Традиційний перший пост року.

2015-й минув – і добре. Це був складний, проблемий й подеколи страшний рік, протягом якого читалося дуже нерівномірно. Тому загальний результат трохи гірший, аніж у попередній 2014-й. Деякі виклики подолано, інші проігноровано. Але кількісний челендж було взято.

Чесно зізнаюся: аби досягти такого результату в останні дні мухлювала безбожно! У тому числі через систему враховування книжок на ГудРідз. Не посоромилася додати окремими пунктами два оповідання: кожне з них отримувало якусь фантастичну премію, читала я їх англійською, тож сумління спить. Хоча це трохи спотворило статистику для #bookchallenge_ua, але я знаю, якою буде моральна компенсація – прочитаю кілька книжок, які туди не записати (чоловічого авторства, да-да-да).

Але годі розводитися. Мені вже не раз казали, що оці мої пости люблять за картинки. Картинки під катом.

Продовжувати читання “Мій читацький 2015-й. Статистика й картинки” →

Новий рік вже на порозі, можна робити традиційні читацькі обіцянки.

Оскільки головним викликом більшу частину наступного року буде #bookchallenge_ua, то занурюватися глибоко в інші схеми мені вже якось не хочеться. Саме тому (як вже писала на Фейсбучиках) в якості челенджу із закресленням квадратиків я обрала порівняно просте вікторіанське бінго.

Урочисто обіцяю, що робити все буду по-чесному: умовно пронумерую згори вниз зліва направо – й кожен наступний пункт обиратиме Святий Рендом (щось тут Желязни запахло).

А, ну й для зручності контролю повішу цю картинку на окрему сторінку й позначатиму прогрес там. А в постах звітуватиму щотри книжки. Думаю, все вийде, як жеж інакше.

Кінець року на порозі, деякі підсумки вже можна фіксувати. Наприклад, я дуже сумніваюся, що щось зміниться в моїй географії читання.

До мега-мети – прочитати тексти більш як з 50 країн – дострибнути не вдалося. Людський фактор винен: під кінець року простіше не читати взагалі, аніж читати те, що корисне для челенджів. Енівей, це був хороший рік, і наступні гіршими не будуть, бо я таки прокачала навички пошуку книжок із порівняно екзотичних країн. А оскільки моя версія #bookchallenge_ua включає в себе пункт про неєвропейські та непівнічноамериканські книжки – цяя доля й не омине.

Ще додам, що використати всі запаси росту цьогоріч не вдалося. Провисли Латинська Америка та Африка, було що робити в Азії, СНД та (переважно) Балканській Європі. А також зазначу, що на цій мапі мала б бути позначена Кенія. Проте у Ґрейс Оґот я прочитала лише одне оповідання, та ще й російською (окремішні короткі тексти вношу в статистику лише коли вони _окремо значущі_ та/або прочитані англійською).

Отакі справи, малята.

Продовжувати читання “Географія читання-2015. Мапа” →

Мене нещодавно питали, чи замовляю я книжки напряму у видавництв, і як там із сервісом. Звісно, що замовляю, мені на пошту сходити простіше, аніж мониторити книгарні, а от сервіс… сервіс буває різним. І якраз зараз маю купку прикладів, які показують, де в цій сфері можна й треба шукати підводні камені.

Самій трохи дивно, але факт: цього року я дарую майже виключно книжки (так, це був спойлер). Підтримала відчизняного виробника на доволі солідні гроші, але без пригод не обійшлося.

Номінація “Швидко, чітко, а це шо таке?” йде в руки однієї з інет-книгарень, афільованих із Абабагаламагою (видавництво на сайті підкреслює, що торгує не власноруч, а то все лише партнери).

Оформлення замовлення відбувається просто. Купити можна з післяплатою, деталі та адресу уточнюють телефоном, відправляють швидко.

Сюрприз номер 1 – посилка йшла зі Львова (сама винна, могла б і уточнити). Сюрприз номер два – доплата за поштові послуги. Півкілограмова посилка, загорнута в папір, обійшлася в 25 грн. Воно ніби й небагато, але проблема в тому, що я добре знаю тарифи. Ну, просто для наочності: днями відправляла двокілограмову бандерольку за неповні 22 гривні – і майже сім з них пішло на конверт з бульбашками.

