплено спостерігати за улюбленими перегонами – річною книжковою премією користувачів ГудРідз. Дуже корисне заняття – миттю згадую, скільки всього цікавого я протягом року не прочитала. Але фавориток, як і в попередні роки, маю.

grca-2019

Категорія “Художня проза”

42975172

Не жмогла я, не жмогла не проголосувати за продовження “Оповіді служниці“. Ні, ще не читала – чекаю на український переклад. Так, вірю в Етвуд. Та й відгуки знайомих, чиїм смакам довіряю, дуже обнадійливі. Ну й, зрештою, то є Букер.

Також можна було б проголосувати за проводження розповіді про Олію Кіттерідж, книжку про книгоманку-інтровертку та модний роман Саллі Руні.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Award-2019: мої книжки-фаворитки”

В очікуванні “чорної п’ятниці”. Листопадовий вішлист

Форум своє відгомонів, післяфорумну ревізію вішлистів я провела, але щось таки на нашому книжковому ринку змінюється. Це щось називається “Побільшало міжсезонних цікавинок”. Власне, у нас давно є видавництва не аж так залежні від системи двох сезонів – переважно завдячуючи схемам розповсюдження (і так, КСД з його квартальними каталогами тут попереду всієї країни). А що більше книжок – то рівномірніше вони можуть розподілятися в річному масштабі. Душа радіє – завжди можна знайти щось прикольне свіженьке. Гаманець – ні, але хто ж до нього в таких випадках дослухається.

Отак і вийшло, що за пів осені мій вішлист трохи розширився. На деякі з цих книжок я давно чекала, а дещо стало цікавою несподіванкою.

До кінця року було б непогано прикупити:

  • продовження пригод Фітца. Я дуже довго придивлялася до цієї серії Робін Гобб і насмілилася взятися за читання лише тоді, як український переклад з’явився. “Продано!” – тобто тепер готова читати все, що під руку трапиться. А тут ще й з другим томом дуже хороша перекладачка працювала.

52456_93969

  • несподіване мімімі – книжка багаторічного листування між Астрід Ліндґрен та її (спочатку маленькою) фанаткою. Воєнні щоденники письменниці я так і не купила, буду знайомитися ближче отак.

q-gup-26053-01-uastridlindhren-300x420

  • грім з неба в асортименті Духу і Літери. Комікс! Власне, біоГрафічний роман про Анну Франк, так що це не аж так несподівано, як спочатку здалося. Це не найвідоміший варіант з можливих (є дуже популярна графічна версія самого “Щоденника“), але вже кортить познайомитися ближче.

annafrank_big-774x464

Продовжувати читання “В очікуванні “чорної п’ятниці”. Листопадовий вішлист”

Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів

Принцеса + принцеса” Кейті О’Нілл – це надзвичайно мімімішний дитячий графічний роман про пригоди. Та пригоди – це щось казкове і прекрасне, але від повсякдення доволі віддалене. І поки я міркувала, чи може оте саме повсякдення бути не менш казковим і привабливим, як виявилося, що новозеландська письменниця й ілюстраторка на це питання вже відповіла. Ще й як може! – начеб каже нам “Товариство чайних драконів“.

DSCN9877

Товариство” – це також казка, що розповідає приблизну ту ж саму історію – про те, наскільки непросто бути собою. Тільки звитяги й подвиги тут відсунуті убік, бо ця книжка про… можна сказати, що про мистецтво. А ще – про ремесло. Але головно – про дружбу та взаємопідтримку, про вразливість та крихкість, а ще про чар та тягар традицій.

DSCN9883

Головна героїня “Товариства чайних драконів” – маленька Ґрета, донька ковальки. Їхнє шляхетне ремесло вже потроху відмирає – бо кому в негероїчні потрібні гарні мечи? – але батьки раз по раз нагадують: у Ґрети талант, Ґрета має продовжити сімейну справу. А сама дівчинка тим часом випадково рятує дивну істотку і відкриває для себе принципово інший світ – затишне та церемонне царство власників чайних драконів.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів”

Теорія і практика сімейних катастроф. “Усюди жевріють пожежі”

Свого часу мене так вразив дебютний роман Селесте Інґ “Несказане“, що з другою книжкою вийшло цікаво: одночасно хотілося і бігти читати його одразу, як тільки вийшов, і… можливо, не читати взагалі. Бо з дуже вдалими дебютами непросто не лише авторкам й авторам, але й читачам також: а раптом “уже не торт” – і що тоді робити з марними сподіваннями? Тож друга книжка вийшла, дочекалася українського перекладу, по тому минуло майже півтора роки – і нарешті Ксеня зважилася.

