Відповідь на головне питання цього дня мене цікавить вже давно. З Форумом видавців простіше. По-перше, новинок так багато, що не завжди встигаєш за всіма під час ключової події (КА – молодці, але аж такі молодці вони, як на мої книжкові смаки, цьогоріч уперше). По-друге, невдовзі по Форумам приходять святкові сезони, і хоча вони в нас не настільки масштабні з ринкової точки зору, як на Заході, але хвиля _приємних_ новинок дається взнаки. Арсеналам щастить менше: здається, багатьох видавців спокушає можливість після весняного вибуху піти на “канікули”, збираючи сили під середину вересня. Воно все логічно, але влітку теж хочеться читати нові книжки. А їх буде обмаль.

Не дуже наполегливий, але постійний моніторинг доводить, що під кінець травня потроху оговтуються хіба що мейджори. Перші по-арсенальні “Чекайте невдовзі” анонсують здебільшого Видавництво Старого Лева (ніц мені цікавого), КМ-Букс (ніц цікавого) ну і ще дехто (але здебільшого в режимі “Буде Форум – буде пісня”). На тлі затишшя справжнім монстром традиційно здається КСД. Передбачувано – у них новий квартал на носі. Ну шо ж, буде сьогодні вішлист майже чисто тобі ксд-шний.

Номер один у списку бажаного передбачуваний, як груднева мандаринка. Давно обіцяна Донна Тартт прямує до українських читачів. Ще трохи, і всі читатимуть “Щигля“. Я, імовірно, також.

Продовжувати читання “Чи є життя після Арсеналу? Куций вішлист на кінець травня” →

Мене не можна назвати спраглою до нонфікшену читачкою – я завше була любителькою вигаданих світів. Але все ж таки буває нонфікшен і нонфікшен: просто нехудожні книжки й такі книжки, які чіпляють темою. От нещодавно я оцінила, якою цікавинкою можуть бути суто побутові мемуари, які водночас є і “своїми”, і “Іншими” (але про це трохи нижче). І так захопилася, що, здається, наліпила рекордну цьогоріч кількість закладинок.

Опублікована геть юним видавництвом “Круговерть” книжка є популярною не в наших світах варіацію на тему: а як у буремні часи велося звичайним людям (на прикладі однієї-двох особистостей). “Бузькові вогники” позиціонуються як повість, але якщо це й повість – то гранично документальна. Бо фактично це є вирослі з щоденників хронологічно обмежені дитинством та юністю мемуари галицької лікарки Мар’яни Ліщинської. Тобто карколомного сюжету тут, зрозуміло, нема (взагалі склалося враження, що зла доля двадцятого століття до сім’ї пані Мар’яни була доволі милостива), персонажі змальовуються охайно й ввічливо (живі ж люди), конфлікти дозовані… Але мемуарна частина тексту розкішна. Бо тут є:

а) маленька історія на тлі Великої. Перше двадцяти-з-чимось-річчя життя авторки припало на самий кінець сорокових-п’ятдесяті-шістдесяті. Тож маємо відголоски війни, брендове “розвінчання культу особистості”, хрущовські аграрні експерименти, Карибську кризу, Відлигу, Празьку весну – і все це минає природним фоном для життя звичайної дівчини. А до всього місце дії тут Галичина, що “призвичаюється” до дійсності Країни Рад. Тому в оповідь невимушено вплетені “перші москалі”, згадки про виселених сусідів, натяки на недолугість колективізації та інші “побутово-історичні” деталі. І це вкотре нагадує про непорозуміння між людьми, що _не цікавляться тою політикою_ і більш “новинно-ангажованими”. Та де там, політика завжди поряд.

“Весь світ завмер у передчутті страшного лиха. Нусько весь вільний час сидів коло радіоприймача, ловлячи “Голос Америки” і “Вільну Європу”, які ледь пробивалися до нас крізь шуми й тріск – тоді зарубіжні радіостанції нещадно глушили. Коли я запитала, що говорять, Нусько сказав:

– Напевно, буде війна.

Це було для мене страшним. Я всяку війну ненавиділа і боялася, а тут заносилося на ядерну, це взагалі мав бути кінець усім і всьому”.

Продовжувати читання “Історії про життя, навчання й медицину. “Бузькові вогники”” →

Як ніжний, самовідданий і чуйний Ной, мама сміливо вела свій ковчег із кумедними нащадками крізь бурхливе житейське море, завжди готова до бунту, раз у раз долаючи фінансові мілини, ніколи не певна того, що команда схвалить її дії, і завжди готова нести відповідальність за будь-які неполадки на кораблі. Неймовірно, що мама знаходила сили переносити це плавання, проте вона його переносила і навіть залишалась при здоровому розумі. Як твердить мій брат Ларрі, і не без рації, ми можемо пишатися тим, як ми виховали нашу маму; всім нам вона робить честь, їй вдалося досягти тієї щасливої Нірвани, де ніщо вже не приголомшує і не дивує.

Джеральд Даррелл.

Хвилинка зізнань: зазвичай це стається раніше, але я завжди була трохи пригальмованою істотою. Відколи мені виповнилося 13 – я люблю Джеральда Даррелла. Люблю кумедне хлопчисько, зухвалого парубійка з над-ідеями, поважне світило та зірку бібісішних телеекранів сімдесятих, і навіть підстаркуватого алкоголіка-соціофоба також люблю. Та ця любов не затьмарює розум. І коли думаю про вшанування пам’яті, то мені не лише хочеться відвідати Джерсі (хоча, направду, дуже-дуже хочеться), але й розшукати пам’ятник, під який треба покласти оберемок квітів. Пам’ятник Луїзі Даррелл – героїчній жінці, що виростила той дітинець-звіринець і не придушила жодне зі своїх обдарованих та намаханих нащадків. Не знаю, чи існує він у фізичному вимірі, але в телевізійному вже точно є.

(… тут лишився вереск захоплення, непридатний до артикулювання)

Так, мені йдеться про “Дарреллів“, перший сезон яких цієї весни запустив британський ITV. І хоча каноністи бризкають отрутою, мені важко знайти для цієї шестисерійки інші слова окрім: “Це прекрасно!”. Це справді прекрасно, невимовно, неймовірно прекрасно, але все ж спробую стандартну схему з плюсами й мінусами.

Продовжувати читання “Мати-героїня та її звіринець. The Durrells (1-й сезон)” →

Цьогорічний Книжковий Арсенал мав такий спокусливий вигляд навіть в анонсах, що під нього довелося розробляти детальні букшопінгові плани. Мої регулярні вішлисти – це просто орієнтир в світі цікавинок. Але суворе життя й обмежені бюджети тихцем пропонують понавигадувати собі правил-обмежень. І добре, що пропонують. Пам’ятаю свій перший Форум, протягом якого я встигла купити все те потенційно цікаве, яке нормально вписувалося в межі заброньованих витрат, і навіть не спітніла. А вітрини новинок КА-2016 шалено радували великою кількістю необов’язкових класних книжок. Попри всі проблеми книжкового ринку, ми нарешті дожили до того моменту, коли серед багатьох варіантів можна обирати справді бажане та ще й купа некупленого лишиться.

Перепрошую за ліричну преамбулу. А тепер будуть слайди.

Усе, що притягла виключно для себе. “Порох із драконових кісток” люб’язно позичила Даша з BeautyAndGloom), усе інше – книжкова частина покупок. І за цим стосиком можна вже робити деякі висновки про мої маленькі правила букшопінгу.

Продовжувати читання “… and take my money! Арсенальний шопінг в картинках та правилах” →

Книжковий Арсенал цього року буде якимсь дивовижно врожайним, і список покупок готовий придушити мою жабу. Але, аби не заплутатися й не забуте те, що одразу купити не вдасться, продовжую структурувати вішлист.

Неймовірно, але факт – невдовзі після виходу англійською, українською видали… комікс. Жіночого авторства. Про-фем змісту. Скажіть, що й де здохло, щоби можна було аналогічні жертви приносити (маю-маю цю книжечку!).

Сара Андерсен українською! До цієї думки ще треба звикнути!

Я все ще не впевнена, чи воно мені треба, але для пам’яті – модна Рейнбоу Ровелл також буде українською (і цю вже отримала! і навіть про неї написала)

Продовжувати читання “Під-Арсенальний вішлист: останні деталі” →

Мене вполював маркетингово вивірений маслітературний бестселер, і це було доволі весело!

Рівненьке-гладеньке “До зустрічі з тобою” ретельно розставляє гачечки, дозовано підпускає штампів (деконструюючи деякі, аби не було геть нудно), нанизує епізоди за логікою дорогої голлівудської мелодрами з дуже дорогими сценаристами, але робить це якось так невимушено, що мимоволі думаєш: “Ну вже яке виросло!”. Зрештою, такий підхід непринципово гірший за будь-який інший, а конфлікт “ТВОРЕЦЬ vs ремісник” мені неблизький. Тут інша потенційна проблема – придатна до емоційних спекуляцій тема-сльозодавка, але її Джоджо Мойєс вирішує в такий спосіб, що проковтнула, майже не мружачись, а в мене з таким великі трабли.

Сюжет в роману простий й легкий, як дві копійки: Лу-лузерку із вітром в голові майже випадково наймають як помічницю-доглядальницю до паралізованого екс-спортсмена-ектремала, екс-акули Сіті, і пункт “доволі приємний хлопець” в житті Вілла також позначений лейбою “екс”. А далі все, як годиться: він не такий ЗП, як хоче здаватися; вона не така ідіотка, як часто поводиться; безнадійне життя зненацька освітлюють сонячні зайчики сміху й любові – кількадесят “драматичних” ромкомів дозволяють з легкістю домалювати сюжетну схему й розцяцькувати її передбачуваними епізодами. Але є кілька “але”.

Приємною несподіванкою в Me Before You (от все ж таки оригінальна назва тонша), як на мій смак, є, по-перше, “Me”, а по-друге – “Before”. З одного боку, Луїза не така прозора, як багато героїнь жанру (межа чик-літу та сімейної мелодрами): в цієї дівчини є щось схоже на характер, а головне – більшість її дій, навіть безглуздих непогано замотивовані. І хоча трохи тисне на совість те, що життєва драма, яка спаскудила людині всю молодість, вирішується однією (!) терапевтичною бесідою, ця драма все ж таки існує і на щось-таки впливає, а не висить в повітрі мечем бідолаги Дамокла. З іншого, навколо головних героїв нема вакууму. Кількома епізодами, але доволі переконливо письменниця змальовує сонне туристичне містечко, в якому порядній дівчині, окрім як заміж, і вийти нема куди; життя сучасного пролетаріату (вікторіанські класики б плакали – сто п’ятдесят років минуло, а проблемі ті ж самі – як жити, якщо звільнять, як отримати освіту дорослій людині, чи є сенс вдосконалювати кваліфікацію, як забезпечувати комфорт єдиному годівникові, особливо, якщо це годувальниця і таке інше); трішки й саркастично – буття posh-класу, та й ще купу доволі цікавих подробиць, наприклад, про роботу британських центрів зайнятості…

Звісно ще є “You” і тут все… ні, не складно, але доволі цікаво. На початку книжки, коли вже стало зрозуміло, що це – в міру захопливе, хоча й передбачувано простеньке, читання, я із собою заклалася: якщо кінець буде солодко-романтичний – дві ГудРідз зірочки, трагічно-романтичний – три зірочки, життєво-правдоподібний – чотири зірочки (знаю, що дитинно, але це розважає). Аж потім сюжет вніс корективу, і довелося переглядати схему.

Формулювання “Пастка на гуманність” я в сабж винесла недаремно, адже останню третину книжки до стеження за фабулою додається ще один пласт сприйняття: внутрішня полеміка читачки із самою читачкою. Той фактор-коректива – право на евтаназію та ставлення до неї усіх більш чи менш зацікавлених осіб. І тут продумано, ретельно, сльозогінно письменниця довела читачці-мені, що є, є в цій парафії невідрефлексовані моменти. Це було боляче. I mean it. Складена про всяк випадок поведінкова схема почала питатися про можливі зміни, а одна колись дана обіцянка повисла мертвим, пардон, каменем на сумлінні. Це трохи не те, чого очікуєш від голлівудського штибу романтичної мелодрамки, але – дякую, то було корисно. Ну і якщо, розмазуючи “солодкі сльози” чи плюючись “Фу, примітивний тиск на емоцію!”, хтось також програє в голові сценарій, про який не хочеться думати наперед, ця книжка заробить ще один плюсик до карми. І не сказала б, що не відроблений.

А, ну й про Голлівуд. Під катом трейлер до екранізації. Здається, надто сонячний, але симпатичний.

Продовжувати читання “Пастка на гуманність. “До зустрічі з тобою”” →

Як завжди, двічі на рік українські видавці заздалегідь радують анонсами. Від останнього вішлиста ніби й минуло небагато часу, але вже є, чого б оце захотіти. А це ж ще не про всі під-арсенальні новинки сповістили. Тому сьогодні трохи про книжки, які вже побачили світ та про першу хвилю майбутніх новинок від деяких видавництв.

Першим пунктом йтиме несподівано привабливий кіт у мішку. В Україні з’явилося маленьке видавництво, готове спеціалізуватися на турецькій літературі. Це круто, і перша ластівка у них має вельми багатообіцяючий вигляд: книжка турецької авторки, сповнена навколокулінарних метафор. А от ціна як для “котиська” трохи негуманна. Ото сидю й думаю: ніби й “моє”, але лячно (уже маю, дякувати Запорізькій книжковій толоці).

Ще одне нове маленьке видавництво підманює на історію дівочого дорослішання у підрадянській Галичині (уже маю цю книжку – її люб’язно надіслало видавництво, поділилася враженнями тут).

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: вже й Арсенал не за горами” →

Я вже якось писала, що конкретної дати перезапуску у новому форматі цей блоґ не має (відбулося це десь між кінцем березня та початком квітня минулого року), але початок весни – чудова символічна дата (і заразом велике болгарське свято). Кращого годі й шукати, тому урочисто проголошую Vaenn’s Day.

Від часів оновлення у цьому блоґу з’явилося близько 130 постів.

Трійця найпопулярніших це:

• про критерії поповнення читацьких вішлистів;
• про два історичні романи українських письменниць, в яких події відбуваються за часів Другої світової війни;
• про методичні матеріали до “шкільно-класичного” видання Ольги Кобилянської, що пропонують школярам подивитися на спадок письменниці і з феміністичної точки зору також.

Найпоширенішими теґами виявилися: загальночитацькі практики, читання за життє, історичне читання та фентезійне читання (тут усе логічно).

Найкращу рекламу я влаштувала ГудРідз (завдяки посиланням на профілі книжок), Вікіпедії (скромний, але постійний трафік для статті про тест Бехдель – та цим можна пишатися!) та ІМДб. А мене найбільше любив Фейсбук (лев’яча доля переходів), ЖЖ та дружній блоґ Етажерка, чий пост про бук-блоґерів (дякую, Ксеню!) суттєво змінив статистичне “обличчя”.

Цілі на найближчі місяці: встановити хоча б якусь притомну періодичність між умовними рубриками, трохи більше писати про фільми чи серіали, трохи частіше робити оглядові пости, для яких книжки будуть відбиратися за якимсь цікавим критерієм (навроді оцього – про піонерські книжки). А ще – прочитати томисько Women in England, 1760-1914: A Social History (цікаві факти з нього я пощу на Фейсбук-сторінці з хештеґом #‎reading_women_in_england_1760_1914‬ – долучайтеся, має бути цікаво!). Також готова приймати замовлення на відгуки (списки книжок, які я читала або хочу прочитати можна подивитися у ГудРідз-профілі, але якщо читано було давно – докладну розповідь не гарантую).

І ще одне: друзі, хто багато тут коментував – стережіться: можете найближчими днями отримати отакий лист щастя:

Продовжувати читання “Прийшла весна та перша річниця” →

Високий сезон формування річних обіцянок у розпалі, і в книжкових блогах найпопулярніша тема – читацькі плани на цілий рік. У моєму випадку писати такі плани – справа абсолютно безнадійна. Я вже перевіряла: прочитується максимум третина з обов’язкового, бо за горизонтом точно майорить щось цікавіше та актуальніше. Тож мені можна спати спокійно. Хоча…

Еврика! В одному з можливих форматів ідея все ж таки вигляда життєдайною! Вирішила зібрати стосик книжок, через вперте нечитання яких мені вже соромно. Йєп, йдеться про давні (й не дуже) паперові запаси. Якісь з цих томисьок купувалися навмання, й потім  під них не знаходився годящий настрій. Інші – вже розпочаті й закинуті. Дещо – кілька років як. Ще інші – мастрид, перед яким я ніяковію трохи… Ну а щоб не виникла спокуса ігнорувати цей страшний подразник – беру не дуже страшну кількість. По одній книжці за місяць – це майже елегантно.

Що ж там на мобілко-фото?

Продовжувати читання “To-Read-List 2016. 12 книжок, не-прочитання яких я собі не пробачу” →

Традиційний перший пост року.

2015-й минув – і добре. Це був складний, проблемий й подеколи страшний рік, протягом якого читалося дуже нерівномірно. Тому загальний результат трохи гірший, аніж у попередній 2014-й. Деякі виклики подолано, інші проігноровано. Але кількісний челендж було взято.

Чесно зізнаюся: аби досягти такого результату в останні дні мухлювала безбожно! У тому числі через систему враховування книжок на ГудРідз. Не посоромилася додати окремими пунктами два оповідання: кожне з них отримувало якусь фантастичну премію, читала я їх англійською, тож сумління спить. Хоча це трохи спотворило статистику для #bookchallenge_ua, але я знаю, якою буде моральна компенсація – прочитаю кілька книжок, які туди не записати (чоловічого авторства, да-да-да).

Але годі розводитися. Мені вже не раз казали, що оці мої пости люблять за картинки. Картинки під катом.

Продовжувати читання “Мій читацький 2015-й. Статистика й картинки” →

Мене нещодавно питали, чи замовляю я книжки напряму у видавництв, і як там із сервісом. Звісно, що замовляю, мені на пошту сходити простіше, аніж мониторити книгарні, а от сервіс… сервіс буває різним. І якраз зараз маю купку прикладів, які показують, де в цій сфері можна й треба шукати підводні камені.

Самій трохи дивно, але факт: цього року я дарую майже виключно книжки (так, це був спойлер). Підтримала відчизняного виробника на доволі солідні гроші, але без пригод не обійшлося.

Номінація “Швидко, чітко, а це шо таке?” йде в руки однієї з інет-книгарень, афільованих із Абабагаламагою (видавництво на сайті підкреслює, що торгує не власноруч, а то все лише партнери).

Оформлення замовлення відбувається просто. Купити можна з післяплатою, деталі та адресу уточнюють телефоном, відправляють швидко.

Сюрприз номер 1 – посилка йшла зі Львова (сама винна, могла б і уточнити). Сюрприз номер два – доплата за поштові послуги. Півкілограмова посилка, загорнута в папір, обійшлася в 25 грн. Воно ніби й небагато, але проблема в тому, що я добре знаю тарифи. Ну, просто для наочності: днями відправляла двокілограмову бандерольку за неповні 22 гривні – і майже сім з них пішло на конверт з бульбашками.

Далі:

Продовжувати читання “Різдвяний шопінг. Як пережити замовлення в інет-книгарнях видавництв” →

У передсвяткові дні писати (та що там писати – навіть читати!) щось нема ані часу, ані натхнення. А от картинки показати – це ж миле діло!

Тим більше, я давно хотіла зафіксувати для історії стан своїх книжкових полиць. Здається, вже роки чотири, як збираюся. Але кожного разу це мало приблизно такий вигляд: “Ось подочитую те, що на певні місця стане, і тоді…” Що саме буде “тоді” не уявляю, бо кількість недочитайок стрімко росла. Так жити не можна, і нехай все, що поки що живе в неохайних купах, висітиме каменем на совісті. Може, наступного року подочитую і порозставляю.

А мої нинішні полички такі:

(під катом багато-багато-багато фото, які можна збільшувати, але чому це не робиться за кліком – ще не знаю) Продовжувати читання “Хто у шафі живе? Книжкові полиці-2015” →

Форумні новинки перетравилися потроху, мораторій на купівлю книжок майже скасовано, час зануритися в новинки, що їх українські видавництва обіцяють на кінець року.

Не думала, що колись це скажу, але Віва КСД!

Люблю цю книжку! І обкладинка нормальна, тільки б ще переклад притомний – і чудовий сувенір під ялинку був би. Бо таке варто й перечитати (так, останні десять років я того майже не робила) (уже маю книжку!).

Але КСД вперто торує шлях “А чи не хочете ще цих хрустких бестселерів?”. Щодо книжки Стедман маю великі сумніви відколи вперше прочитала анотацію, але нехай тут полежить – а раптом?

Продовжувати читання “Свято наближається. Передріздвяний вішлист” →