Некалендарна зима вже прийшла, я собі читаю дуже зимовий містичний трилер, але осінні обітниці – це святе. Тому сьогодні про мій маленький марафон – коротко і з картинками.

(Оскільки з об’єктивно-суб’єктивних причин під кодовою назвою “АААААА, шоста Цивілізація!” я поки що читаю дуже мало, то довелося узгодити із сумлінням два читацькі рішення. Перше – #DarknessFALLs буде подовжено до середини грудня. Бо хочу-таки, щоб у нього було три випуски (а писати раз на десять днів протягом місяця банально не вистачає матеріалу). Друге – через це моє Вікторіанське бінго буде подовжено на 2017 рік. Це в мене з такими челенджами вперше, але чомусь снаги нема – просто не хочеться читати те, що запланувала, просто зараз. “Отаке”).

Перш за все хотілося б зізнатися: те, що в порядних домах вважається за guilty pleasure, – робить мене щасливою. Давно мені так затишно не читалося, як оце тепер – коли дозволила собі об’їдатися фентезятиною, полохливими дитячими казками та похмурими детективами. Читацькі канікули – це все ж таки прекрасно! І мені ще не набридло.

Що ж там знайшлося – у темряві?

Продовжувати читання “#DarknessFALLs. Перший випуск” →

За кілька годин моя улюблена фанатська премія вийде на фінальну стадію, а я так і не розповіла, що саме з книжок-номінанток викликає у мене активне читацьке “слюновиділення” (хоча пообіцяла). Тому краще зараз, бо буде пізно.

Дисклеймер: цього року серед номінованих книжок якась дивовижна концентрація титулів, що встигали потрапити у мій to-read-list іноді ще навіть до фактичної появи на папері. Але вже прочитала я з них обмаль. Тому де могла – голосувала за прочитане, а в інших випадках – за найцікавіше з нечитаного (ну й іноді – бо авторство змушує). Тому десь так до цього списку треба ставитися: це просто книжки, які я імовірно спробую прочитати наступного року. О, може це черговий челендж прорізався?

Номінація “Сучасна проза”

Це той випадок, коли доводиться обирати між смачним та ще смачнішим. Але приз моїх гіпотетичних симпатій пішов не до когось з дуже відомих письменників або письменниць (новий Фоер! Новий Мак’Юен!), а до британки Гелен Оєйємі – бо її проза незвична та химерна.

Також можна було б проголосувати за:

NB: роман крутезної Елізабет Страут обіцяють видати КМ-Букс. Чекаю з нетерпінням.

Продовжувати читання “GoodReads Choice Awards 2016: Мої книжки-фаворитки” →

Із легким здивуванням констатую, що мені не вистачає #bookchallenge_ua. А точніше – чогось такого постійного і схильного примушувати робити щось регулярно. То, по-перше, вирішила вигадати собі необтяжливий челендж на кінець осені (притомний анонс буде на фейсбук-сторінці). А, по-друге, планую запровадити нову блоґову традицію – наприкінці кожного місяця теревенити за книжкове життя.

І нині мені чомусь кортить поговорити про “справжню” та несправжню” любов до книжок. З одного боку, серед близьких мене вважають за людину абсолютно кінчену та нудну: “А ти все про книжки!”. З іншого – коли я регулярно натрапляю на всілякі “25 ознак справжнього поціновувача читання”, то мені стає соромно. Бо, згідно з ними, книголюбка я неправильна. Серйозно, я схильна до таких страшних гріхів, що в порядному товаристві лячно сказати. І сім таких зізнань – у сьогоднішньому випуску.

Продовжувати читання “Одкровення несправжньої книголюбки” →

Здається, я таки визначилася із головною осінньою книжкою цього сезону, хоча та осінь ще навіть до середини не добігає, а книжку прочитала ще на початку вересня. Головною осінньою книжкою буде “Урізька готика” Галини Пагутяк. По-перше, вона справді осіння, тільки це не золотаво-блискуча осінність, а та, що сіра мряка, дощ, болото. Депресія і безвихідь. Нудьга і безнадія. Одним словом, типова листопадова книжка. А, по-друге…

(А по-друге, це книжка, яку я мусила б зненавидіти, а натомість вона лишила дуже складні, але однозначно позитивні відчуття. Так, з огляду на все, зазначене вище, – сум, сірість, знудженість. А просто це той випадок, коли досконалість форми нав’язує свої правила, і вже все рівно, що ти там любиш чи хочеш читати… “Урізька готика” – це дуже повільна книжка. Я не переношу повільного читання. Воно мене мучить, вимотує всі жили з нервів і не дає нормально спати вночі. Можливо, в тому є щось нейрофізіологічне: найкомфортніший темп сприйняття інформації для мене – це доволі швидкий. Я швидко читаю, судячи за замірами – десь в півтора-два рази швидше за середньостатистичні показники (і знаю лише одну людину, яка читала б швидше за мене, не рахуючи тих, хто використовує спеціальні техніки, та й то є мій брат). Я не можу слухати аудіокнижки, відколи навчилася читати сама (а як любила платівки з казками!). Я не здатна витримати відеолекції (і не дивлюся купу всякого цікавого в ютьюбі), а під час звичайних виживала лише завдяки ретельному конспектуванню, бо інакше шансів на збереження концентрації не лишалося. Тож будь-який примус до уповільненого сприйняття – це формене “Програма здійснила неприпустиму операцію і буде закрита”. Читати “Готику” було боляче майже фізично. Але воно того вартувало.)

