До повноцінного розпаковування подарунків у нас справа поки що не дійшла (та й не всі подарунки до нас доїжджають під Різдво, деякі й по три місяці шкандибають…), але я вже маю виразне передчуття, що книжок серед них буде небагато. Дарувати мені книжки – це банально, вважають близькі. Даремно вважають, та… Із цим теж можна вижити. Енівей, серед планів на наступний рік все одне неодмінно будуть пункти “Читати менше” (богине, як жеж важко було це написати) та підчитати давні запаси (нещодавно я тими запасами нефігурально отримала по голові – звалилися з верхньої полиці – і тепер маю зуб на Салмана Рушді та Йозефа Рота). Тому останній вішлист 2017 року буде отакий “міжсвятковий” та куценький. Переходимо до режиму зимового енергозбереження.

Здається, це буде сезон бажання нонфікшену, бо його якось нетипово багато. Але художнього трохи є.

 

 

 

Є страшенно бажана та так довго очікувана Гіларі Мантел! “Вулфгол” у мене давно вже є (те саме перше легендарне російське видання з назвою “Волчий зал“, яку через особливість шрифту на обкладинці всі називали “вовчим задом”). Саме видання для мене книжка з такою історією, що міняти його не ризикну, зате зазирнути у продовження дуже хочеться. Раніше я його не прочитала з трохи дивної причини: “Вулфгол” здається мені ідеальним історичним романом формату “Особистість та Епоха”. Просто страшно, що продовження не дотягнеться. Ну, але ж треба здолати цей ганебний страх! Я і майже до цього готова. Принаймні, “Везіть тіла” вже купила.

Також серед художніх новинок є бельгійський преміальний бестселер (уже прочитала).

Американський підлітковий бестселер (“Ми були брехунами” лишили неоднозначне враження – своєю показовою сюжетною декоративністю зокрема – але почитати Емілі Локгарт ще було б цікаво – і вийшло справді цікаво, відгук тут).

Та свіженьким українським текстом про життя-буття молодих талантів в академічному середовищі (також done – і відгук маю).

Тепер нонфікшен – він ще розмаїтіший.

Продовжувати читання “Останній вішлист 2017 року” →

Наближається найдовша ніч року – ідеальний час, щоби поділитися добіркою книжок, парною до дитячо-підліткового магічного списку. Але сьогодні – про темний бік зимових сил: містика, трилери, фентезі про непривітну та ворожу магію, всяке отаке. Серед цих книжок є кілька для найстарших підлітків (молодших студентів навіть), а є й такі, до читання яких я й досі не уповні доросла. Аж страшно згадати, як читала.

Продовжувати читання “Одної зимової ночі. Моторошні історії для старших” →

Не встигла я трішки засумувати через шорт-листи “Книги року”, як щиро потішила премія від читачів ГудРідз. Так, цього разу знову результаті місцями дуууже передбачувані, але а) не настільки, як минулого року, б) цього року в категорії Fiction перемогла книжка, за яку я вболівала всіма кінцівками (і голосувала також). Ура-ура-ура!

Номінація “Художня література“: бурхливі овації, радісні танці – цього року перемогли Little Fires Everywhere Селесте Інґ, з приводу чого у мене тут невеличка радісна істерика. На другому місці модний Бакман, розрив – менше тисячі голосів. Фух. Наш Формат уже анонсув, не перемикаємося!

Номінація “Детективи/трилери“: абсолютно несподівано для мене знову перемогла книжка, за яку я голосувала. “Глибоко під водою” Поли Гокінз примудрилася обставити свіжого Дена Брауна з розривом, меншим за 200 голосів. Оце було вау!

Номінація “Історичні романи“: а тут переміг роман про скандал із усиновленням крадених дітей – Before We Were Yours Лізи Вінгейт. На другому місці – пан Букерівський Лавреат (“Лінкольн у бардо” тобто). “Лінкольна” вже обіцяли, але, думаю, переможну книжку у нас є шанс побачити українською – декілька видавців цією номінацією непогано гуляються. З моїх фавориток найвищої сходинки дісталася The Alice Network – вона четверта.

