Фірмова забавка осені цього року минає не так весело, як завжди. Головно, мабуть, тому, що я трохи забігана – і то стан цей триває давненько. Як з’ясувалося, цьогоріч я не просто читала обмаль свіжих книжок – я ще й не дуже активно придивлялася до нових видань і навіть не склала впевнений вішлист симпатій. Друга причина – зміни в регламенті премії. У 2021-му скоротили кількість номінацій – це не дуже принципово, просто незвично. А ще прибрали можливість висування книжок-номінанток самими читачами – отут я вже образилась, бо кілька кандидаток таки мала. Хай там як, але загалом списки книжок номінанток вийшли цікавими, хоча й далеко не завжди – саме для мене.
Тож за кого я проголосувала в Goodreads Choice Awards чи могла б проголосувати, якби дізналася про книжки більше?
Другий тиждень марафону TheDarkestReading минув разом з двома дуже не схожими книжками, які часом несподівано лунко перекликалися між собою. В обох мова йде про владу над столицями (щоправда, владу небуквальну), в обох кілька партій впливу затято перетягують ковдру контролю над ситуацією, в обох йдеться про події несподівані й чарівні. Тільки одна з цих книжок – постмодерністське привітаннячко Чосеру, а інша – свіженьке пригодницьке фентезі.
Перший тиждень листопада випав напрочуд лагідний, але темному читанню сонячна погода не завадить. Енівей, почала я марафон з легкої розминки – продовжень вже знайомих підліткових циклів. Там все, як завше: розумні 14-15-річки, незграбні дорослі, страшні таємниці та героїчні пригоди. Хоча з героїкою по-всякому бува – іноді треба просто бодай якось вижити.
Укладати списки тематичного геловінського читання в моєму випадку штука доволі передчасна, бо маю дивну забавку – майже двомісячний читацький марафон The Darkest Reading, що триває від 31 жовтня по 22 грудня. До нього вже такі книжкові стосики назбиралися, що я два тижні себе по руках ляскаю, аби раніше за них не хапатися. Але раз вже така осінь картинно-гарна, день був сонячний і хочеться ще чогось яскравого, коротенько розкажу про кілька коміксів/графічних романів, що добре пасують до меланхолійного (не горорного!) містично-осіннього читання. Про деякі я вже згадувала, дещо – справжні хіти, але є й менш відомі перлинки.
Найочікуваваніший та найхітовіший геловінський мальопис – то, мабуть, “Ікла” Сари Андерсен, що українською видає Вовкулака. Збірка стріпів про непросте повсякденне життя яскравої парочки – вампірки та перевертня – з перших сторінок завойовує читачів м’яким, хай і чорнуватим гумором, впізнаваними ситуаціями і самим сюжетом – притиранням “свіжої” пари до звичок та дивацтв одне одного. А яке там ошшатне видання! (Маю оригінал, але українське обіцяли зробити аналогічним).
Ретелінг-бінго виявилось якимсь зачакловано-непідйомним. Торік я почала закреслювати квадратики і доволі швидко збагнула: ні, за один рік не встигну. І ось добігає кінця вже другий, я дивлюся на результат і знову розумію, що ні, не встигну. Причому результат не такий вже й поганий – 12 квадратиків з 25. Але вони напрочуд невдало розташувалися. Що ж, продовжую лупати сю скалу. А сьогодні почну коротенько розповідати про ті нові книжки, що пасували під завдання.
Найпростіше вийшло з пунктом Own Voices – до цієї категорії належать ретелінги, написані людьми з відповідним темі бекграундом. Цьогоріч Ранок видав збірку переказів українських народних казок від сучасних авторок, тож саме “Котигорошка” пасувала сюди якнайкраще. Прочитати про цю книжку докладніше пожна в ось цьому пості, а тут тизер залишу:
З українським нонфікшеном останнім часом відбувається щось дивовижне й прекрасне. Упродовж заледве не півроку видали чи анонсували щонайменше три видання з (плюс-мінус) історії кулінарії: працю Олексія Сокирка про кухню Гетьманщини, книжку Стефанії Демчук про середньовічну їжу та монографію Олени Стяжкіної про роль їжі та їди в пізньорадянському суспільстві. Сьогодні трохи розкажу про останнє видання, а раптом я щось пропустила і новинок не три, а більше – киньте в мене назвами в коментарях.
