22 грудня Гугл зробив ще один приємний подарунок до прийдешніх свят – чудовий дудл на честь дня рождення Марка Вовчка.

Я помилувалася, помилувалася і подумала: а якими ще були дудли на честь знаних і не дуже жінок-письменниць. Відповідь – під катом. Узнала багато нових імен.

Продовжувати читання “#readwomen. Дудли на честь письменниць. Випуск 1: 2015-2016 рр” →

Фух, відгриміло, проголосували. Як каже постер, цьогоріч книжки-номінантки зібрали більш як три з половиною мільйони голосів (тихенько помріяла про репрезентативну читацьку премію в Україні, але до GCA теж є питання якраз по лінії репрезентативності). Енівей, місцями результати передбачувані до сліз, але в інших випадках подивитися на них було справді цікаво. Ну і вже можна укладати собі список гостромодного читання на перші місяці 2017 року. А заразом – влаштувати маленький тоталізатор: як гадаєте, що з високорейтингових переможців/номінантів ризикнуть видати українські видавці? Кінга не рахуємо, він уже є.

Номінація “Художня література“: цього року перемогла чергова родинна драма з трилер-елементом за авторством Ліян Моріарті (як її ім’я передає КМ-Букс, що взялися за один з попередніх романів). Truly Madly Guilty я не розглядала, як серйозний варіант на почитати, але чому б і ні. Утім всі мої фаворитки мотиляються в кінці першої десятки. А Girls – роман про дівчат-підлітків в секті Менсон-стайл, що я вірила в їхню перемогу, посіли лише третє місце.

Номінація “Детективи/трилери“: минулорічна сенсація, коли Короля забила, як мамонта “Дівчина у потягу“, не повторилася. На першому місці – “Кінець зміни” Стівена Кінга (треба вже хоча б “Містера Мерседеса” прочитати). До речі, на третій сходинці зупинилася та сама Рут Веа, яку почали видавати в Нашому форматі – а книжка, зрозуміло, інша.

Номінація “Історичні романи“: знову ж таки, без сюрпризів, хоча… Тут читачі ГудРідз вирішили солідаризуватися з National Book Award. Перемогла “Підземна залізниця” Коліна Вайтгеда. Оцю книжку справді хотілося б побачити українською. Між тим, Lilac Girls, до яких я ставилася з обережним оптимізмом, посіли аж друге місце. Круто для дебюту.

Продовжувати читання “GoodReads Choice Awards 2016. Чарівна двадцятка (та мої нещасливі фаворитки)” →

За кілька годин моя улюблена фанатська премія вийде на фінальну стадію, а я так і не розповіла, що саме з книжок-номінанток викликає у мене активне читацьке “слюновиділення” (хоча пообіцяла). Тому краще зараз, бо буде пізно.

Дисклеймер: цього року серед номінованих книжок якась дивовижна концентрація титулів, що встигали потрапити у мій to-read-list іноді ще навіть до фактичної появи на папері. Але вже прочитала я з них обмаль. Тому де могла – голосувала за прочитане, а в інших випадках – за найцікавіше з нечитаного (ну й іноді – бо авторство змушує). Тому десь так до цього списку треба ставитися: це просто книжки, які я імовірно спробую прочитати наступного року. О, може це черговий челендж прорізався?

Номінація “Сучасна проза”

Це той випадок, коли доводиться обирати між смачним та ще смачнішим. Але приз моїх гіпотетичних симпатій пішов не до когось з дуже відомих письменників або письменниць (новий Фоер! Новий Мак’Юен!), а до британки Гелен Оєйємі – бо її проза незвична та химерна.

Також можна було б проголосувати за:

NB: роман крутезної Елізабет Страут обіцяють видати КМ-Букс. Чекаю з нетерпінням.

Продовжувати читання “GoodReads Choice Awards 2016: Мої книжки-фаворитки” →

Із легким здивуванням констатую, що мені не вистачає #bookchallenge_ua. А точніше – чогось такого постійного і схильного примушувати робити щось регулярно. То, по-перше, вирішила вигадати собі необтяжливий челендж на кінець осені (притомний анонс буде на фейсбук-сторінці). А, по-друге, планую запровадити нову блоґову традицію – наприкінці кожного місяця теревенити за книжкове життя.