Продовжувати читання “GoodReads Choice Awards 2017. Чарівна двадцятка і мої більш щасливі фаворитки” →

Чорна-чорна п’ятниця – чудовий день для того, щоби укладати вішлисти. Правда, скористатися з них я найближчим часом не планую, але попереду масовані свята, а готові списки забаганок мають покращувати карму (принаймні, в моєму ідеальному світі). Але оцей вішлист буде трохи незвичним. Більше половини книжок я з нього вже колись читала. Тож вийшов такий собі гімн спробам українських видавців заповнити прогалики. Дуже схвальні спроби, я їх гаряче підтримую!

Підтримую там, де дебютний роман Донни Тартт, що виніс мені мозок та змусив читати “Вакханок”.

І там, де йдеться про одне з найоптимістичніших читань серед можливих.

А це вже знову ВСЛ – і одне з найболючіших читань серед можливих.

Продовжувати читання “Black Friday, або Вішлист до Різдва (Перший. Маленький)” →

Я тут подумала, подумала… І вирішила, що тоталізатор на одну персону у виборах найкращих книжок року з точки зору аудиторії ГудРідз, що я його влаштовувала минулого року, може стати чудовою традицією. Треба ж якось восени розважатися. Тому цьогоріч зроблю приблизно теж саме – покажу, кому з книжок я співчуваю у цих перегонах.

Той же самий дисклеймер: абсолютну більшість з цих книжок я ще не читала, це є радше вішлист і зайве нагадування самій собі, що з модного-популярного може бути цікавим.

Категорія “Художня проза”

Мене настільки вразило “Несказане“, що кортить авансово проголосувати за другий роман Селесте Інґ. Власне, я не стала стримувати це бажання.

Також можна було б проголосувати за доповнення до “Люсі Бартон” Люсі Страут та новий роман Арундаті Рой.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Award-2017: мої книжки-фаворитки” →

Мої давні та дуже складні почуття до вікторіанської літератури – це точно не секрет. Люблю я її – за нескінченні романи, за експерименти з тематикою, за ґрунт, тло та середовище для зародження багатьох напрямків сучасної жанрової літератури, за готику, за десятиповерхові пристрасті, притрушені специфічним гумором… багато за що. Та при цьому люблю холодним серцем, бо загалом маю якесь уявлення про те, що за доба стояла за тією літературою – яскрава, але доволі неприємна. І, хоча сучасне книжкове неовікторіанство з уже відрефлексованими акцентами читаю з більшим задоволенням (аж другий рік, як тематичне бінго не можу подужати), до певних шарів класики ставлюся з пієтетом. Тому сьогодні трішки про моїх улюблених письменниць та читані й нечитані книжки.

Різнобарвною ця підбірка не буде, бо йтиметься про тексти одних і тих самих (з мінімальним виключенням) письменниць. Просто одні романи я вже, а інші ще треба прочитати.

Жоден інший текст не міг би відкрити п’ятірку читаного. Раз -“Джейн Ейр” була не лише моїм другим досвідом читання вікторіанської літератури (перший – “Олівер Твіст“). Це я вперше і востаннє за життя прочитала книжку, пороздивлялася стіну хвилин десять і почала читати роман знову. Люблю Джейн, її історію, колекціоную перегляди екранізацій цієї історії – я майже фанатка. Майже – бо до чоловічих образів там є цікаві запитання.

Два – це найнесподіваніший поки що для мене вікторіанський текст. З колег за епохою “Незнайомка з Вілдфел-Холу” вирізняється і тематикою: селмейдвумен тут не гувернантка, робітниця чи покоївка, а художниця – і проблематикою. Сімейне насилля, алкоголізм, всі діла – і до всього в Енн Бронте на диво майже-сучасне ставлення.

Продовжувати читання “Двічі по п’ять. Мої вікторіанки” →

До цьогорічного Форуму видавців я готувалася ретельно: подивилася на стос недочитаних з Арсеналу та літа книжок, озвучила кілька урочистих обіцянок (вони записані в кінці списочку), склала три вішлисти за принципом “Мінімальний мінімум!”. Один я вже публікувала, другий зараз буде тут, третій – офтопний, тож здобутки з нього хіба що в результатах покажу.

Порівняна скромність вішлистів пояснюються не лише моїми титанічними зусиллями та ремонтом, що непристойно затягнувся. Виявилося, що я так старанно видивлялася новинки після Арсеналу, що частина видань “До Форуму” для мене такими не є. А найголовнішу мою перекладну книжку сезону я вже й прочитала, обговорила, написала про неї – так, це все про “Руїни бога“.

