Кожного року, складаючи перелік ключових книжок, я дуже довго медитую над назвою. “Найкращі книжки року”? Якось надто гучно. “Головні”? Ще гірше. “Найцікавіші”? Оце вже ближче, але часом найцікавішими стають геть не ті книжки, що насправді сподобалися. “Найвизначніші для мене”? Ксеню, прикрути градус пафосу, обпечешся! Отак щороку маюся, але на цей раз вирішила зупинитися на варіанті “найяскравіші” – такі, що зачепили, запам’яталися, здивували та/або змушують згадувати себе знову й знову.

Осяйну двадцятку-2020 для мене склали отакі книжки:

• “Батько Вепр” Террі Прачетта (ВСЛ) – завдяки тому, що вкотре переконав – хорошій книжці четверте перечитування не заважає, а любов – це назавжди
• графічна версія “Щоденника Анни Франк” (Видавництво) – бо показала, що у вмілих руках зміна медіуму допомагає розкритися й засяяти тим мотивам оригіналу, що часто ховаються від уваги читачів
• “Лінкольн у бардо” Джорджа Сондерса (ВСЛ) – бо я, виявляється, скучила і за осмисленими постмодерністськими забавками, і за тим, наскільки крутим може бути соковитий переклад, що вміє, може й не соромиться змінювати регістри й експериментувати з добором слів (переклав цю книжку Андрій Маслюх – хвала йому й шана)
• “Цирцея” Мадлен Міллер (Віват) – бо це чудова спроба переповісти загальновідомі мотиви з грецької міфології з жіночої точки зору, не відступаючи при цьому далеко ні від канону, ні від інтонації оригіналів (пост про книжку)
• “Заповіти” Марґарет Етвуд (КСД) – бо це той рідкісний випадок, коли вдалося зайти вдруге в ту ж річку (і то більш як через тридцять років), і виловити з неї щось нове – художня реальність тексту чітко зреагувала на зміни в реальності навколо нас
• The Rat – бо я вже забула чекати на третій том Pretty Deadly, а він є. Нехай навіть цього естетика остаточно перемогла сюжет, ця серія все одно лишається доволі непересічним явищем в коміксовому світі. Але ж яка естетика! (пост про комікс)
• Monster, She Wrote – бо це літературознавчий наукпоп здорової людини – інформативний, в міру розважальний, уважний до деталей та тенденцій, та ще й на доволі небанальну тему – про авторок “темних жанрів”
• “Остання війна імперій” Ірини Грабовської (КМ-Букс) – бо це чудова спроба опосередковано, через спекулятивні жанри, поговорити про найболючіші сторінки нашого сьогодення. Так, це не наш Майдан – але ж який він тут впізнаваний й переконливий! (пост про книжку)
• Troubled Blood Джоан Ролінґ – бо я скучила за Страйком і Робін, а тут ще й книжка вийшла нетипова – ретроспективний детектив, що показово забиває на власне детективну складову і розповідає не про злочин, а про те, як цей злочин змінює життя людей
• A Wizard’s Guide To Defensive Baking Урсули Вернон/Т. кінґфішер – бо це приємно похмура молодшопідліткова книжка, яка дещо нетипово (щоб не сказати – з цинізмом і феєрверками) розкриває одвічну тему магічних Обраних (пост про книжку)
• “Як ми пережили комунізм і навіть сміялися” Славенки Дракуліч (Yakaboo Publishing) – бо це хороша есеїстика, що лишається до неприємного актуальною і через тридцять років
• El Deafo – бо це проста, але дуже зрозуміла спроба розповісти про повсякдення дівчинки, яка раптом втратила одне з п’яти чуттів – слух, і у нас такої літератури страшенно бракує (пост про комікс)
• “Твої листи я зберігаю під матрацом” (Рідна мова) – бо листування зіркової дитячої письменниці і нахабної малої фанатки виявилося несподівано щирим і по-хорошому повчальним (пост про книжку)
• Mexican Gothic Сильвії Морено-Ґарсія – бо це премилий доказ того, що є, є ще порох в готичних порохівницях, а іронічне ставлення до стандартів давнього й дуже специфічного жанру не заважає шанувати характерні для нього закони світобудови
• “Монстриця. Кров” (Рідна мова) – бо це довгоочікуване повернення улюбленої лінійки, ще й таке, що купу подарунків із собою привезло – зокрема піратську естетику, ініціаційний квест класу “піди до світу мертвих” та прекресних матюкливих котичків
• “Міста. Перші 6000 років” (КМ-Букс) – бо це відчайдушна спроба написати актуальний й захопливий наукпоп на дуже нецікаву широкому загалу тему. Реалізована вона доста неоднозначно, але це той випадок, коли я в книжку просто закохалася, якраз розуміючи, звідки в неї ці специфічні неоднозначності беруться (пост про книжку)
• “Заклятий меч” Володимира Арєнєва (А-ба-ба-га-ла-ма-га) – бо це міфологічне фентезі рівня “Дякуємо всім богам, що хтось у нас може таке написати!”. Таке – це, щоб хтонічна хтонь, диявольська увага до деталей, купа алюзій, м’які натяки на сьогодення, що прозирають крізь фантастичний сюжет, і блискуча стилістика (відгук на ГудРідз)
• A Deadly Education Наомі Новік – бо для того, щоб замаскувати під шкільний янгадалт жменьку соціально-політичних дискусій, треба мати хороший градус хуліганства в організмі, і книжка загалом вийшла дуже хуліганська, трохи пародійна й по-своєму неймовірно чарівлива
• “Моя темна Ванесса” (Віват) – бо одна з найгучніших книжок року дійсно варта того гучного обговорення: так, це “Лоліта” очима “Лоліти”, так, все не так однозначно, так, насправді, це дуже боляче
• і нарешті “Усі ми з молекул” (Жорж) – бо це мій перший сольний переклад, що вийшов-таки окремою книжкою, бо це дуже мила історія віднайдення близькості, пошуку сміливості, долання внутрішніх перешкод і намагання зрозуміти Іншого. А ще це історія про одного кота, котрий уповні виправдав своє прізвисько