Цьогорічний Книжковий Арсенал мав такий спокусливий вигляд навіть в анонсах, що під нього довелося розробляти детальні букшопінгові плани. Мої регулярні вішлисти – це просто орієнтир в світі цікавинок. Але суворе життя й обмежені бюджети тихцем пропонують понавигадувати собі правил-обмежень. І добре, що пропонують. Пам’ятаю свій перший Форум, протягом якого я встигла купити все те потенційно цікаве, яке нормально вписувалося в межі заброньованих витрат, і навіть не спітніла. А вітрини новинок КА-2016 шалено радували великою кількістю необов’язкових класних книжок. Попри всі проблеми книжкового ринку, ми нарешті дожили до того моменту, коли серед багатьох варіантів можна обирати справді бажане та ще й купа некупленого лишиться.

Перепрошую за ліричну преамбулу. А тепер будуть слайди.

Усе, що притягла виключно для себе. “Порох із драконових кісток” люб’язно позичила Даша з BeautyAndGloom), усе інше – книжкова частина покупок. І за цим стосиком можна вже робити деякі висновки про мої маленькі правила букшопінгу.

Продовжувати читання “… and take my money! Арсенальний шопінг в картинках та правилах” →

Навколо-ірландські колекційні барбі, як на мій смак, одні з найбільш вдалих. Сама я, на жаль, маю лише одну таку – Принцесу Ірландії із багаторічної колекції початку 2000-х.

А хочеться мати майже усіх. Тому, на честь свята спробую підманити удачу. А раптом протягом наступного року котрась поповнить-таки колекцію?

Ірландські барбі бувають ще такі:

Продовжувати читання “До Дня Святого Патрика. Барбі з ірландським колоритом” →

Затягувати далі із розповіддю про мої тематично-хронологічні читання вже непристойно. Але початок марафону вийшов не настільки цікавим, як це здавалося в теорії, тому сьогодні я по верхах.

Першим мені випав квадратик “Книжка, опублікована між 1871 та 1880 роками“, і це вже було цікавим: довелося переворушити майже все, що хотілося прочитати, але жодної книжки такого віку не знайшла. У діло пішов запасний варіант – “Чорний Красень” Анни Сьюелл, який в дитинстві пройшов повз мене.

(NB: в цієї книжки є переклад українською. Але його видало “Свічадо“, і я… не ризикнула втемну витрачати гроші, бо мали вже трабли з їхніми кострубатими перекладами).

Оскільки навіть екранізації не дивилася, все, що я знала про цей твір: він про тяжку долю коника. Але чомусь вбачалося щось романтичне, а направду вийшов цілком соціальний роман про важку долю пролетаря. Ну й пофіг, що в пролетаря чотири ноги, менш значущим трудівником його то не робить!

Такий підхід британської письменниці 19 століття мене трішки шокував. У часи палкої механізації (в тому числі – “механізації” природи), позиція “Тварина-особистість, і заслуговує на повагу” – це звучить дуже круто.

Я видел, как бедствуют многие лошади в Лондоне. Происходило это в основном из-за людской черствости или недомыслия. Интересно, наступит когда-нибудь время, когда все до единого хозяева лошадей наконец поймут: если с нами как следует обращаться и думать о нашем здоровье, мы будем долго и хорошо работать.

Десь таке: нічого революційного, недайбоже, але фокус вже мігрує в бік захисту прав тварин.

А з літературної точки зору маємо доволі повчальний (проте також в межах, якщо порівнювати із іншими вікторіанськими дитячими творами) мелодраматичний роман виховання із незвичним на той момент героєм. Причому виховання відбувається в майже сучасному етичному ключі. З другою книжкою в цьому огляді ситуація трохи інакша.

Продовжувати читання “Вікторіанське бінго-2016: перша трійця” →

Коли я писала про підліткові серії, які можна (або навпаки – не конче треба) читати далі після першої книжки, то пообіцяла якось розповісти про цикли книжок, де мені залишилося дочитати трішечки – і це справді варто зробити. Дивовижно, але виявилося, що з дев’яти ключових дочитайок одна тетралогія цього року справді “закрилася” повністю, а ще одна трилогія – на порозі цієї чудової події. Хто зна, може, й іншим у 2016-му пощастить.

Наприкінці січня в минуле пішла приємна думка “У мене завжди є ще одна книжечка про Джексона Броуді”. Не одразу вкурила цей дивний цикл блискучої Кейт Аткінсон, що є доволі хитро покрученою пародією на “крутий детектив”, але якоїсь миті зрозуміла, що всерйоз закохалася. Попри те, що головний героїв в циклі – чоловік, сюжети Аткінсон здебільшого вибудовує навколо жіночих та дитячих проблем. Саме жінки в більшості випадків є жертвами злочинів в її творах. Але не лише жертвами (і з цим пов’язано кілька крутих моментів). А ще там цікава атмосфера й дуже круті другорядні персонажі. Ну й Джексон… Хоча нє, Джексон по-справжньому вштирює в отакому вигляді (копніть мене хто-небудь, щоб я таки зробила красивий пост із картинками про цей серіал).