Чи “торт” другий роман Селесте Інґ? Однозначно торт, причому за схожим рецептом – сімейні проблеми, міжпоколінні проблеми, соціальні проблеми, проблеми мультикультуралізму, шкільні проблеми, підліткові проблеми – усе на місці. Чи сподобався цей “торт” так само? Не аж так. І проблема не в тому, що друга книжка гірша – ні, написана вона на тому ж рівні, з використанням тих самих прийомів, а структурно складніша. Ні, проблема у мене була з двома моментами: один – текстово-організаційний, а інший – ідейний. Але про все по порядку.

DSCN9818

Як і перший роман Інґ, “Усюди жевріють пожежі” починається з катастрофи. У багатому і захмарно благополучному передмісті палає будинок, що належить комплекту стовпів місцевої громади – і найімовірніше підпалила його молодша дочка подружжя. Як таке може бути? Подальші триста сторінок розкажуть, що ж всьому цьому передувало. Власне, річне зіткнення двох світів на одному полі.

Родина Річардсон – ідеальні мешканці містечка щастя Шейкер-Гайтс: він – адвокат, вона – журналістка місцевої газети (на сидіти ж мамі вдома, треба щось суспільно корисне робити, але отак… без фанатизму), у них троє ідеальних дітей і одна ходяча халепа. А ще у них є пожильці – Річардсони в щедроті своїй занедорого здають менший будинок тим людям, які за інших обставин ніколи б не могли собі дозволити розкіш жити в їхньому спокійному Едемі з чудовими школами і гарним показником вступу до пристойних вишів. Тільки з черговим об’єктом благодійності Єлені Річардсон трохи не пощастило. ні-ні, юна Перлина Ворен – та сама ідеальна дитина, яка заслуговує на свій шанс. Але її матір Мія – якась неправильна. Вона працює на пів ставки, де прийдеться, бо вважає себе… ви тільки уявіть! – художницею. А мистецтво – своїм справжнім заняттям. Чи впишеться сім’я сучасних номадів в таку своєрідну спільноту? Складно сказати. Хоча, насправді, нескладно.

Продовжувати читання “Теорія і практика сімейних катастроф. “Усюди жевріють пожежі””

Чи є життя після Форуму? Коротенький осінній вішлист

Букфорум минув майже два тижні тому, до Києва прийшла якась аж занадто осіння осінь, я повернулася до активних трудових буднів і стандартних букоголічних обіцянок: більше – нічого! Але не впевнена, що встою. Тим більше, що деякі цікавезні анонси на Форум спізнилися, а інші книжки я лише там живцем роздивилася, але вже тоді, коли книжкові бюджети було вичерпано. Власне, про них сьогодні й йдеться – про ті книжки, за якими я собі пообіцяла ще повернутися. Просто, не факт, що до Львова, звичайної книгарні буде досить.

До списку “Треба було брать!” потрапили:

  • збірка готичної малої прози Елізабет Гаскелл. Страшенно тішуся, коли бачу україномовні видання цієї письменниці і страшенно обурююся, бо на романи її ще ніхто не замахнувся. А вони шикарні, я половину перевіряла!

69949391_2542881965998683_8624700866202435584_n

  • трохи європейської прози від 21 – фінської та польської
  • підлітковий шпигунський детектив в декораціях України початку ХХ століття

69289637_2317464331850765_6257743045052071936_n

Продовжувати читання “Чи є життя після Форуму? Коротенький осінній вішлист”

Географія читання-2019. Треті три місяці

Здається, мою улюблену статистичну рубрику час перетворювати із щоквартальної на щорічну. Такого ганебного року у мене давно не було.