І нині мені чомусь кортить поговорити про “справжню” та несправжню” любов до книжок. З одного боку, серед близьких мене вважають за людину абсолютно кінчену та нудну: “А ти все про книжки!”. З іншого – коли я регулярно натрапляю на всілякі “25 ознак справжнього поціновувача читання”, то мені стає соромно. Бо, згідно з ними, книголюбка я неправильна. Серйозно, я схильна до таких страшних гріхів, що в порядному товаристві лячно сказати. І сім таких зізнань – у сьогоднішньому випуску.

Продовжувати читання “Одкровення несправжньої книголюбки” →

Побачила, як Фейсбуком (Ладо, привіт!) гуляє флешмоб #ДеньУкраїнськоїПисемностіТаМовиНаближається, присвячений україномовним книжкам, які мали найбільший вплив на ніжні дитячі мізки. Опиратися ностальгії було не сила, але щоб не загубилося, вирішила повісити базову версію тут.

Отже – покаянний мемуар. У моєму дитинстві книжок українською… майже не було. Російськомовне місто та болгаромовне село, етнічно-строката родина із дефолтною “мовою міжнаціонального спілкування”, але головне – у мої три рочки наша родина переїхала туди, де з книжками взагалі було доволі сутужно. У продажу, комунальна бібліотека була нічогенька – принаймні, дитяча її секція. Тому з трьох моїх улюблених книжок українською дві – малюкові, що залишилися в діда та бабуні, і лише третя – спеціальний подарунок для вже трохи свідомої мене.

Перша з цих книжок – знана готична версія “Івасика-Телесика” з отакою ілюстрацією на обкладинці.

З нею пов’язаний досвід майже екзистенційний. Здається, під час чергового читання саме я збагнула, що казки, які мені розповідають, і “книжечки” – можуть бути одними й тими самими текстами. З віршиками було зрозуміло: їх точно за книжкою читали, а от з казками то було не очевидно. Ну й кріпі-ілюстрації тренували дитячу уяву та нерви. Пам’ятаєте, яка там хтонічна Змієвідьма?

Продовжувати читання “Мої перші українські книжки” →

Як і #bookchallenge_ua, щорічний географічний замір читаного – це не те, чим можна сміливо пишатися. Цього року я вирішила: нікуди не поспішаємо, читаємо, що читається. І результат передбачуваний – США попереду всієї планети рушили в космос. Від наступного рядочка – своєї вічної суперниці Великої Британії – Америчка відірвалася майже на 20 книжок і от-от стане не “майже”. Тут мені має стати соромно, але чомусь не стає. То все комікси винні, я гадаю.

Та все ж таки кілька нових країн на мапі з’явилося. І для цього року нових, і навіть для читацької географії останніх літ.

Продовжувати читання “Географія читання-2016. Третій квартал” →

Уфф, радісно (це збоченне почуття, але разом з тим) констатую, що фінальний вішлистовий акорд під Форум у порівнянні з базовим виходить коротким (що не може не тішити гаманець). А оскільки цієї осені Львів мені таки не світить, то можна спокійно виписати собі останні позиції та почати планувати поетапні книжкові закупи аж до квітня. Тож без чого, скоріше за все, не обійтися?

Без фентезійного янґ-адалту. Дивовижа, але в Україні видають порівняно свіжу книжку! Не дуже люблю “партійники”, але відгуки на Лі Бардуґо непогані. Судячи з усього,  претендує на роль одного з провідних видавців модного-підліткового-перекладеного. Не можу не схвалити цей чудовий намір (уже є ця книжка).

А, до речі, про підліткове та спекулятивне, але ближче географічно. Матимемо ще одну міжавторську антологію – ну як повз таке пройти? (і цю вже маю – онде відгук)

Далі трохи всякого.

Продовжувати читання “Низький старт. Форумний вішлист номер два” →

Хоча найлогічніше підбивати якісь результати наприкінці року, я люблю ще й влаштовувати проміжні сесії. Сьогодні для цього якраз годящий день, тож тут буде зібрання дрібних, кумедних і безглуздих фактів про моє читацьке літо.