Світ роману Галини Пагутяк – це повільно-циклічне буття галицького села “за цісаря”. Живуть собі люди, восени бульбу копають, між копаннями ховають близьких, докопують врожай і повертаються до свого доволі безрадісного життя. У неділю ходять до церкви, а потім у шинок – попліткувати про нового дідича та послухати корабельного агента, який американськими землями чесний люд зваблює. Усе як усюди. Хоча… Є в Урожі і свої, суто місцеві, “розваги” – не заговорювати до перехожих вночі, стерегтися тинів та завжди бути готовими піти підпалити опирів.

Продовжувати читання “Морок, твань, (не)людська туга. “Урізька готика”” →

Як і #bookchallenge_ua, щорічний географічний замір читаного – це не те, чим можна сміливо пишатися. Цього року я вирішила: нікуди не поспішаємо, читаємо, що читається. І результат передбачуваний – США попереду всієї планети рушили в космос. Від наступного рядочка – своєї вічної суперниці Великої Британії – Америчка відірвалася майже на 20 книжок і от-от стане не “майже”. Тут мені має стати соромно, але чомусь не стає. То все комікси винні, я гадаю.

Та все ж таки кілька нових країн на мапі з’явилося. І для цього року нових, і навіть для читацької географії останніх літ.

Продовжувати читання “Географія читання-2016. Третій квартал” →

Здається, Форум пішов і забрав із собою нормальну погоду. З тим, що зараз, просто не хочеться мати справу. І з-під теплого картатого пледа (тм) вилазити також не хочеться. Та й накуповані з нагоди високого видавничого сезону книжки з тим пледом чудово поєднуються.

А оскільки високохудожні фотосесії – то не моє, книжки погодилися на знімки по-домашньому і дозволили познайомитися ближче. Тож під катом – справжні інтимні місця книжок, зазирнути у які мріють люди, що – як і я – цінують та планують інтернетні закупівлі. Так, це вони – потаємні сторінки з вихідними даними, щоби ніхто – ані перекладач, якщо є, ані редактор, ані коректор – не залишився непоміченим. Ну і наклади – люблю рядочок з накладом, хоча деякі видавництва вперто рятують мене від такого задоволення.

Продовжувати читання “ПідФорумні надбання. Потаємні місця книжок” →

Уфф, радісно (це збоченне почуття, але разом з тим) констатую, що фінальний вішлистовий акорд під Форум у порівнянні з базовим виходить коротким (що не може не тішити гаманець). А оскільки цієї осені Львів мені таки не світить, то можна спокійно виписати собі останні позиції та почати планувати поетапні книжкові закупи аж до квітня. Тож без чого, скоріше за все, не обійтися?

Без фентезійного янґ-адалту. Дивовижа, але в Україні видають порівняно свіжу книжку! Не дуже люблю “партійники”, але відгуки на Лі Бардуґо непогані. Судячи з усього,  претендує на роль одного з провідних видавців модного-підліткового-перекладеного. Не можу не схвалити цей чудовий намір (уже є ця книжка).

А, до речі, про підліткове та спекулятивне, але ближче географічно. Матимемо ще одну міжавторську антологію – ну як повз таке пройти? (і цю вже маю – онде відгук)

Далі трохи всякого.

Продовжувати читання “Низький старт. Форумний вішлист номер два” →

Хоча найлогічніше підбивати якісь результати наприкінці року, я люблю ще й влаштовувати проміжні сесії. Сьогодні для цього якраз годящий день, тож тут буде зібрання дрібних, кумедних і безглуздих фактів про моє читацьке літо.