Далі:

Продовжувати читання “Різдвяний шопінг. Як пережити замовлення в інет-книгарнях видавництв” →

У передсвяткові дні писати (та що там писати – навіть читати!) щось нема ані часу, ані натхнення. А от картинки показати – це ж миле діло!

Тим більше, я давно хотіла зафіксувати для історії стан своїх книжкових полиць. Здається, вже роки чотири, як збираюся. Але кожного разу це мало приблизно такий вигляд: “Ось подочитую те, що на певні місця стане, і тоді…” Що саме буде “тоді” не уявляю, бо кількість недочитайок стрімко росла. Так жити не можна, і нехай все, що поки що живе в неохайних купах, висітиме каменем на совісті. Може, наступного року подочитую і порозставляю.

А мої нинішні полички такі:

(під катом багато-багато-багато фото, які можна збільшувати, але чому це не робиться за кліком – ще не знаю) Продовжувати читання “Хто у шафі живе? Книжкові полиці-2015” →

Днями на сайті ВВС були опубліковані результати опитування критиків, які визначали найкращі британські романи.

На прохання публіки, я спробувала нашвидкуруч перекласти одну з дотичних статей. Hephzibah Anderson намагається з’ясувати: як так вийшло, що перші три сходинки в топ-100 посіли книжки, написані жінками.

“Найпотужнішими британськими романістами є жінки. Принаймні такі результати демонструє організоване ВBC Culture опитування критиків, метою якого було сформувати сотню найвизначніших британських романів. Перше місце в ній посів “Мідлмарч” Джордж Еліот, слідом за яким йдуть “На маяк” та “Місіс Деловей” Вірджинії Вулф. Також місця у першій десятці обійняли “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте, “Буремний перевал” Емілі Бронте та “Франкенштейн” Мері Шеллі, лишаючи місце для маневру тільки двом письменникам-чоловікам – Чарлзові Діккенсу з “Великими сподіваннями“, “Холодним домом” та “Девідом Коперфільдом” і Вільямові Теккерею із “Ярмарком суєти“.

Продовжувати читання “Найкращі британські романісти – жінки? (переклад)” →

Учора навіть не згадала про те, що звітний період за челенджем підкрався. Але це не дуже суттєво: вчора також не було сил читати, тому сьогоднішні результати абсолютно тотожні вчорашнім.

Середньо-відчутний прогрес найпростіше підбити знаменитою фразою про “Я стараюсь”. Залікова таблиця має такі обриси:

Книжки, написані жінками – 34/150
Із них:
українською (паперові видання) – 5 (4)/50
англійською – 5/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 6/25

А ближче?

Продовжувати читання “Другий місяць #bookchallenge_ua” →

Форумні новинки перетравилися потроху, мораторій на купівлю книжок майже скасовано, час зануритися в новинки, що їх українські видавництва обіцяють на кінець року.

Не думала, що колись це скажу, але Віва КСД!

Люблю цю книжку! І обкладинка нормальна, тільки б ще переклад притомний – і чудовий сувенір під ялинку був би. Бо таке варто й перечитати (так, останні десять років я того майже не робила) (уже маю книжку!).

Але КСД вперто торує шлях “А чи не хочете ще цих хрустких бестселерів?”. Щодо книжки Стедман маю великі сумніви відколи вперше прочитала анотацію, але нехай тут полежить – а раптом?

Продовжувати читання “Свято наближається. Передріздвяний вішлист” →

І ще один “сезонний” пост. Моє читання набуває панічного характеру: треба закрити цей челендж, і географічний, і b00kchallenge_ua не образити… А хочеться читати не те, що треба, а щось миле й простеньке: ненапряжне фентезі чи затишні детективи. Та хоч чик-літ, зрештою – не люблю зиму, потребую компенсації! Подивимося, що переможе.

А зараз річний залік має отакий вигляд.

Що додалося у порівнянні із минулим місяцем?

