Книжковий Арсенал цього року буде якимсь дивовижно врожайним, і список покупок готовий придушити мою жабу. Але, аби не заплутатися й не забуте те, що одразу купити не вдасться, продовжую структурувати вішлист.

Неймовірно, але факт – невдовзі після виходу англійською, українською видали… комікс. Жіночого авторства. Про-фем змісту. Скажіть, що й де здохло, щоби можна було аналогічні жертви приносити (маю-маю цю книжечку!).

Сара Андерсен українською! До цієї думки ще треба звикнути!

Я все ще не впевнена, чи воно мені треба, але для пам’яті – модна Рейнбоу Ровелл також буде українською (і цю вже отримала! і навіть про неї написала)

Продовжувати читання “Під-Арсенальний вішлист: останні деталі” →

Мене вполював маркетингово вивірений маслітературний бестселер, і це було доволі весело!

Рівненьке-гладеньке “До зустрічі з тобою” ретельно розставляє гачечки, дозовано підпускає штампів (деконструюючи деякі, аби не було геть нудно), нанизує епізоди за логікою дорогої голлівудської мелодрами з дуже дорогими сценаристами, але робить це якось так невимушено, що мимоволі думаєш: “Ну вже яке виросло!”. Зрештою, такий підхід непринципово гірший за будь-який інший, а конфлікт “ТВОРЕЦЬ vs ремісник” мені неблизький. Тут інша потенційна проблема – придатна до емоційних спекуляцій тема-сльозодавка, але її Джоджо Мойєс вирішує в такий спосіб, що проковтнула, майже не мружачись, а в мене з таким великі трабли.

Сюжет в роману простий й легкий, як дві копійки: Лу-лузерку із вітром в голові майже випадково наймають як помічницю-доглядальницю до паралізованого екс-спортсмена-ектремала, екс-акули Сіті, і пункт “доволі приємний хлопець” в житті Вілла також позначений лейбою “екс”. А далі все, як годиться: він не такий ЗП, як хоче здаватися; вона не така ідіотка, як часто поводиться; безнадійне життя зненацька освітлюють сонячні зайчики сміху й любові – кількадесят “драматичних” ромкомів дозволяють з легкістю домалювати сюжетну схему й розцяцькувати її передбачуваними епізодами. Але є кілька “але”.

Приємною несподіванкою в Me Before You (от все ж таки оригінальна назва тонша), як на мій смак, є, по-перше, “Me”, а по-друге – “Before”. З одного боку, Луїза не така прозора, як багато героїнь жанру (межа чик-літу та сімейної мелодрами): в цієї дівчини є щось схоже на характер, а головне – більшість її дій, навіть безглуздих непогано замотивовані. І хоча трохи тисне на совість те, що життєва драма, яка спаскудила людині всю молодість, вирішується однією (!) терапевтичною бесідою, ця драма все ж таки існує і на щось-таки впливає, а не висить в повітрі мечем бідолаги Дамокла. З іншого, навколо головних героїв нема вакууму. Кількома епізодами, але доволі переконливо письменниця змальовує сонне туристичне містечко, в якому порядній дівчині, окрім як заміж, і вийти нема куди; життя сучасного пролетаріату (вікторіанські класики б плакали – сто п’ятдесят років минуло, а проблемі ті ж самі – як жити, якщо звільнять, як отримати освіту дорослій людині, чи є сенс вдосконалювати кваліфікацію, як забезпечувати комфорт єдиному годівникові, особливо, якщо це годувальниця і таке інше); трішки й саркастично – буття posh-класу, та й ще купу доволі цікавих подробиць, наприклад, про роботу британських центрів зайнятості…

Звісно ще є “You” і тут все… ні, не складно, але доволі цікаво. На початку книжки, коли вже стало зрозуміло, що це – в міру захопливе, хоча й передбачувано простеньке, читання, я із собою заклалася: якщо кінець буде солодко-романтичний – дві ГудРідз зірочки, трагічно-романтичний – три зірочки, життєво-правдоподібний – чотири зірочки (знаю, що дитинно, але це розважає). Аж потім сюжет вніс корективу, і довелося переглядати схему.