Інший майже дочитаний варіант – це божественна трилогія Нори Джемісін. Власне, основну трилогію я днями дочитала, але ще є my precious – триптих з оповідань та повістина з того ж світу.

Продовжувати читання “Дочитайки. Дев’ять книжкових циклів, які було б класно догризти-таки до кінця” →

Новому року – нові міні-фіги. Я їх люблю, а вони мене бісять. У черговій – вже 15-тій – серії колекційних мініфігурок LEGO персонажок знову лише 5 з 16 (це вже, схоже, добра традиція, продумую умови парі щодо “Скільки років має минути, щоб їх стало нарешті вісім?”).

А ще традиції спрацювали і в персонажному ключі. Ні, фігурки веселі й прикольні, але більшість з них – нуднувато-прогнозовані. Маємо три очевидні варіанти, один нейтральний (я їх, до речі, дуже ціную, ті нейтральні фіги, що “могли б бути чоловічком, а зробили жіночку”) і лише один – несподівано-екзотичний. Хоча, з огляду на маскульт – щодо цього можна й посперечатися.

Таким чином, у серії №15 можна видивлятися:

• балеринку. Знаю, що стереотипно, але там легенда починається зі слів: “Якщо ти хочеш бути граційною, як лебідь – тренуватися маєш, як кінь”. На хвилинку замислилася: а чи не подивитися тематичний міні-серіал “Плоть та кістки“…

Продовжувати читання “Лего-фігурки 15 серії. Традиції перемагають” →

Наближається Новий рік, і скоро (ну, може, не дуже, скоро, може, під Арсенал) українські видавництва розкажуть, що нас чекає в наступному книжковому році. Дехто вже розповів про найперші майбутні гарячі новинки. Інші – встигли дещо видати наприкінець. І від мого попереднього огляду з’явилися книжки, які хочеться собі покласти хоча б під віртуальну ялинку.

Найбільше теоретично потішили “Основи“. Вони видали мумі-тролячий комікс!

Поки що лише один, але скільки там людині треба для щастя!

І ще одна книжечка, яку я була пропустила, на перший погляд виглядає дуже втішно. Абсолютна дитяча класика із США, ще й в чудовому виданні – це круто. Але ціна за це круте видання якась трохи ой. І що тепер робити, я ж уже збиралася читати її англійською…

Продовжувати читання “Останній вішлист-2015” →

Учора навіть не згадала про те, що звітний період за челенджем підкрався. Але це не дуже суттєво: вчора також не було сил читати, тому сьогоднішні результати абсолютно тотожні вчорашнім.

Середньо-відчутний прогрес найпростіше підбити знаменитою фразою про “Я стараюсь”. Залікова таблиця має такі обриси:

Книжки, написані жінками – 34/150
Із них:
українською (паперові видання) – 5 (4)/50
англійською – 5/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 6/25

А ближче?

Продовжувати читання “Другий місяць #bookchallenge_ua” →

Учорашня звістка про Барбі-Аву Дюверне змусила зробити нарешті свій власний (бо тисячі їх в інтернетиках) каталог барбі-селебритіз. Фанатів екшн-фігурок своїм власним Айрон Меном чи Локі під подушкою не здивувати, але все ж таки це цікавий кейс: як і чому люди стають ляльками.

З персонажами культових фільмів/ігор усе зрозуміло – певні обличчя вони отримують просто “у спадок”. Але поміж персонажних ляльок є й деяка (значно менша, зрозуміло) кількість суто портретних. Коли йдеться не про Барбі-Скарлет чи Барбі-Сабріну, а про Барбі-<підставте потрібне ім’я реальної людини>. As for me, другий випадок набагато крутіший, бо йдеться про те, що конкретна людина стала брендом, іконою та зразком для наслідування. Воно, звісно, відтінок сумнівності такої слави не скасуєш (ото вже найвищий рівень об’єктивації!), але все одне маю до таких ляльок сентимент. Теоретичний “Я теж так хочу, коли виросту”, бо фактично жодної такої портретки в мене нема.

Але то все лірика. На практиці ж значна кількість барбєйських знаменитостей є американськими співачками. Також зустрічають акторки, танцівниці, телеведучі, тепер от кінорежисерка є. Трапляються навіть монарші особи, а чому б і ні.

До цієї останньої категорії належить реліз кількарічної давнини – “Королівське весілля”.

Що цікаво: лялько-Вільям – портретний, а от під герцогиню Кейт розписали один зі стандартних молдів. Але вийшло нічого.

Також Маттел випустив був ляльку присвячену іншому культовому королівському князівському весіллю. Моя заповітна мрія – страшних грошей коштує.

Продовжувати читання “Позичені обличчя: Барбі-версії відомих жінок” →

Кілька розмов про нескінченні цикли підліткового чтива та про початі й закинуті трилогії змусили мене нарешті навести лад в недочитаному. Вирішила подивитися, за що ж я колись не дуже ефективно бралася. Ну й зрештою визначитися, котрі галери ще заслуговують на увагу, а які справедливо почують: vaya con Dios. І тих, і інших назбиралося чимало, але любов до красивих циферок змусила обрати чарівну десятку.