Наприклад, таких:

• Літо середньочитацьке: протягом трьох місяців було прочитано 46 книжок (якщо сьогодні дочитаю черговий графічний роман і повернуся нарешті до The Snow Child – буде й 47) – це справді середній показник, але зазвичай влітку більше виходило.
• Літо непослідовне: я втягнулася в #літо_читання, але не дуже активно. З тих небагатьох умов, які для себе намалювала, повністю ніц не реалізувала. Зате склала кілька помічних списків читаного/нечитаного, ковтнула десяток історичних романів, хоча планувала 16, і приготувала лише дві “книжкові” страви (але маю плани на осінь).
• Літо читання дуже відомих книжок. За цей сезон мені трапилося 11 текстів, у яких на ГудРідз більш як 50 тисяч оцінок, а 8 з них – перевалили за 100-тисячну межу. Відчула себе в тренді 🙂
• Літо не-читання відкладеного: я героїчно дотримувалася заборони на книжкозакупівлі майже до кінця серпня, але не можу сказати, що успішно “поїла” старі запаси. Ті паперові книжки, до яких рука тягнулася, здебільшого цього ж року придбані. Гарне японське слово “цундоку” звучить вже драматично. Хоча я була казала, що не рахую нечитані книжки, нарешті спробувала це зробити. Зупинилася на пункті “149”, але не впевнена, що точно порахувала все-все-все.
• Літо читання коміксів та графічних романів. Ці жанри я ще минулого року для себе перевідкрила, але лише з весни читаю їх справді активно. За літо вийшло 7 (майже 8, так).
• Літо здолання епічного “довгочитая”, попри те, що я казала в пункті про цундоку, все ж таки дещо все ж вдалося подолати. Smokes and Mirrors Ґеймана почала читати влітку 2011-му. І осьо в липні дочитала нарешті.
• Літо нових читацьких зобов’язань: після довгих роздумів я все ж вирішила взяти ще одним наскрізним викликом читання #топ100_жіночої_фантастики від Bookriot.
• Літо, коли читання було єдиним способом подорожувати: здається, це перше літо за багато років, коли я взагалі не виїздила за межі міста. Трохи дивне відчуття.
• Літо виходу за межі звичного простору: презентація букблоґерів в книгарні Є, гостювання на сторінках блоґу Yakaboo, участь у фоторозповіді про домашні бібліотеки – це було надзвичайно насичене блоґ-подіями літо. Кінець кінцем я повірила, що з цього справді щось виходить. А, дивлячись на збільшення аудиторії, здається, повірила не лише я. Дякую, що читаєте – для мене це дуже важливо!

Залишайтеся, як то кажуть, з нами! Бо треба ще щось цікаве на осінь вигадати.

Разом з кількома іншими дівчатами-блоґерками розповіла Марічці Удуд про те, де, як і що я читаю.

За посиланням – про книжки і місця для читання, про навички книжкових хробачків та про особливості упорядкування книжкового простору.

Ота фотка згори – це трохи ідеалізоване уявлення про те, де я читаю. Бо найчастіше читаю у ліжку. До ліжка, між тим, менше метра. Йєп, моя особиста бібліотека (неособиста в іншій кімнаті, її я не фотографувала) – це частина інтер’єру спальні. І добре, що ніхто не бачив, яких еквілібристичних вправ потребувала та фотосесія!

Під катом двійко фоточок з тих, що не увійшли до статті (хай будуть, не дарма ж я мучилася)

Продовжувати читання “Віконце у читацьке повсякдення” →

Я все ще не купую книжки (одненька англійською – не рахується), і це не дає спати спокійно. Не в останнє тому, що видавничий маркетинг починає прокидатися перед Форумом. Тому на цей раз список бажаних книжок буде помітно довшим. Бо можна ж хоч помріяти!

Здається, цьогоріч українські видавниці наново навчать мене перечитувати книжки. Онде лежать на полиці подаровані “Зелені помідори” та комубуківська “Місіс Делловей” і ще кілька улюблених творів тільки анонсували. Наприклад, Видавництво Старого Лева відкрило для себе Трейсі Шевальє. Починають з найвідомішого (завдячуючи екранізації) її твору, але нехай так. (Ніби й не перечитую книжки, а тут не втрималася і купила)

Також є в них трохи цікавого дитячо-підліткового. Про педагогічні експерименти, як варіант.

Або про переживання дитиною горя (уже майже маю).

Продовжувати читання “Книжкове літо. Черговий вішлист” →

Від часу нашої блоґерської здибанки мене поволі жує одна думка. Серед запитань з залу було логічне й передбачуване, але таке, на яке дуже важко відповісти одразу: якими є ваші критерії оцінювання книжок. Консенсус зупинився на пункті “Сподобалося чи не сподобалося”, і я також за нього голосувала. Але продовжила міркувати щодо того, чи є щось спільне у книжок, які мені подобаються або категорично не подобаються.

Про те, як саме поповнюю вішлист, я вже якось писала. Але книжка, що теоретично здається цікавою, і така, яка претендує на роль улюбленої – це дещо різні книжки. Тому вирішила скласти шпаргалочку для себе й читачів і виокремити по сім рис, які підвищують шанс на симпатію до твору, або ж відправляють його на уявний смітник “І більше ніколи!”.