Наприклад, таких:

• Літо середньочитацьке: протягом трьох місяців було прочитано 46 книжок (якщо сьогодні дочитаю черговий графічний роман і повернуся нарешті до The Snow Child – буде й 47) – це справді середній показник, але зазвичай влітку більше виходило.
• Літо непослідовне: я втягнулася в #літо_читання, але не дуже активно. З тих небагатьох умов, які для себе намалювала, повністю ніц не реалізувала. Зате склала кілька помічних списків читаного/нечитаного, ковтнула десяток історичних романів, хоча планувала 16, і приготувала лише дві “книжкові” страви (але маю плани на осінь).
• Літо читання дуже відомих книжок. За цей сезон мені трапилося 11 текстів, у яких на ГудРідз більш як 50 тисяч оцінок, а 8 з них – перевалили за 100-тисячну межу. Відчула себе в тренді 🙂
• Літо не-читання відкладеного: я героїчно дотримувалася заборони на книжкозакупівлі майже до кінця серпня, але не можу сказати, що успішно “поїла” старі запаси. Ті паперові книжки, до яких рука тягнулася, здебільшого цього ж року придбані. Гарне японське слово “цундоку” звучить вже драматично. Хоча я була казала, що не рахую нечитані книжки, нарешті спробувала це зробити. Зупинилася на пункті “149”, але не впевнена, що точно порахувала все-все-все.
• Літо читання коміксів та графічних романів. Ці жанри я ще минулого року для себе перевідкрила, але лише з весни читаю їх справді активно. За літо вийшло 7 (майже 8, так).
• Літо здолання епічного “довгочитая”, попри те, що я казала в пункті про цундоку, все ж таки дещо все ж вдалося подолати. Smokes and Mirrors Ґеймана почала читати влітку 2011-му. І осьо в липні дочитала нарешті.
• Літо нових читацьких зобов’язань: після довгих роздумів я все ж вирішила взяти ще одним наскрізним викликом читання #топ100_жіночої_фантастики від Bookriot.
• Літо, коли читання було єдиним способом подорожувати: здається, це перше літо за багато років, коли я взагалі не виїздила за межі міста. Трохи дивне відчуття.
• Літо виходу за межі звичного простору: презентація букблоґерів в книгарні Є, гостювання на сторінках блоґу Yakaboo, участь у фоторозповіді про домашні бібліотеки – це було надзвичайно насичене блоґ-подіями літо. Кінець кінцем я повірила, що з цього справді щось виходить. А, дивлячись на збільшення аудиторії, здається, повірила не лише я. Дякую, що читаєте – для мене це дуже важливо!

Залишайтеся, як то кажуть, з нами! Бо треба ще щось цікаве на осінь вигадати.

Український книжковий ринок цьогоріч так “животіє”, що в голові паморочиться. Наївна я гадала, що найбільшою проблемою було дотягти торби з Арсеналу. А тут під Форум стільки всього обіцяють, що як заганяти все в один пост – він вийде непристойно і незручно довгим. Тому вирішила зараз викласти одну частину (на додачу до попередньої версії середини літа) і сподіватися, що за неповний місяць на ще один списочок назбирається.

Почну із тих новинок від Видавництва Старого Лева, що не встигли потрапити у липневий випуск (тим паче, що кільком з тих книжок я вже бурхливо раділа у Фейсбучику).

Найочікуваніша для мене перекладна новинка – це історична Елізабет Ґілберт. З якого боку не подивися – ідеально моя тема: дев’ятнадцяте (значною мірою) століття, жінка-вчена – чого ще треба для читацького щастя? (Щастя є, пост про цю книжку – також)

Дивовижа, але для риторичних питань іноді знаходяться відповіді. Для повного щастя ще потрібна нова книжка Тані Малярчук! (І це купила)

Продовжувати читання “У Форумному режимі. Вішлист номер раз” →

Разом з кількома іншими дівчатами-блоґерками розповіла Марічці Удуд про те, де, як і що я читаю.

За посиланням – про книжки і місця для читання, про навички книжкових хробачків та про особливості упорядкування книжкового простору.

Ота фотка згори – це трохи ідеалізоване уявлення про те, де я читаю. Бо найчастіше читаю у ліжку. До ліжка, між тим, менше метра. Йєп, моя особиста бібліотека (неособиста в іншій кімнаті, її я не фотографувала) – це частина інтер’єру спальні. І добре, що ніхто не бачив, яких еквілібристичних вправ потребувала та фотосесія!

Під катом двійко фоточок з тих, що не увійшли до статті (хай будуть, не дарма ж я мучилася)

Продовжувати читання “Віконце у читацьке повсякдення” →

Я все ще не купую книжки (одненька англійською – не рахується), і це не дає спати спокійно. Не в останнє тому, що видавничий маркетинг починає прокидатися перед Форумом. Тому на цей раз список бажаних книжок буде помітно довшим. Бо можна ж хоч помріяти!