Формулювання “Пастка на гуманність” я в сабж винесла недаремно, адже останню третину книжки до стеження за фабулою додається ще один пласт сприйняття: внутрішня полеміка читачки із самою читачкою. Той фактор-коректива – право на евтаназію та ставлення до неї усіх більш чи менш зацікавлених осіб. І тут продумано, ретельно, сльозогінно письменниця довела читачці-мені, що є, є в цій парафії невідрефлексовані моменти. Це було боляче. I mean it. Складена про всяк випадок поведінкова схема почала питатися про можливі зміни, а одна колись дана обіцянка повисла мертвим, пардон, каменем на сумлінні. Це трохи не те, чого очікуєш від голлівудського штибу романтичної мелодрамки, але – дякую, то було корисно. Ну і якщо, розмазуючи “солодкі сльози” чи плюючись “Фу, примітивний тиск на емоцію!”, хтось також програє в голові сценарій, про який не хочеться думати наперед, ця книжка заробить ще один плюсик до карми. І не сказала б, що не відроблений.

А, ну й про Голлівуд. Під катом трейлер до екранізації. Здається, надто сонячний, але симпатичний.

Продовжувати читання “Пастка на гуманність. “До зустрічі з тобою”” →

Як завжди, двічі на рік українські видавці заздалегідь радують анонсами. Від останнього вішлиста ніби й минуло небагато часу, але вже є, чого б оце захотіти. А це ж ще не про всі під-арсенальні новинки сповістили. Тому сьогодні трохи про книжки, які вже побачили світ та про першу хвилю майбутніх новинок від деяких видавництв.

Першим пунктом йтиме несподівано привабливий кіт у мішку. В Україні з’явилося маленьке видавництво, готове спеціалізуватися на турецькій літературі. Це круто, і перша ластівка у них має вельми багатообіцяючий вигляд: книжка турецької авторки, сповнена навколокулінарних метафор. А от ціна як для “котиська” трохи негуманна. Ото сидю й думаю: ніби й “моє”, але лячно (уже маю, дякувати Запорізькій книжковій толоці).

Ще одне нове маленьке видавництво підманює на історію дівочого дорослішання у підрадянській Галичині (уже маю цю книжку – її люб’язно надіслало видавництво, поділилася враженнями тут).

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: вже й Арсенал не за горами” →

Я вже якось писала, що конкретної дати перезапуску у новому форматі цей блоґ не має (відбулося це десь між кінцем березня та початком квітня минулого року), але початок весни – чудова символічна дата (і заразом велике болгарське свято). Кращого годі й шукати, тому урочисто проголошую Vaenn’s Day.

Від часів оновлення у цьому блоґу з’явилося близько 130 постів.

Трійця найпопулярніших це:

• про критерії поповнення читацьких вішлистів;
• про два історичні романи українських письменниць, в яких події відбуваються за часів Другої світової війни;
• про методичні матеріали до “шкільно-класичного” видання Ольги Кобилянської, що пропонують школярам подивитися на спадок письменниці і з феміністичної точки зору також.

Найпоширенішими теґами виявилися: загальночитацькі практики, читання за життє, історичне читання та фентезійне читання (тут усе логічно).

Найкращу рекламу я влаштувала ГудРідз (завдяки посиланням на профілі книжок), Вікіпедії (скромний, але постійний трафік для статті про тест Бехдель – та цим можна пишатися!) та ІМДб. А мене найбільше любив Фейсбук (лев’яча доля переходів), ЖЖ та дружній блоґ Етажерка, чий пост про бук-блоґерів (дякую, Ксеню!) суттєво змінив статистичне “обличчя”.