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Лишився місяць” →

• 20 номінацій. 10 пішли жінкам, 10 – чоловікам, але в номінації “Графічні романи” у переможця текст письменника, малюнки – художниці.
• Жінки перетягнули на себе ковдру серйозного фікшина. Хоча, маючи в активі новий роман Гарпер Лі, важко було сумніватися в результатах.
• читацькі симпатії цього року залишили чоловікам і сайфай, і фентезі, і горор. Boooring!
• зате у детективах/трилерах перемогла “Дівчина у потягу” із шаленим відривом: 106 тисяч голосів проти 32 з половиною Пола Гоукінс виграла… у Стівена Кінга. Моя фігєть, навіть при тому,що я сама за неї голосовала (цілком свідомо, знаю, що текст не блищить і взагалі “Ця клята комерція” – але. Це дуже цікава тенденція).
• з нонфікшином все сумно (там взагалі майже в усіх випадках нейтральні книжки посунули ті, в яких анотації виглядають цікавіше).
• а от підліткова література – жіноча царина. Одне шкода – серійн книжки мають непропорційно більші шанси (так, це я сумую за Uprooted).
• зате мідл-грейд дитяча література прибилася до чоловічого берега. Знавці, а скажіть, цього Ріка Ріордана варто читати, якщо 12 мені було вважай 20 років тому?
• і цей… здається мій to-read-лист тепер рознесе. Завчасно перепрошую в друзів з ГудРідз – додаватиму багато.

Усі результати – дивитися тут.

Копирсалася у старих постах, виправляючи теґи (ухтиж якою радісною ідіоткою я була вісім років тому, блоги та соцмережі – зло, вони все пам’ятають), і набріла на старий добрий книжковий топ-200 від глядачів ВВС. Пам’ятаєте, стосовно нього ще списи ламали: які йолопи його складали і тому подібне? Потім з’ясувалося, що це банальне глядацьке голосування, й надмір важливих для британців дитячих книжок та дивно популярних бестселерів стали зрозумілими. Але мені не про те йдеться.

Звернула увагу, що влітку 2008 в моєму “активі прочитаного” була чверть тих книжок. А я ж бо у нас знана англоманка, як нагадує попередній пост. Тому вирішила ще разочок пробігтися списком, аби визначитися: наскільки все змінилося відтоді. Шкода лише старі позначки не зберіглися, і оперувати доведеться виключно кількісними показниками.

NB: (Російськомовний переклад назв повиправляла, де точно знала. А зірочки – це наявність українського перекладу, який я бачила на власні очі – тобто це здебільшого книжки, видані протягом останніх 15-20 років. Якщо я щось упустила – кажіть, додамо із радістю. Найбільше цікавить класика, яку мали б перекласти за совка – Гарді, Стейнбек, їх не могли ж не видавати)

1. Властелин колец, Дж. Р. Р. Толкиен (*)
2. Гордость и предубеждение, Джейн Остин. (*)
3. Темные начала, Филипп Пуллман (*)

Продовжувати читання “Наша пісня гарна й нова. Нове прочитання старого топ-200 ВВС” →

Як можна пропустити смачний читацький флешмоб? Та ніяк не можна, я так ще дзен не прокачала. Тож долучаюся до пропозиції визначити ключові моменти-характеристики, які спонукають мене прочитати ту чи іншу книжку (вперше побачила реалізацію у Ксені, за що їй величезна подяка).

Щодо “нульового” критерію навряд чи в когось з постійних читачів виникнуть сумніви. Книжки, написані жінками, отримують +200 до шансів на прочитання автоматично. Такий стан речей актуальний вже кілька років, і моя збоченна версія #bookchallenge_ua – це похідна, а не причина.