Ні, це не пломбір, я вредна
Культ пломбіру. Та сама ковбаса по 2.20. Черги. Городина з ринку. Шашлик на дачі та курчата табака в ресторані. “А от в Африці…” Краби як пересічні консерви і як втілення всіх мрій. “Найкраща риба – ковбаса”. Черги, блат, дефіцит. “Своя людина в продуктовому”. Пінки на молоці та огидні запіканки. “Універсальний” борщ. “Какая гадость эта ваша…” Олена Стяжкіна написала книжку про поживну функцію, соціальну роль та культурологічне значення їжі в радянській Україні 1960-1980-х років. Про те, що, чому і як їли, де ту їжу брали, хто відповідав за добування харчів і в якій пропорції, яке їдло вважалося престижним і кому воно належалось, що купували на ринках і що можна було (але краще – не треба, чесно) їсти в общєпіте, яке місце посідали національні наїдки на кухні “нової історичної спільності”. А ще про те, як це все відображалося в кінематографі.
Форум вже майже завершився, час збирати каміння робити замовлення. Але спочатку треба з’ясувати, що саме замовляти з дорослої художньої літератури.
Пункт №1, найбажаніша й найочікуваніша новинка, – це, звісно, “Агенція “Незалежність” (НК-Богдан). Збірка з 30 фантастичних оповідань, де кожне розповідає про певну подію кожного року з 1991-го. Але під незвичним кутом: що як те, що ми пам’ятаємо – результат зусиль спеціальних агентів, а без їхньої допомоги все могло би піти за значно гіршим сценарієм? Збірку уклали Олег та Альона Сіліни із “Зоряної Фортеці“, авторський колектив – строкатий і дуже цікавий, і я там теж є. Обрала собі 2012-й рік, але писала… не зовсім про “Євро-2012”, хоча й про нього трохи є. Але центральний мотив “Справи про заблукалий потяг“: “Скільки філологів потрібно, щоб запобігти катастрофі на залізниці”. Трохи Пратчеттівських алюзій, трохи підморгувань європейським міфологіям і кілька пачок чипсів included.
А іще:
ура, фанфари, дочекалися! Нарешті виходить заключна книжка про Варту Тарновецьку. Чекати на “Кров Будапешта” я почала ще до того, як “Артефакти Праги” прочитала, і от нарешті – ще трішечки і матимемо (АССА)
Художнє читання у мене завжди перемагає нехудожнє, але останнім часом нонфікшен поступово відвойовує собі місце в шафах. Переважно за рахунок науково-популярної літератури – мені таких українських видань давно бракує, а тепер цікавих проєктів більшає нарешті.
Отже з нехудожнього плюс-мінус під Форум на полиці просяться:
свіженьке (наразі на передзамовленні) видання про середньовічну кухню та її смаки від однієї зі співзасновниць “Симболон” Стефанії Демчук (Їжак)
нова книжка Віри Агеєвої – про антиколінальну складову української літератури (Віхола)
американський нонфікшен-бестселер про механізми дії соціальної нерівності в США і нелінійну роботу соціальних ліфтів, або ж – сучасну кастовість (Лабораторія)
Форум на порозі, цього разу я до Львова не потраплю, але це ж не привід не скласти список обов’язкових закупівель! Тим більше, що вішлист назбирався величезний, і його доведеться розбити на три частини. Сьогодні про врожай дитячої й старопідліткової літератури. Трохи українського та скандинавського, багато американського, продовження популярних серій, початок нових – і кілька історій в картинках.
До найочікуваніших новинок цієї осені я, мабуть, зарахувала б дві перші книжки із серії Рошані Чокші про Ару Шах – дівчинку, яка дуже близько познайомилась з індійською міфологією (Жорж)
Локальні шок та сенсація! Уперше в рубриці Скарби книжкової шафи (де переважно оселяються пости про профеміністичний научпоп) – книжка дитяча, книжка художня, книжка з казками. А то просто і проєкт непересічний, і дуже добре до сьогоднішнього свята пасує. Адже йдеться про збірочку ретелінгів українських народних казок.
Спільний проєкт БараБуки та видавництва Ранок зібрав під однією обкладинкою короткі тексти восьми українських письменниць, які переповіли наново (або ж – як кажуть самі упорядниці – заплутали) традиційні сюжети. Ідея не нова й на багатьох зарубіжних ринках дуже популярна, але в українських видавничих реаліях не сказати, що поширена. Єп, окремі письменниці й письменники (особливо ті, хто з дитліт працює) регулярно звертаються до народних сюжетів, єп, Світ Фентезі кілька років тому тематичний конкурс фантастичних мініатюр проводив (онде, на поличці, збірка стоїть), але ані навали грубеньких романів на будь-який смак і жанр, ані численних антологій на горизонті поки що не видно, та й загалом мало хто послідовно працює з темою переосмислення казкових мотивів. І в цьому сенсі “Котигорошка” – це справжній скарб, бо це воно – спроба додати ідеї, що вперто пурхає на поверхі, системності.
Більше півтора року знадобилось для того, щоб назбирати ще десять країн світу для епічного челенджу “Читай книжки, де дія відбувається в усіх країнах світу“. Я підозрювала, що це буде складно, але щоб настільки! Ні, якщо свідомо докласти пів центнера зусиль і послідовно урізноманітнювати читання – мабуть, воно й швидше вийшло б. Але мені якоїсь миті стало цікаво: а якщо зусиль не докладати – це взагалі можливо? Мабуть, що так. Але процес ну дуже повільний.
Хай там як, а наступна десятка кольорових плямочок нарешті потрапила на мапу. Що ж нового порівняно з попереднім випуском?
Настав час ділитися ще однією порцією читацьких подорожей. Мені все більше здається, що план прочитати цьогоріч книжки з 40 різних країн – трохи занадто оптимістичний, але… помалу-помалу, а процес ворушиться. А головне – ще є простір для зростання, бо серед нових 6 країн трапились і ненайпоширеніші варіанти.
За ще один квартал Географія читання набула такого вигляду:
Для мене #ДочекатисяКнижкового було не про особисті зустрічі (все одно на Правий берег носа не поткнула), а про давно обіцяні книжкові новинки. І між ними одне з чільних місць посідала “Драконова Перлина” Юн Ха Лі. Бо ж рідкісний звір на наших теренах – преміальний (Локус та Міфопоетичну премію взяла плюс пачка номінацій) підлітковий текст з ультрапопулярним останніми роками на Заході південноазійським колоритом. Тобто те, що я й так читаю кілограмами – тільки українською зазвичай не випадає. А тут нарешті випало (подякуймо за це видавництву Жорж) і виявилось, що книжковий “звір” не просто рідкісний, він – червонокнижний. Бо ж не просто міфологічне фентезі, а міфологічне фентезі у космосі.
Мін – дуже порядна куміхо, лисячий дух-перевертень. Вона практично ніколи не повертається до первісної форми, вона не впливає Чарами на людей, вона часом тренується перекидатися на всяке-різне (от, скажімо, стіл, хіба стіл – це не досягнення?), але загалом поводиться дуже сумирно, бо мама сказала, бо тітоньки стежать, бо поганенький імідж у куміхо, куди ж правду сховаєш. Але тринадцтяь років майже зразкового життя швиденько пішли шкереберть, коли Мін дізналася, що її обожнюваного старшого брата Чуна звинуватили у дезертирстві. Треба розібратися – вирішила Мін і одразу пустилася берега. Огріти по голові спецслідчого, інфільтруватися до грального притону, втертися в довіру до контрабандистів, взяти участь у ближньому бої в космосі… Що ще може зробити бешкетний дух? Потримайте газованку, наша героїня ще не всі підтрибунальні статті в колекцію зібрала. Начувайся, Тисяча світів, гіперактивні лисоньки тобі даром не минуться!
І-і-і, здається, ми таки дожили до цього моменту. Буде, буде Арсенал! Мене, щоправда, на ньому не буде, але коли це заважало роздивлятися анонси й новинки й подумки складати список “Купити обов’язково”. Ні, нас ніщо не спинить, цить, непрочитані книжки з попередніх Арсеналів, навіть не пробуйте!
Отже, на що впало око від попереднього вішлиста? Переважно на легке читання, але… Але є й моменти.
У кошику гіпотетичних придбань опинилися:
польське фентезі про непросте янгольське життя – ну недарма ж я всі сезони “Люцифера” подивилася, треба ще чимось зверху заполірувати!
алілуя! До нас нарешті підкрався цей тренд! Ранок видав збірку ретелінгів українських казок. Так, для дитячої аудиторії, але тут головне почати. Радості моїй нема меж, я ж бо давня прихильниця ідеї поламаних, перекручених, переосмислених кафольклорних мотивів
і якщо ми вже заговорили про ретелінги – то серед новинок від Рідної мови є… ну, назвімо це коміксовим переосмисленням “Червоного капелюшка“
Скільки себе не переконую: треба менше бігати за новинками, треба підчитати вже давно заплановане до читання/куплене/колись страшенно бажане (допишіть свої варіанти) – працює це сильно не завжди. А ще й є кілька авторок, котрим варто лишень нову книжку видати – і все, Ксені тут нема. Одна з таких письменниць – Цзень Чо. У неї я готова читати будь-що. Але навіть за таких обставин не чекала, що вона раптом напише урбан-фентезі моєї мрії. Щоправда, я мріяла прочитати щось подібне про Україну, але нехай – добре, що бодай про Малайзію хтось отак написала.
Ще рік тому життя Джесс спокійно їхало по звичних рейках: виросла в іммігрантській родині середнього класу, вивчилася в Гарварді, має стабільні стосунки з дівчиною – але раптом все пішло шкереберть. Батька Джесс звільняють з роботи, в оцей момент життя без страховки його спіткає онкологічний діагноз, лікування з’їдає всі сімейні заощадження, змушує продати житло… все, американська мрія згоріла. Після одужання батька сім’я збирає речі і фактично втікає із США, де лишилися погані спогади та страшенні борги (а ще дівчина Джесс – але ж про неї батьки не знають), до рідної Малайзії. Отже тепер Джесс треба звикати до нової для неї країни, до не аж такої звичної культури, до життя з родичами, до нав’язливої турботи матері, яка тепер кожного руху навколо своїх близьких боїться, до стосунків на відстані, до непевних робочих перспектив, до… Божевілля? Внаслідок тривалого стресу в людини ж можуть розвинутись слухові галюцинації? Тільки чому вони говорять не англійською, а хок-к’єнь, шпетять Джесс на всі заставки і стверджують, що вони – її бабуся? Вітаємо у чудесному світі новому. Де забобони працюють, де забудовникам протистоять духи місця, де Джесс треба звикнути до неприємної думки: так, її справді переслідує привид рідної бабусі, так, смерть явно не поліпшила вдачу покійниці, так, якщо шантажем чи примусом не вийде – вона пробуватиме захопити онуччине тіло, ні, це далеко не найстрашніше, що може з нею статися. Бо в цьому світі боги – це неодмінна складова повсякденної реальності. І тобі не варто привертати їхню увагу.
Black Water Sister найчастіше характеризують якось навроді “Хіпстерка VS магічний реалізм“. І воно дійсно десь так і є: це урбан-фентезі про людину ХХІ століття, яка раптом з’ясувала, що те ХХІ століття настало сильно не всюди. І найменше зміни в світі цікавлять істот, що існують поза межами звичного часу. Якщо локальна богиня хоче, щоб будівництво житлового комплексу зупинилося – воно мусить зупинитися. Забудовник – п’ятий рядок малайзійського “Форбса”? Явно в минулому бандит? До тих, хто виступає проти будівництва неприємні люди з ножами й битками приходять? Богині байдуже. Ти людина – ти й викручуйся. Бо якщо діло в свої руки братимуть не-люди – людям одразу стане дуже мало місця.
Vaenn's Bookblog 