Цілі на найближчі місяці: встановити хоча б якусь притомну періодичність між умовними рубриками, трохи більше писати про фільми чи серіали, трохи частіше робити оглядові пости, для яких книжки будуть відбиратися за якимсь цікавим критерієм (навроді оцього – про піонерські книжки). А ще – прочитати томисько Women in England, 1760-1914: A Social History (цікаві факти з нього я пощу на Фейсбук-сторінці з хештеґом #‎reading_women_in_england_1760_1914‬ – долучайтеся, має бути цікаво!). Також готова приймати замовлення на відгуки (списки книжок, які я читала або хочу прочитати можна подивитися у ГудРідз-профілі, але якщо читано було давно – докладну розповідь не гарантую).

І ще одне: друзі, хто багато тут коментував – стережіться: можете найближчими днями отримати отакий лист щастя:

Продовжувати читання “Прийшла весна та перша річниця” →

Не можу сказати, чи люблю тревелоги, просто тому, що, мабуть, надто мало їх читаю. У споконвічній боротьбі нонфікшену зі злом з худлом останнє завжди переможе. А ще й, цитуючи фейсбучик: “Найскладніше під час читання тревелогів про місця, де вже була, – витрусити з голови _свою_ версію”. Тому почитати книжку Галини Пагутяк про коротку стамбульську подорож було цікаво, але – водночас – моторошно. І це майбутнє моторошно я добряче недооцінювала.

Традиційним тревелогом “Ура, побігли!” цей “Новий рік у Стамбулі“, власне, не є. Ні, в тоненький книжці є Стамбул, і там його чимало. Але це незвичне, незатишне, чуже місце, в яке оповідачка не встигає “вписатися” (та й не сказати, що того хоче). Тож маємо місто як тло і щільний потік тривожної свідомості, що малює на тому тлі сірі дощові візерунки. З певної точки зору, це форсовано некомфортний для читання текст. Почувалася, ніби мене силоміць запхали в чужу голову, я там забилася в якийсь дальній куточок, мені незатишно й незручно (в етикетному значенні цього слова), але варто лишень чемно випасти на лірично-героїчну хвилю і зробити вигляд, ніби все нормально, як сувора реальність однією-двома фразами знову виштовхує під софіти тієї чужої свідомості – “Нє-нє, сонечко, не сховаєшся, тут все про справжніх людей!”.

Отже: щиро, до зніяковіння правдиво, депресивно. Не в сенсі навіювання поганого настрою, а буквально – маємо тут ще й метафоризовану, звісно, але вкрай конкретну й переконливо чесну розповідь про депресію, якою вона є в немолодої й небагатої жінки-письменниці. Ну, можна узагальнити до “людини творчої професії” , але тут відверто проговорюється немейнстримний (як на нашу літературу) досвід.

Та все ж найцінніше, мабуть, – це можливість поглянути на знайомі місця чужими очима. Очима людини з нетаким досвідом, інакшими проблемами (які часом роблять дивний фінт і перетворюються на загальнозрозумілі), здатністю робити незвичні узагальнення (ага, і виштовхувати читачку-мене із зони комфорту палюче безапеляційними судженням-батогами, від яких можна печивком вдавитися) та бачити поезію не там, де очікуєш її знайти. Я вже не кажу, наскільки… корисно чи шо?.. спостерігати за плинністю поняття Інакшості в цій документальній повісті. Текст-калейдоскоп, потруси – і вже склалася інша картинка відчуження: туристичного-соціального-родинного-політичного-культурного-позакультурного-етнічного-нейро(не)типового-творчого-економічного-якоюсь мірою навіть екологічного – коротше кажучи, обирайте на свій смак і розсуд. Няшно-затишним (хоча тут є котики!) “Новий рік у Стамбулі” жодним чином не назвеш. Але це було корисно-цікаво. Пішла думати, бо є про що. Заразом – це чудовий привид перетрусити в голові “свій” Стамбул – сонячний, солоний, просякнутий запахом бубличків та зів’ялих троянд, галасливий, яскравий і такий, куди хочеться повернутися у будь-яку мить. Але Босфор в ньому також є.