А от головну українську новинку планую купити-таки у Львові. Минулого року цей почесне авансове звання отримало “Забуття” Тані Малярчук, цьогоріч – інше видання від ВСЛ.

Альтернативна історія? Вільгельм Габсбург? Одружений Вільгельм Габсбург? Та тут можна бігати стелею навіть без урахування, що це новий та давноочікуваний роман Наталки Сняданко (є!).

До речі, про ВСЛ. Кілька відгуків знайомих переконали мене подивитися в бік творчо-мотиваційної книжки – жанру абсолютно незнайомого та… З поганою репутацією в середині моєї голови, скажімо так. Сподіваюся, що Елізабет Гілберт буде приємно читати – а це вже великий плюс.

Якщо вже говорити про вагоміший нонфікшн, то тут у мене нетрадиційно великі плани.

Продовжувати читання “Останній дзвіночок. Фінальний вішлист до Форуму” →

#YakabooBingo має цікавий ефект – я постійно складаю в голові списки книжок, що можуть підходити під той чи інший пункт. З цього можна було б зробити кілька оповідань з десяток випусків “Двічі по п’ять”, але один з літніх завис у чернетках (реанімувати чи вже пізно?), зате осінні ідеї буяють. Отак раптово утворився списочок, твори з якого закривають одразу – щонайменш – два квадратики. Бо я маю пунктик щодо орієнтального фентезі.

Я дуже старалася обирати якомога різноманітніші культурні корені, але виходило не завжди.

У п’ятірці читаного книжки дуже різні – деякі я дуже люблю, деякі лишили по собі неоднозначне враження.

Пункт перший – єдина з п’ятірки книжка, перекладена українською. “Повітряний замок” Діани Вінн Джонс – це трохи умовне продовження “Мандрівного замку Хаула“, в основі якої лежить переспів Аладдіна. Переспів доволі симпатичний, хоча мені тут недоклали активних героїнь. Без Софі щось воно не те.

Пункт другий – дилогія, де тих активних героїнь хоч греблю гати. “Казки сироти” Кетрін Валенте на початку цього року взяли мене в полон і, здається, так і не відпустили. Монументальний твір, два томи, чотири внутрішні книги і безліч закручених навколо себе впізнаваних і не дуже сюжетів і сюжетиків. Багацько з них мають виразний орієнтальний колорит – усіх ґатунків, що можна собі уявити (про ці книжки писала тут).

Продовжувати читання “Двічі по п’ять. Казковий вітер зі сходу” →

Від складання попереднього вішлиста минув рівно місяць, час оновлювати книжкові забаганки. Bookforum is coming, і не це важко не помітити – останній тиждень-півтора цікавинки валяться на мою спраглу новинок голову, як з мішка. Спрагла новинок голова, щоправда, в кінець збожеволіла від жадібності, бо ще не все арсенальне прочитане (не кажучи вже про деякі літні закупи). Ну але. Краще скласти кілька невеличких вішлистів, правильно? А ще я вигадала собі маленьке правило на майбутнє, та не впевнена, що зможу його дотриматися.

Сьогодні у випуску сподіване і несподіване підліткове, сподівана і несподівана епістолярка, давно прочитане, уперше почуте і таке інше.

За сподіване і несподіване підліткове відповідають:

а) Рідна мова – бо підготували продовження “Таврованої” – “Ідеальну” (відгук на першу книжку можна прочитати тут);

б) Наш Формат видивляється нову нішу – разом з Вікторією Авеярд (маю, прочитала).

в) для КСД цей напрямок звичний, але Everything, Everything я чомусь не чекала (уже маю).

Продовжувати читання “Напівбойова готовність. Перший вішлист до Форуму” →

Після великих книжкових закупів у мене зазвичай наступає період затишшя. Ні, не від ситості, мабуть, до насправді докори сумління не дозволяють гостро хотіти _іще!_. Якийсь час дозволяють. Бо, коли сьогодні я нервово кинулася замовляти новинку, репетуючи: “Аааа, поки передзамовлення!” –  то зрозуміла, що уже час укладати новий вішлист. Такий собі… проміжковий.

Проміжковий не означає, що скромний та короткий, адже анонсів уже нападало, що дайбогине гаманець відповідного розміру. Частиною (значною) цих анонсів я вже ділилася у ФБ, але в одному місці дивитися завше зручніше.

Головний анонс цього літа – це (ну хто б сумнівавсі) Кейт Аткінсон, що її пообіцяв Наш Формат. Кейт Аткінсон! Я ж про неї тільки нещодавно публічно мріяла – і от маємо. Ну, майже (Маємо вже точно – он і мій відгук вже є).

А от Видавництво Старого Лева взялося реалізовувати анонси, що ними ще на початку 2016 дражнилося. Я вже тоді почала нервово підстрибувати, бо ж ішлося про Сильвію Плат, Арундаті Рой… І Еліс Манро (також є).

З Лев’ячими книжками то, звісно, не все.

Продовжувати читання “Літні забаганки: книжковий вішлист між Арсеналом та Форумом” →

Після минулорічного рішення Маттел дозапустити нову лінійку базових барбі-фешіоністас з трьома додатковими типами лялькових тіл ще треба було повернутися до притомності. Але як тільки це відбулося, почали роздаватися голоси, яким “недоклали”. Одне крило вимагало новим лялькам шарніри (і, треба сказати, що гнучке curvy-тіло уже є, але поки що в колекційних лінійках), інші питалися: “А чого хлопців обійшли?”. Минуло майже півтора року, і справедливість частково відновили. У новій хвилі фешіоністас не просто _багато_ кенів. Тепер ще й до базових (original) лялькоменів додали ще й струнких   хлопаків (slim) та качків (broad). Ну, і як завжди – не можу не поділитися. NB: як уже традиційно склалося, цей пост – напівогляд, напіввішлист, тому тут не всі нові ляльки, а лише ті, яких я хотіла би мати в колекції. Зате і хлопці нові, і дівчатка (Маттел продовжує вигадувати нові молди і відновлювати призабуті), і розширені набори. От тільки частину з них треба чекати до кінця літа, а іншу – аж до весни 2018-го.

Хлопці-оріджинали

Хлопці-качки

Продовжувати читання “І хлопці туди ж! Не лише Барбі, а й Кени матимуть різні фігури” →

Ніби люблю гризунів та котів (так, іноді це непросто поєднати), а навколо мене вперто юрмляться книжки про собак. У першу чергу – дитячі книжки про собак, і про частину з них вже час розповісти. Тим більше, добірка вийшла цікава: кожну з книжок можна віднести до категорії “Психологічна проза для маленьких” (попри те, що одна радше казка-притча, а ще інша – така жорстка психологічна проза, що направду аж соціальна), кожна з них розглядає певний “кейс” та пропонує моделі поведінки. Дві з них для молодших дітей, одна – для “середнього шкільного віку”. Дві – з картинками, одна – з надлишком слів. Дві – українські, одна – американська. Одна мені просто сподобалася, ще одна – непросто сподобалася, ще ще одна – неймовірно сподобалася. То що воно таке?

“Бігль-старший” Оксани Лущевської купив мене… картинками, чесно зізнаюся. Але до ілюстрацій Наталки Гайди там обіцяли ще й цікаву історію про самотніх усіх – дитину, дорослого та собаку.

Коля хоче собаку, його батьки собаку не хочуть. Тому Коля хоче собаку для немолодого сусіда дядька Мирона, який тихесенько собі колекціонує фігурки качечок. І одного дня хлопець зустрічає дуже немолодого напівбігля… і доля дядька Мирона вирішується ще до того, як він про це дізнається.  “Бігль-старший” – це спокійне й дуже осіннє оповідання про розділення самотності, любов та потребу дбати. Усе у ньому до ладу, усе на місцях і з дозованою мораллю. От тільки є в ньому один момент (якщо ми вже про мораль), що він мені дуже погано заходить. “Якщо дуже хотіти – мрії збуваються” – це хороша ідея. “Допоможи ближньому своєму” – ще краща. Але слизьке місце: “Я краще за ближнього знаю, чого йому треба” – і саме по собі проблемне (зокрема обґрунтуванням – як не виправданням – емоційних маніпуляцій),  а тут ще й додатково тема чутлива. Літні люди і їхні літні улюбленці… Тут, як на мене, потрібен триптих. Але книжки-доповнення вже були б не настільки світло-оптимістичними.

У мене з’явилася погана звичка – міряти українські дитячі книжки-картинки мірилом “Зубр шукає гніздо“. От, наприклад, “Ведмідь не хоче спати” – це 0.75 зубра, а “Де Ойра?” Тані Стус – 0.85.

Продовжувати читання “Місце в серці у формі песика. Три дитячі книжки про собак” →