Тож, книжки, які мені подобаються, найчастіше (так, дивилася за статистикою ГудРідз) відповідають одному чи декільком отаким критеріям:

(NB: що йдеться про достатньо якісні для комфортного читання тексту, візьмемо за константу)

• Книжка містить в собі багато нових та незвичних знань, пропонує нові погляди та логічні ланцюги (це стосується і художньої літератури, і – особливо – нонфікшену).
• Книжка дає голос незвичним оповідачам (про що йшлося і в попередньому пості) – екзотичним, упослідженим, таким, що взагалі мало висловлювалися в історії літератури або за них висловлювався хтось інший.
• Твір розкриває нестандартну (або з нестандартної точки зору) соціальну структуру – у першу чергу, це стосується софт-фантастики та фентезі, але не виключно. Класові питання, взаємодія соціальних груп – оце от усе і тому подібне.
• У книжці є цікава жіноча лінія. Згадуючи одну бесіду в коментарях, ні, жіноча лінія не обов’язково має бути романтичною, навпаки, найкращий випадок – це та чи інша форма більдунгзроману, яка допомагає простежити еволюцію героїні в заданих умовах.
• Ну й бажано, що б крім цікавої жіночої лінії в творі взагалі був цікавий сюжет. Зізнаюся чесно, я до таких штук ласа. Ніби розумію всю прєлєсць романів-есеїв, дзюйхіцу, потоку свідомості (хоча модернізм в цілому розумію дуже… обмежено), але щиро люблю старі добрі сюжети. Причому а) сюжет не конче мусить бути карколомним, головне – психологічно замотивованим; б) цілком може йтися про якісну фабульну літературу, написану настільки професійно або цікаво з іншої точки зору, що стандартизацію захопливого (це важливо!) їй можна й пробачити.
• Дуже-дуже толерую нелінійну структуру оповіді. Переплетені сюжетні лінії, паралельні сюжети в різних місцинах або епохах, ігри з часом, зворотній відлік, зміна оповідача – і то не вимагатиму від нього чи неї надійності, сюжетне кільце (як, наприклад, у Кейт Аткінсон)- що закрученіше, то краще, навіть, якщо доведеться малювати схему.
• А ще я дуже люблю прояви інтертекстуальності. Ну, знаєте, копиці алюзій, мандрівні сюжети, переспів міфологічних чи фольклорних мотивів, реверанси в ремінісценціях, неприховані цитати, влучні пародії – постмодернізм не проп’єш…

А от те, чого не люблю, перерахувати важче, бо воно розповзається в різні боки. Проте спробую.

Продовжувати читання “Be – loved. Як книжці мені сподобатися (чи змусити себе зненавидіти)” →

Варто було подивитися смачний, але, на жаль, надто добре знайомий за більшості пунктів список книжок про їжу, як закортіло зробити собі щось схоже. Я люблю гарно видані кулінарні книжки, але ще більше мені подобається знаходити цікаві рецепти чи хоча б смакові поєднання в книжках художніх. Але це давнє викривлення сприйняття – з малого дитинства вчуся в книжок поганому чомусь несподіваному. То чого готування має бути виключенням?

Тому сьогодні хочу розповісти про дев’ять “уроків”, яким я можу завдячити випадково прочитаному серед любовних перипетій та життєвих драм героїв літературних творів.

Аніта Амірезвані “Кров квітів“.

Де та коли: Іран 17 століття.

Про що: Скалки осиротілої родини перебираються до багатших родичів в Ісфахан.Попри те, що головна героїня гарна, розумна та ще й вправна у мистецтві ткання килимів, вигідне заміжжя їй не світить – посагу нема, родина мізерна… Натомість їй пропонують річ доволі скандальну, проте таку, до якої перське суспільство ставиться в міру толерантно, – тимчасовий шлюб. Ой, заждіть, толерантно перське суспільство ставиться до чоловіків, які беруть собі дружин на кілька місяців/років. Не до жінок.

Чому вчить на кухні: розуміти, що смачна їжа – це також привілей, який треба цінувати. А якщо суто практично: поєднувати смаки, “розуміти” каву та знаходити нові способи використання баклажанів.

Смачна цитата:

Какой пир предстал нашим глазам! Я никогда не видела такой еды даже на свадьбах, однако для Гостахама и Гордийе это было обычной трапезой. Здесь был охлажденный суп из простокваши с укропом, мятой, зеленым изюмом, орехами и лепестками роз; тушеная курица с подслащенным барбарисом; нежные баклажаны, приготовленные с чесноком и пахтой; рис, приправленный шафраном, с хрустящей коричневой корочкой; пряный овечий сыр; горячий хлеб, а также тарелка редиски, свежей мяты и горьких трав для пищеварения. В этот вечер я съела слишком много, будто пытаясь восполнить то время, когда мы недоедали.

Далі.

Продовжувати читання “Смак далекої землі. Практичні відголоски непрактичного читання” →