My Reading List’s Travel Map

My Reading List has been to: Argentina, Australia, Canada, Chile, People’s Republic of China, France, Germany, Ireland, Malaysia, New Zealand, Norway, Poland, South Korea, Spain, Sweden, Ukraine, United Kingdom, United States.
Продовжувати читання “Географія читання-2019. Треті три місяці”

Вісник екранізацій. “Офелія” (2018)

Американська письменниця Ліза Клайн зробила собі ім’я на підліткових романах за мотивами визначних подій з історії США та на таких само підліткових ретелінгах шекспірівських сюжетів. І от поки я неквапно (тобто роки десь так з чотири) сбиралася прочитати її “Дочку леді Макбет“, добрі люди екранізували інший роман авторки – “Офелію“. Окей, подумала я, будемо тоді дивитися. Тим більше, що фільм зненацька дошкандибав до напів широкого українського прокату.

p16504809_v_h8_aa

Ідея переповісти сюжет “Гамлета” з точки зору Офелії – багата і вдячна: образ відомий, дуже яскравий, але в самому тексті п’єси Офелії мало, тож можна добряче розважитися, вигадуючи те, що лишилося “за кадром”. Не знаю, як воно в книжці, а от у фільмі крім очевидної “гамлетовщини” в сюжеті з’явилося трохи з “Ромео і Джульєтти“, трошки з “Макбета” і “Зимової казки“, дрібочка того, дрібочка сього… Вийшло цікаво.

Отже при данському дворі зростає крихітка Офелія – дочка радника короля. Дівчинка мріє вчитися – “як брат!” – але в неї такої опції нема. А проте дикувату розумницю Офелію бере під крило королева Гертруда. І якось воно все спокійно крутиться, поки з університету не повертається принц Гамлет. Отоді все направду завєртє…

До плюсів цього фільму можна вписати:

Продовжувати читання “Вісник екранізацій. “Офелія” (2018)”

Ф як Форум. Книжки, фантастика і чудові люди

Що крутіше: Форум видавців чи Книжковий арсенал? Батл цей одвічний, але я самоусунулася ще десь два роки тому. Обидва заходи ці дуже схожі і дуже різні водночас, але в моєму випадку один фактор їх єднає певніше за будь-що – і той, і інший про людей.

Цього року я їхала до Львова, обіцяючи собі частіше відвідувати цікаві заходи та більше тусити. Одну програму виконала, іншу перевиконала і навіть трохи книжечок собі купила. Ці п’ять вересневих днів вмістили у себе:

Продовжувати читання “Ф як Форум. Книжки, фантастика і чудові люди”

Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers

Ідея взяти і ще трішечки розширити всесвіт “Сендмена” минулого року гримнула добряче. До неї ставилися по-всякому, а я її всіляко вітала з простої причини – до числа запрошених авторів потрапила Нало Гопкінсон, а Гопкінсон – це завжди цікаво. І от нарешті дочекалася першого повновісного тому її House of Whispers і побігла читати. Але спочатку треба було продертися через вступну частину.

43097798

Парасолькова графічна новела (власне The Sandman Universe) мені категорично не зайшла. Зрозуміло, що тяжко бути оупенінгом одразу для чотирьох лінійок, але це було таке типове враження: хто ви, люди, чому ви зайшли до всесвіту Сендмена в брудному взутті і що збираєтеся тут робити? – плюс ще й спойлерів нахапалася. Розмова про те: нафіга тобі, Ксеню, читати розширення, коли в тебе в активі прочитаного всього лише два томи Сендмена – є непродуктивною, зате має відповідь. Довелося згадати, що мені подобається Гопкінсон, і саме на неї я сюди і прийшла.

(PS: окей, це все одно було доволі красиво плюс знайомі персонажі плюс оця-от героїня сусіднього проєкту здалася симпатичною, може, ще про неї почитаю)

img_0563

А от “Дім шепотів” – інша справа. Не був би він частиною цього всесвіту – зайшов би взагалі з піснями, але поряд с Ґеймановими текст, затекст, підтекст та контекст все ж таки здаються надто простенькими і однозначними, хоча також мають свої смаколики.

img_0564

Починається все це щастя, як поганенький анекдот: “Заходить якось Ерзулі до царства Морфея…”. Не з власної волі заходить, а рифтом принесло, і повернутися б рада, але вороги не пускають. І що тут у нас є?

Продовжувати читання “Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers”

Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible

Що робити, якщо ви читали “Принцеса + Принцеса” і вам здалося, що комікс якось надто швидко закінчився? Чи якщо вам подобаються ретелінги і хотілося б частіше читати кумедні перекази улюблених казок? Чи ви фанатієте від гризунів і теж вірите, що маленькі пухнастики ще зможуть врятувати нам всім світ? Відповідь на всі ці питання ще кілька років тому дала американська письменниця й ілюстраторка Урсула Вернон. Вона написала казку про відважну принцесу з поважного хом’яцького роду. А потім ще одну. І ще. І от нині їх вже шість. Але сьогодні – лише про першеньку.