 

Високий сезон формування річних обіцянок у розпалі, і в книжкових блогах найпопулярніша тема – читацькі плани на цілий рік. У моєму випадку писати такі плани – справа абсолютно безнадійна. Я вже перевіряла: прочитується максимум третина з обов’язкового, бо за горизонтом точно майорить щось цікавіше та актуальніше. Тож мені можна спати спокійно. Хоча…

Еврика! В одному з можливих форматів ідея все ж таки вигляда життєдайною! Вирішила зібрати стосик книжок, через вперте нечитання яких мені вже соромно. Йєп, йдеться про давні (й не дуже) паперові запаси. Якісь з цих томисьок купувалися навмання, й потім  під них не знаходився годящий настрій. Інші – вже розпочаті й закинуті. Дещо – кілька років як. Ще інші – мастрид, перед яким я ніяковію трохи… Ну а щоб не виникла спокуса ігнорувати цей страшний подразник – беру не дуже страшну кількість. По одній книжці за місяць – це майже елегантно.

Що ж там на мобілко-фото?

Продовжувати читання “To-Read-List 2016. 12 книжок, не-прочитання яких я собі не пробачу” →

Традиційний перший пост року.

2015-й минув – і добре. Це був складний, проблемий й подеколи страшний рік, протягом якого читалося дуже нерівномірно. Тому загальний результат трохи гірший, аніж у попередній 2014-й. Деякі виклики подолано, інші проігноровано. Але кількісний челендж було взято.

Чесно зізнаюся: аби досягти такого результату в останні дні мухлювала безбожно! У тому числі через систему враховування книжок на ГудРідз. Не посоромилася додати окремими пунктами два оповідання: кожне з них отримувало якусь фантастичну премію, читала я їх англійською, тож сумління спить. Хоча це трохи спотворило статистику для #bookchallenge_ua, але я знаю, якою буде моральна компенсація – прочитаю кілька книжок, які туди не записати (чоловічого авторства, да-да-да).

Але годі розводитися. Мені вже не раз казали, що оці мої пости люблять за картинки. Картинки під катом.

Продовжувати читання “Мій читацький 2015-й. Статистика й картинки” →

Мене нещодавно питали, чи замовляю я книжки напряму у видавництв, і як там із сервісом. Звісно, що замовляю, мені на пошту сходити простіше, аніж мониторити книгарні, а от сервіс… сервіс буває різним. І якраз зараз маю купку прикладів, які показують, де в цій сфері можна й треба шукати підводні камені.

Самій трохи дивно, але факт: цього року я дарую майже виключно книжки (так, це був спойлер). Підтримала відчизняного виробника на доволі солідні гроші, але без пригод не обійшлося.

Номінація “Швидко, чітко, а це шо таке?” йде в руки однієї з інет-книгарень, афільованих із Абабагаламагою (видавництво на сайті підкреслює, що торгує не власноруч, а то все лише партнери).

Оформлення замовлення відбувається просто. Купити можна з післяплатою, деталі та адресу уточнюють телефоном, відправляють швидко.

Сюрприз номер 1 – посилка йшла зі Львова (сама винна, могла б і уточнити). Сюрприз номер два – доплата за поштові послуги. Півкілограмова посилка, загорнута в папір, обійшлася в 25 грн. Воно ніби й небагато, але проблема в тому, що я добре знаю тарифи. Ну, просто для наочності: днями відправляла двокілограмову бандерольку за неповні 22 гривні – і майже сім з них пішло на конверт з бульбашками.

Далі:

Продовжувати читання “Різдвяний шопінг. Як пережити замовлення в інет-книгарнях видавництв” →

У передсвяткові дні писати (та що там писати – навіть читати!) щось нема ані часу, ані натхнення. А от картинки показати – це ж миле діло!