NB: в цей непристойно суб’єктивний рейтинг потрапили по чотири трилогії і по одному довшому циклу, і всі такі, з яких я читала тільки першу книжку. Про почесних недобитків “Та ж мені залишився лиш один том!” напишу іншим разом, і там коло буде ширше за янг-адалт.

Почну з аутсайдерів. Наприклад, тут знайшлося тепле місце для славнозвісної (і то навіть культової у злегка екзальтованих колах) трилогії Лейні Тейлор.

Я чесно дочитала “Доньку з диму і кістки” до кінця, і добре розумію, що в ній подобається. Теоретично мені самій мало припасти до душі: є Прага (та дрібка Магрибу), є художниця, інтересне поєднання магій, з яких найсмачніше дещо алхімічно-вівісекторське. Але також там поєднуються сюжетні штампи, які в одному казані моя свідомість вже не перетравлює: паралельні світи, варіація на тему посмертного існування навпіл із невмирущим коханням, Ромео та Джульєта, зрештою там є Ангели. Ні, не аж прям фольклорно-християнські, але ні, дякую. Якби це фентезі залишилося “урбан”, я б іще подумала. Та коли Обрана має рятувати Світ… Я ж уже подякувала, правильно?

Продовжувати читання “Двічі по п’ять. Підліткові серії, які (не) хочеться читати далі” →

Форумні новинки перетравилися потроху, мораторій на купівлю книжок майже скасовано, час зануритися в новинки, що їх українські видавництва обіцяють на кінець року.

Не думала, що колись це скажу, але Віва КСД!

Люблю цю книжку! І обкладинка нормальна, тільки б ще переклад притомний – і чудовий сувенір під ялинку був би. Бо таке варто й перечитати (так, останні десять років я того майже не робила) (уже маю книжку!).

Але КСД вперто торує шлях “А чи не хочете ще цих хрустких бестселерів?”. Щодо книжки Стедман маю великі сумніви відколи вперше прочитала анотацію, але нехай тут полежить – а раптом?

Продовжувати читання “Свято наближається. Передріздвяний вішлист” →

Трохи дивно закінчувати в листопаді те, що було розпочато влітку, але вже треба – припікає. Бо, по-перше, якось воно негарно виходить. А, по-друге, я ж обіцяла собі ще один челендж, який чудово пасуватиме до додаткових умов #bookchallenge_ua.

Тому нашвидкуруч закінчую огляд: а що ж я вже встигла прочитати із номінантів на Міфопоетичну премію.

Згідно із традиційним для цих оглядів зворотнім відліком: виявляється, 1999 рік був ще й не найгіршим.

Адже дорослу премію тоді взяв гейманів “Зоряний пил” – вже стара й майже добра історія про хлопця, що знайшов зірку.

А в дитячому шорт-листі того року з’явилася ще відоміша книжка. І так, я знову нічого не кажу про – цього разу першого – “ГП“, бо що ж тут можна ще сказати.

1998 рік теж у мене вийшов незлецьким.

У дорослій номінації першою серед рівних тоді стала Антонія Байєтт із своїм “Джином в пляшці “Солов’їне око“. Це маленька прозора й лірична повість про те, як корисно відвідувати музеї, їдучи на наукову конференцію до Туреччини.

Продовжувати читання “Міфопоетична премія – дайджест читаного (від початку до 1999 р)” →

Сьогодні забрала з пошти останню “підфорумну” посилку – від видавництва “Богдан”. Результати мого порівняно скромного шопінгу виглядають отак. Усе, крім Бічер-Стоу – новесенькі новинки, дещо вже прочитано (а щось з цього – піде на обмін), інше – чекатиме на свою чергу. Для почуття “Задоволена, як три стада слонів” дечого все ж таки не вистачає, але в цілому – уняня!

І, оскільки дещо з вішлиста повикреслювалося, треба його поповнити.

Під катом буде мій “післяфорумний” перелік: те, що не потрапило у попередні огляди. Бо запізно анонсували. Чи надто тихо. Чи я просто не звернула увагу на потенційно цікаві книжки. А про них треба знати.

Продовжувати читання “Мій віртуальний Форум: Результати та Відкладені можливості” →

Лего-картинки з минулого поста були популярними, а ще мені дуже подобаються міні-фіги суто естетично, тож продовжуватиму тягати персонажок з нових серій.

А тут ще й вийшла нова – чотирнадцята – серія. До того ж тематична.

Отже дівчаток у нас тут знову 5 із 16 (і ще кілька – гендерно-нейтральних істоток), але вони прикольні.

Маємо цілком стереотипну Навіжену Відьму

Дуже милу Банши

Зомбі-чирлідерку

Жінку-тигрицю

та Володарку Павуків

Вампіряча естетика мені не близька. Стандарти американських жахастиків ніби також. Але Банши – вона вийшла класна )