DSCN9805

Колись давно у далекому королівстві народилася довгоочікувана спадкоємиця трону – премила принцеса Гаррієт. Подальші події спрогнозувати не складно: на хрестини забули запросити злу фею-щурицю, прокляття, вере… ні, не веретено, колесо, ні, не від прядки, звичайне хом’ячине колесо – і всі обов’язкові діла. У свій дванадцятий день народження принцеса мусить заснути вічним сном, поки принц її не розбудить. Що буде після – всі знають заздалегідь. Але що має бути перед тим?

Любов до Harriet the Invincible спіткала мене на третій сторінці. Оцій.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible”

Форум наближається, Форум наближається! Проміжний вішлист до книжкового свята

Сьогодні я купила уже навіть зворотній “форумний” квиток і остаточно усвідомила: а Форум вже близенько! Що це означає на практиці? Квитки вже є. По-друге, треба скласти реалістичну програму відвідування заходів. По-третє, узгодити розклади з друзями та знайомцями. В-четверте… О! Давно я вішлист не оновлювала!

Насправді, не дуже давно – трохи більше місяця минуло – але відтоді з’явилося стільки смаковитих анонсів, що аж очі пече, а картка нервово тремтить в гаманці. Упевнена, що це ще не всі цікаві новинки, але вже треба ділитися, бо інакше список надто довгим вийде. Нині в ньому 15 дуже різних книжок.

Наприклад, мій найулюбленіший роман Джоанн Гарріс. Нарешті! Трохи про цю книжку та докладно, про те, чому я люблю цю письменницю – можна дізнатися отут.

51874_91494

А якщо ми вже говоримо про історичні романи, то Віват видає один з наймодніших американських зразків жанру 2017 року. “Перш ніж ми стали вашими” – це проговорення тих болючих сторінок історії, що стосуються практики не дуже законних і не дуже етичних усиновлень дітлахів з бідних сімей забезпеченими родинами. Читали “Сирітський потяг“? Сюжетні обставини трохи схожі, але тут є свої родзинки.

67471975_2291419231121942_8021005210879000576_n

А у ВСЛ виходить довгоочікуваний новий історичний роман Елізабет Ґілберт. Публіцистику я її не читала, а от “Природа всіх речей” – це довічна любов.

misto_divchat_cover

Що у нас далі? Новий фентезійний роман Наталії Матолінець. Мені в “Гессі” сильно недодали таємничої академії для юних інкарнацій богів, тут оцього має бути багато.

47302504._SX318_

Продовжувати читання “Форум наближається, Форум наближається! Проміжний вішлист до книжкового свята”

Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія

Мій досвід коміксочитання поділяється на кілька умовних колекцій: супергероїка (здається, найменша), фентезі, містика, тревелоги, історично-травматичні, підлітково-ідентифікаційні тощо. Є в цьому щось трохи несподіване, але отак і є: графічні романи про підлітків-мігрантів, що шукають своє місце чи то в новому, чи то в старому світі, трапляються доволі часто. І за одним з таких я полювала мало не два роки.

DSCN9763

Ніді Чанані – доволі відома каліфорнійська художниця-коміксистка. Проте “Пашміна” – це її перший сольний графічний роман. І визначальними для нього є дві риси: автобіографічність та дебютність.

DSCN9773

Головна героїня “Пашміни” – каліфорнійська (я ж казала!) тінейджерка Пріянка, чия мама колись давно приїхала з Індії. Прі не любить, коли її називають на повне ім’я, коли її дражнять в школі, бо вдягається по-бідному,  та коли мама відмовляється ділитися секретами з минулого. Прі любить пиріжки-самоси, малювати комікси та дядька Джатина – маминого давнього друга, котрий грає в житті дівчинки батьківську роль. Але дядечкова дружина несподівано вагітніє і Пріянкине життя летить шкереберть.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія”

5 причин любити “Барраярську сагу”

Десь навесні я була ділилася теплими почуттями до свого улюбленого урбан-фентезійного циклу. Відтоді рубрика 5 причин любити трохи занепала, але це ж не причина відмовлятися від такого зручного формату! Сьогодні будемо його реанімувати. Цього разу розповім про свою улюблену м’яку фантастику. Вона ж безбашенна космоопера з кровіщою та інтригами, “мелодрама в скафандрі”, пародія на десяток жанрів і парад дивних, стрьомних і дуже прикольних героїв.