Тим більше, я давно хотіла зафіксувати для історії стан своїх книжкових полиць. Здається, вже роки чотири, як збираюся. Але кожного разу це мало приблизно такий вигляд: “Ось подочитую те, що на певні місця стане, і тоді…” Що саме буде “тоді” не уявляю, бо кількість недочитайок стрімко росла. Так жити не можна, і нехай все, що поки що живе в неохайних купах, висітиме каменем на совісті. Може, наступного року подочитую і порозставляю.

А мої нинішні полички такі:

(під катом багато-багато-багато фото, які можна збільшувати, але чому це не робиться за кліком – ще не знаю) Продовжувати читання “Хто у шафі живе? Книжкові полиці-2015” →

Форумні новинки перетравилися потроху, мораторій на купівлю книжок майже скасовано, час зануритися в новинки, що їх українські видавництва обіцяють на кінець року.

Не думала, що колись це скажу, але Віва КСД!

Люблю цю книжку! І обкладинка нормальна, тільки б ще переклад притомний – і чудовий сувенір під ялинку був би. Бо таке варто й перечитати (так, останні десять років я того майже не робила) (уже маю книжку!).

Але КСД вперто торує шлях “А чи не хочете ще цих хрустких бестселерів?”. Щодо книжки Стедман маю великі сумніви відколи вперше прочитала анотацію, але нехай тут полежить – а раптом?

Продовжувати читання “Свято наближається. Передріздвяний вішлист” →

Копирсалася у старих постах, виправляючи теґи (ухтиж якою радісною ідіоткою я була вісім років тому, блоги та соцмережі – зло, вони все пам’ятають), і набріла на старий добрий книжковий топ-200 від глядачів ВВС. Пам’ятаєте, стосовно нього ще списи ламали: які йолопи його складали і тому подібне? Потім з’ясувалося, що це банальне глядацьке голосування, й надмір важливих для британців дитячих книжок та дивно популярних бестселерів стали зрозумілими. Але мені не про те йдеться.

Звернула увагу, що влітку 2008 в моєму “активі прочитаного” була чверть тих книжок. А я ж бо у нас знана англоманка, як нагадує попередній пост. Тому вирішила ще разочок пробігтися списком, аби визначитися: наскільки все змінилося відтоді. Шкода лише старі позначки не зберіглися, і оперувати доведеться виключно кількісними показниками.

NB: (Російськомовний переклад назв повиправляла, де точно знала. А зірочки – це наявність українського перекладу, який я бачила на власні очі – тобто це здебільшого книжки, видані протягом останніх 15-20 років. Якщо я щось упустила – кажіть, додамо із радістю. Найбільше цікавить класика, яку мали б перекласти за совка – Гарді, Стейнбек, їх не могли ж не видавати)

1. Властелин колец, Дж. Р. Р. Толкиен (*)
2. Гордость и предубеждение, Джейн Остин. (*)
3. Темные начала, Филипп Пуллман (*)

Продовжувати читання “Наша пісня гарна й нова. Нове прочитання старого топ-200 ВВС” →

Як можна пропустити смачний читацький флешмоб? Та ніяк не можна, я так ще дзен не прокачала. Тож долучаюся до пропозиції визначити ключові моменти-характеристики, які спонукають мене прочитати ту чи іншу книжку (вперше побачила реалізацію у Ксені, за що їй величезна подяка).

Щодо “нульового” критерію навряд чи в когось з постійних читачів виникнуть сумніви. Книжки, написані жінками, отримують +200 до шансів на прочитання автоматично. Такий стан речей актуальний вже кілька років, і моя збоченна версія #bookchallenge_ua – це похідна, а не причина.

Але повернемося до правильно сформульованих баранів. Я прочитаю книжку, якщо вона:

1. “Британка” за походженням. Я – невиправна англоманка, фанатка вікторіанських наративів, любителька саме англійської версії постмодерну. А ще страшенно цікавлюся британськими літературними міноритаріями – шотланцями, валлійцями, ірландцями – та вишукуванням в їхній творчості відголосків (пост)колоніального дискурсу.
2. Торкається цікавої мені теми. Ці теми регулярно змінюються, доповнють одна одну, деякі тягнуться хвостом роками. До прикладу, такою була тема “Життя в тилу під час війни”. Тепер в той бік дивитися трохи лячно, а були ж часи, коли я таке худло прицільно видивлялася.
3. Історичні романи, що переосмислюють чи розцяцьковують традиційні погляди на. Переважно це стосується теми (о, так, знову _тема_) “невидимих жінок”. Але будь-який нестандартий погляд чи незвичний оповідач (бажано з тих, що раніше не мали шансів з’явитися в мейнстримній літературці) просувають книжку нагору у завалах нечитаного.
4. Також непогані шанси має “нешкільна класика” – ті книжки, які вже не найгустіша піна на поверхні історії літератури, але варті прочитання хоча б заради розуміння механізмів літературних та загальнокультурних процесів. А ще – дотично – класика дитячої літератури кінця 19 – початку 20 ст. – бо цікаво дивитися, як ця окрема література для дітей складалася.
5. Щось якесь воно занадто серйозне виходить. Добре, знижуємо градус пафосу. Young Adult нереалістичних жанрів. Це моє головне відпочинкове читво. Я вже казала чому? У будь-якому разі, не гріх повторити – бо воно комфортне, бадьоре, а в сучасних книжках західних письменниць та подеколи й письменників ще й сексизмометр не зашкалює. Але! підліткове із хлопцями на головних ролях я майже не читаю, навіть якщо книжку жінка написала. Просто нецікаво.
6. Щодо нереалістичних жанрів – speculative fiction в цілому. І чим дивніше й збоченніше – тим краще.
7. А як поєднання пунктів 3 та 6 – я дуже люблю ретеллінги традиційних сюжетів – казок, міфів, деконструкцію стійких шаблонів зрештою. Воно може бути постмодерне як у Анджели Картер, феміністське – як у Маргарет Етвуд, та хоч рівно-спокійно романтичне – аби не дратувало стандартною токсичною романтикою. Ну або давало привід рознести його на друзки (бо поміж інших мотивів я люблю “Красуню та Чудовисько”, а самі знаєте, що там можна понаписувати).
8. Частково до попереднього: книжки з картинками. Причому бажано – дорослі книжки з картинками – ілюстровані оповіді, графічні романи, комікси. Наразі я лише знайомлюся потроху із субкультурою, але в цього може вирости неабияке захоплення. І цей, півцарства за Fables.
9. Наново прокачуючи серйозність: а ще я намагаюся не оминати твори з міноритарних літератур в планетарному масштабі. Тому дуже тішуся, що українською перекладають чимало балканського. Ще б оце Південну Азію та Латинську Америку (про Африку мовчу, мовчу) додати – і я б була щаслива.
10. Не те, щоби прямо міноритарії, але як вже є – книжки ще не знайомих мені українських письменників. Але в першу чергу таки письменниць. І тому я не жаліючи живота нервів своїх копирсаюся в мелодраматичних нетрях – а раптом там перли розсипані?
11. Узагалі – гарно видані книжки українських видавництв – тут субкритерієм може бути й авторство, й ім’я оформлювачів чи іноді навіть – саме видавництво як таке.
12. І – найдивніший момент, який я не усвідомлювала, поки не почала писати цей пост. Книжки, які можуть сподобатися комусь з моїх близьких. Йєп, воно є рівно таким, як звучить: я бачу книжку з потенційно цікавою для когось зі знайомих анотацією, але совість не дозволяє кидати посилання на щось нечитане. Тому беруся читати, а що тут поробиш… Хоча іноді це заводить мене в дивні хащі. От дивлюся, як баран, на магічно-реалістично-історичну книжку, яка імовірно “пасує” моїй подрузі-юдаїстці. І боюся до неї підступитися, бо “лахів” на піддашші мого мозку може бути недостатньо, аби в повній мірі її оцінити. Але – “див. пункт перший”. Не можна ж радити те, чого не читала! Чи можна?