Але повернемося до правильно сформульованих баранів. Я прочитаю книжку, якщо вона:

1. “Британка” за походженням. Я – невиправна англоманка, фанатка вікторіанських наративів, любителька саме англійської версії постмодерну. А ще страшенно цікавлюся британськими літературними міноритаріями – шотланцями, валлійцями, ірландцями – та вишукуванням в їхній творчості відголосків (пост)колоніального дискурсу.
2. Торкається цікавої мені теми. Ці теми регулярно змінюються, доповнють одна одну, деякі тягнуться хвостом роками. До прикладу, такою була тема “Життя в тилу під час війни”. Тепер в той бік дивитися трохи лячно, а були ж часи, коли я таке худло прицільно видивлялася.
3. Історичні романи, що переосмислюють чи розцяцьковують традиційні погляди на. Переважно це стосується теми (о, так, знову _тема_) “невидимих жінок”. Але будь-який нестандартий погляд чи незвичний оповідач (бажано з тих, що раніше не мали шансів з’явитися в мейнстримній літературці) просувають книжку нагору у завалах нечитаного.
4. Також непогані шанси має “нешкільна класика” – ті книжки, які вже не найгустіша піна на поверхні історії літератури, але варті прочитання хоча б заради розуміння механізмів літературних та загальнокультурних процесів. А ще – дотично – класика дитячої літератури кінця 19 – початку 20 ст. – бо цікаво дивитися, як ця окрема література для дітей складалася.
5. Щось якесь воно занадто серйозне виходить. Добре, знижуємо градус пафосу. Young Adult нереалістичних жанрів. Це моє головне відпочинкове читво. Я вже казала чому? У будь-якому разі, не гріх повторити – бо воно комфортне, бадьоре, а в сучасних книжках західних письменниць та подеколи й письменників ще й сексизмометр не зашкалює. Але! підліткове із хлопцями на головних ролях я майже не читаю, навіть якщо книжку жінка написала. Просто нецікаво.
6. Щодо нереалістичних жанрів – speculative fiction в цілому. І чим дивніше й збоченніше – тим краще.
7. А як поєднання пунктів 3 та 6 – я дуже люблю ретеллінги традиційних сюжетів – казок, міфів, деконструкцію стійких шаблонів зрештою. Воно може бути постмодерне як у Анджели Картер, феміністське – як у Маргарет Етвуд, та хоч рівно-спокійно романтичне – аби не дратувало стандартною токсичною романтикою. Ну або давало привід рознести його на друзки (бо поміж інших мотивів я люблю “Красуню та Чудовисько”, а самі знаєте, що там можна понаписувати).
8. Частково до попереднього: книжки з картинками. Причому бажано – дорослі книжки з картинками – ілюстровані оповіді, графічні романи, комікси. Наразі я лише знайомлюся потроху із субкультурою, але в цього може вирости неабияке захоплення. І цей, півцарства за Fables.
9. Наново прокачуючи серйозність: а ще я намагаюся не оминати твори з міноритарних літератур в планетарному масштабі. Тому дуже тішуся, що українською перекладають чимало балканського. Ще б оце Південну Азію та Латинську Америку (про Африку мовчу, мовчу) додати – і я б була щаслива.
10. Не те, щоби прямо міноритарії, але як вже є – книжки ще не знайомих мені українських письменників. Але в першу чергу таки письменниць. І тому я не жаліючи живота нервів своїх копирсаюся в мелодраматичних нетрях – а раптом там перли розсипані?
11. Узагалі – гарно видані книжки українських видавництв – тут субкритерієм може бути й авторство, й ім’я оформлювачів чи іноді навіть – саме видавництво як таке.
12. І – найдивніший момент, який я не усвідомлювала, поки не почала писати цей пост. Книжки, які можуть сподобатися комусь з моїх близьких. Йєп, воно є рівно таким, як звучить: я бачу книжку з потенційно цікавою для когось зі знайомих анотацією, але совість не дозволяє кидати посилання на щось нечитане. Тому беруся читати, а що тут поробиш… Хоча іноді це заводить мене в дивні хащі. От дивлюся, як баран, на магічно-реалістично-історичну книжку, яка імовірно “пасує” моїй подрузі-юдаїстці. І боюся до неї підступитися, бо “лахів” на піддашші мого мозку може бути недостатньо, аби в повній мірі її оцінити. Але – “див. пункт перший”. Не можна ж радити те, чого не читала! Чи можна?