Барраярська сага” (вона ж – “Сага про Воркосиганів“) Лоїс МакМастер Буджолд – це такий нефіговий стовп американської соціальної фантастики з купою галузевих премій. Так, все, що я казала про космооперу і кровіщу – в силі. Просто тут дуже багато книжок (на сьогодні – 15 романів, кілька повістей та авторська збірка оповідань), а ці книжки – доста різні за жанрами, фантастичними напрямками, інтонацією та настроєм. Перша книжка, “Скалки честі“, вийшла вже далекого 1986 року і – увага, майже не спойлер! – наскрізний герой всієї саги в ній ще навіть на світ не з’явився. Щойно з’явиться у другій, але за хронологією написання вона, здається, еее дев’ята? Не зважайте, там трохи “все складно”, але сама велика історія доволі струнка, а головне – оповідає про направду цікавезний світ, де багато всякого різного. І оце різнобарв’я неабияк підживлює мою читацьку любов. Причин загалом багацько, але традиційно зупинюся на п’яти.

Причина перша – розмаїття цивілізацій

Попри таку конкретну назву “Барраярська сага” розповідає про численні світи. Земляни давно розселилися галактикою – настільки, що колоністи в різних її частинах вже встигли солідно змінитися, а в окремих випадках – серйозно здичавіти. Власне, старт усій сазі дає конфлікт двох таких “дочірніх” цивілізацій. Одна сторона конфлікту – Колонія Бета, така собі біопанкова утопія з обмеженими ресурсами й необмеженими людськими можливостями. Інша – Барраяр – вкрай мілітаризований світ скаженого патріархату, що тривалий час лишався відрізаним від решти Всесвіту – кротовина схлопнулася. “Скалки честі” якраз розповідають про розвеселий шлях до примирення двох ворогів – бетанської космодослідниці та пихатого барраярського аристократа з найвищої воїнської касти. Єп! Завершиться все весіллячком і вся ця довжезна історія тією чи іншою мірою торкатиметься їхнього спадкоємця, котрий разом з матінкою ще наведе такого шереху в цьому застарілому світі, що просто ой. Але двома цивілізаціями-антагоністками діло не обійдеться. Ще Буджолд розкаже про народ, який живе в невагомості (і тому відростив собі замість ніг ще одну пару рук), про космічний Афон, де живуть тільки чоловіки, а розмножуються за допомогою придбаних яйцеклітин, про нарвану імперію, що трохи (гаразд, не трохи) попливла глуздом на ґрунті генетичних експериментів, про піратський осередок, про свіжоколонізовані планети, про більш-менш звичайні краї і про ріднесеньку Землю також, але не дуже багато. І кожна цивілізація саги має свої особливості, що серйозно впливають на персонажів.

Продовжувати читання “5 причин любити “Барраярську сагу””

Діти, хащі й комунізм. “Таємниця проклятого лісу”

Після “Таємниці покинутого монастиря” польська письменниця Анна Каньтох отримала добрячий такий кредит моєї читацької довіри. Перша книжка про таємничі пригоди Ніни Панкович була одночасно і дуже-дуже олдскульною: грубезний роман, що спирається на кілька ніжок літературної традиції ХІХ століття (від роману виховання до готики та пригодницької герметики) – і свіжою, як вранішнє сонечко, бо слідує за основними трендами сучасної підліткової літератури – від уваги до психології вчорашньої дитини до вплетених в сюжет емансипаційних моментів. Плюс до всього там ще була небанальна локація – ранньо-соціалістична Польща, з бідністю, суспільною параноєю і спробами вберегти основи ідентичності від комуністичної загрози. Коротше кажучи, перша книжка була у своїй ніші була прекрасною. І друга пішла за нею майже слід в слід, але уже в інший бік.