Здається, цьогоріч українські видавниці наново навчать мене перечитувати книжки. Онде лежать на полиці подаровані “Зелені помідори” та комубуківська “Місіс Делловей” і ще кілька улюблених творів тільки анонсували. Наприклад, Видавництво Старого Лева відкрило для себе Трейсі Шевальє. Починають з найвідомішого (завдячуючи екранізації) її твору, але нехай так. (Ніби й не перечитую книжки, а тут не втрималася і купила)

Також є в них трохи цікавого дитячо-підліткового. Про педагогічні експерименти, як варіант.

Або про переживання дитиною горя (уже майже маю).

Продовжувати читання “Книжкове літо. Черговий вішлист” →

Від часу нашої блоґерської здибанки мене поволі жує одна думка. Серед запитань з залу було логічне й передбачуване, але таке, на яке дуже важко відповісти одразу: якими є ваші критерії оцінювання книжок. Консенсус зупинився на пункті “Сподобалося чи не сподобалося”, і я також за нього голосувала. Але продовжила міркувати щодо того, чи є щось спільне у книжок, які мені подобаються або категорично не подобаються.

Про те, як саме поповнюю вішлист, я вже якось писала. Але книжка, що теоретично здається цікавою, і така, яка претендує на роль улюбленої – це дещо різні книжки. Тому вирішила скласти шпаргалочку для себе й читачів і виокремити по сім рис, які підвищують шанс на симпатію до твору, або ж відправляють його на уявний смітник “І більше ніколи!”.

Тож, книжки, які мені подобаються, найчастіше (так, дивилася за статистикою ГудРідз) відповідають одному чи декільком отаким критеріям:

(NB: що йдеться про достатньо якісні для комфортного читання тексту, візьмемо за константу)

• Книжка містить в собі багато нових та незвичних знань, пропонує нові погляди та логічні ланцюги (це стосується і художньої літератури, і – особливо – нонфікшену).
• Книжка дає голос незвичним оповідачам (про що йшлося і в попередньому пості) – екзотичним, упослідженим, таким, що взагалі мало висловлювалися в історії літератури або за них висловлювався хтось інший.
• Твір розкриває нестандартну (або з нестандартної точки зору) соціальну структуру – у першу чергу, це стосується софт-фантастики та фентезі, але не виключно. Класові питання, взаємодія соціальних груп – оце от усе і тому подібне.
• У книжці є цікава жіноча лінія. Згадуючи одну бесіду в коментарях, ні, жіноча лінія не обов’язково має бути романтичною, навпаки, найкращий випадок – це та чи інша форма більдунгзроману, яка допомагає простежити еволюцію героїні в заданих умовах.
• Ну й бажано, що б крім цікавої жіночої лінії в творі взагалі був цікавий сюжет. Зізнаюся чесно, я до таких штук ласа. Ніби розумію всю прєлєсць романів-есеїв, дзюйхіцу, потоку свідомості (хоча модернізм в цілому розумію дуже… обмежено), але щиро люблю старі добрі сюжети. Причому а) сюжет не конче мусить бути карколомним, головне – психологічно замотивованим; б) цілком може йтися про якісну фабульну літературу, написану настільки професійно або цікаво з іншої точки зору, що стандартизацію захопливого (це важливо!) їй можна й пробачити.
• Дуже-дуже толерую нелінійну структуру оповіді. Переплетені сюжетні лінії, паралельні сюжети в різних місцинах або епохах, ігри з часом, зворотній відлік, зміна оповідача – і то не вимагатиму від нього чи неї надійності, сюжетне кільце (як, наприклад, у Кейт Аткінсон)- що закрученіше, то краще, навіть, якщо доведеться малювати схему.
• А ще я дуже люблю прояви інтертекстуальності. Ну, знаєте, копиці алюзій, мандрівні сюжети, переспів міфологічних чи фольклорних мотивів, реверанси в ремінісценціях, неприховані цитати, влучні пародії – постмодернізм не проп’єш…

А от те, чого не люблю, перерахувати важче, бо воно розповзається в різні боки. Проте спробую.

Продовжувати читання “Be – loved. Як книжці мені сподобатися (чи змусити себе зненавидіти)” →

Відсутність минулорічного “географічного батога” дається взнаки: протягом другої половини півріччя моя читацька мапа непринципово розширилася у порівнянні з попередніми трьома місяцями. Але яке вже є. Південна півкуля рулить!

Продовжувати читання “Географія читання-2016. Другий квартал (+статистичний бонус)” →