img_0507

Від завершення попередньої книжки минуло два місяці, і життя Ніни Панкович, на перший погляд, повернулося до звичного русла: родина, навчання, жодних янголів в околицях. Але, по-перше, Ніна все ще відчуває в собі дивну й неприємну силу, контролювати яку дівчина так і не навчилася. По-друге, одного нечудового дня до школи прийшла дивна парочка і забрала Ніну та ще одного хлопака із собою. З батьками домовлено, речі спаковано і от уже нашу героїню, не питаючись згоди, завозять кудись у нетрі Біловезької пущі. А там посеред лісу причаївся дивний табір-Інститут на території колишнього військового об’єкту, у якому ВОНИ (комуністи, хто ж іще) зібрали з усієї країни дітей, які могли контактувати з янголами. Чого ВОНИ хочуть? Що означають коди, що їх присвоюють кожній дитини? Чи можна довіряти симпатичному поручнику Лису – він дуже милий, хоча й комуніст. За що отримують страхітливу “червону картку”? До якого трудового загону пристати, щоб Ніні та її друзям за Маркотами простіше було розкривати навколишні таємниці? Хто ховається в тумані? І що в біса трапилося в поближньому закинутому селі?

Продовжувати читання “Діти, хащі й комунізм. “Таємниця проклятого лісу””

Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок

Практично кожна книжка заслуговує на розлогий окремішній відгук. Але є й такі, що аж просяться “Порівняй нас!”. Час від часу я пишу “спільні” відгуки на дві-три книжки, що їх об’єднує вузький жанр чи тема/проблема. Та іноді цікаво саме порівняти. І от для таких випадків слугуватиме нова рубричка “Дзеркальце, дзеркальце” (так, саме те, що на стіні). Час від часу я порівнюватиму подібні книжки – скажімо, максимально наближені за проблематикою, або історичні романи, що розповідають про одні й ті ж самі події, або (назва зобов’язує) ретелінги однієї і тіє ж казки. Але найпростіше порівнювати нехудожні книжки на одну тему. З цього і почну. Сьогодні в дзеркальце подивляться дві книжки про великих жінок – український проєкт та міжнародний.

DSCN9716

У випадку з цими двома виданнями порівняння не просто напрошується саме. Воно підкрадається посеред ночі, сідає на голову і тихо шепоче на вухо: “Невже думала уникнути?”. Та куди ж мені!

Казки на ніч для дівчат-бунтарок” – це всесвітньовідомий концепт-проєкт з категорії “Він підірвав Кікстартер!”. Створені Еленою Фавіллі та Франческою Кавалло короткі історії про сто видатних жінок викладені у форматі казок на ніч. Особливостями проєкту є власне оповідна інтонація, добір героїнь (дуже широкий) та розмаїття ілюстрацій – для книжки малювали близько шістдесяти різних художниць з усього світу. “Це зробила вона” – концептуально подібний проєкт, але суто український – лише українські героїні, лише українські автори та художники. До того ж всі есеї писали різні люди і створювали до них ілюстрації так само. І це теж відіграє свою роль. Кожен з проєктів має продовження, але я з ними ще не знайома, тож спиратимуся лише на перші “серії”.

Про загальний підхід. Порівнювати ці дві книжки з точки зору “А про кого вона” доволі складно. Адже в цьому випадку західне видання має очевидну конкурентну перевагу – там і героїнь вдвічі більше, і вибір набагато ширший. Але це умовно слабке місце. По-перше, “Це зробила вона” виграє на полі емоційних інвестицій – про своїх цікавіше. По-друге, добір героїнь, схоже, відбувався за принципом значущості – історичної, культурної, політичної. Фактично, ідеться про те, щоби показати, чим славні українки. У “Дівчатах-бунтарках” різнобарв’я буяє за радше за принципом – “Ви навіть не уявляєте, чим можуть займатися дівчата!”. Тому поряд з письменницями, науковицями та політикинями, тут є піратки (дві), татуювальниця, серфінгістка. Загалом складається враження, що в українській книжці більше культурних діячок, в американській – більше громадських активісток (це сильний момент – особливо, коли йдеться про освітні чи екологічні ініціативи в далеких країнах), спортсменок та жінок, які реалізувалися в бізнесовій чи прикладній сфері (від телекухарки Джулії Чайлд до модельєрки Коко Шанель). Цікаво вийшло і з диверсифікацією: для українського проєкту залучали численних жінок “українського походження”, в американському – пряма diversity з героїнями з Африки, Латинської Америки, Азії чи позначкою “перша/найвідоміша афроамериканка в своїй сфері”.

Продовжувати читання “Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок”