Передріздвяний вішлист. Багато фентезі та всяке інше

Різдво вже рівно за тиждень, я вкотре пообіцяла собі, що книжок найближчим часом не купую – ні-ні! – тому оцей вішлист – прямо таки чесний вішлист! Не декларація про наміри купити наступного місяця, а тиха мрія під ялинку (хм, може, й справді вже ялинку поставити?). То чого ж мені під ту гіпотетичну ялинку хочеться?

Віват одним махом влаштував справжнісінький джекпот передзамовлень, і серед усього іншого – нарешті предметно проанонсував книжку, на яку я дуже давно чекаю. “Позолочені вовки” Рошані Чокші: кінець ХІХ століття, Париж, таємниці, загадкові артефакти та строката компанія дивних людей, котрим треба один такий артефакт розшукати.

Не менш, а, може, навіть більш довгоочікувана книжка – один з трьох найнайнайулюбленіших романів про “Дискосвіт” “Глиняні ноги” – це знову про Варту, а ще про робочий варіант дайверсіті, подолання несправедливості й емансипацію таких упосліджених, від яких ніхто не чекав нічого, окрім покори.

Дитячий нонфікшен про історію читання. З книжок Порталу в мене поки що нічого нема, а якраз з “Бустрофедон та інші” можна було б почати. Бо про книжки, бо про тяглість читання як практики, бо я знаю авторку і в її виконанні готова читати про будь-що – окрім хіба що каталогу запчастин для комбайнів. Хоча…

А що іще?

Продовжувати читання “Передріздвяний вішлист. Багато фентезі та всяке інше”

#TheDarkestReading2020. Тиждень VI. Непозбувний привид, преміальна поезія та скандинавсько-французький детектив

Неймовірно, але факт: ми з марафончиком дотягнули до кінця шостого тижня, до фіналу – десять днів. І куди тільки той найтемніший період (майже) подівся!

Сьогодні навіть не дуже успішні марафонниці можуть з чистою совістю з’їсти шафранну булочку – Свята Лючія підтримує

Що читалося:

  • одна з найвідоміших книжок плюс-мінус сучасної американської літератури. “Кохана” – це той роман, за котрий боязко братися і котрий складно читати, бо фабулу він має настільки загальновідому, що тут і про спойлери складно говорити. Напередодні початку Громадянської війни Сет втікає з рабства, щоб возз’єднатися зі своїми дітьми, котрих незадовго до того переправили на волю – до офіційно звільненої бабусі. Сет наздоганяють. Сет не хоче повертатися в неволю й намагається здійснити розширене самогубство, але встигає вбити тільки одну дочку з чотирьох малюків. Відсиджує якийсь час у в’язниці, виходить на волю, а тим часом воля перетворюється на прямо таки в усіх сенсах волю, от тільки не для Сет та її родини. Бо їхній будинок поневолює привид. Розлючений й сумний привид померлої дитини. Та й загалом для нобелівської лавреатки Тоні Моррісон йдеться не про те, що сталося, а радше про в першу чергу – чому, а в другу – як потім з цим жити. “Кохана” – це текст, що його до певного моменту нескладно читати, але дуже некомфортно проживати. Густа, аж “бурштинова”, атмосфера життя, в якому вже сталося все – це “все” абсолютно жахливе, але саме воно тиранічно визначає прийдешнє, причому не однієї людини, а всіх навколишніх. Нотки магічного реалізму, що поступово перетворюється на дошкульний сюрреалізм. Жаскі флешбеки, що розповідають про рабство. Проста начебто ідея, яку авторка відбійним молотом вбиває в голову (імовірно все ж таки білих) читачів: “хороших” господарів не існує, несвобода – це абсолют, її не можна міряти лінійкою, проголошуючи, що отам, на пів пальчика було легше, то й чого жалітися. Але найстрашніше в “Коханій” – це та радість, з якою Сет вітає повернення дочки до цього світу, нехай навіть розуміє, що поверненням це назвати ніяк не можна.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень VI. Непозбувний привид, преміальна поезія та скандинавсько-французький детектив”

Goodreads Choice Awards-2020. Чарівна двадцятка (і кільком моїм фавориткам пощастило!)

Ну здрастуйте нарешті довгоочікувані результати читацького голосування! Очевидні, не дуже, повні сюрпризів й трохи приємних несподіванок. Зараз швиденько глянемо на всіх.

Номінація “Художня література“: ох ніфіга собі перегони! В красному письменстві доволі несподівано переміг британець Метт Гейґ зі своєю The Midnight Library – романом про… спрощено кажучи, бібліотеку доль – вмістилище можливих варіацій людських життів. В моїй інстастрічці цю книжку читають дуже активно і ще активніше хвалять, але я не очікувала побачити її в переможницях. І на те є цілком вагомі підстави. Бо ж від другого місця “Опівнічна бібліотека” відірвалася всього лише на п’ять голосів. Серйозно, на п’ять! Трішечки недотягнули Anxious People Бакмана. На третьому місці – “Американський бруд“. Гадаю, це той випадок, коли українською ми побачимо всю переможну трійцю: Каммінс вже є, Бакмана анонсували та й Гейґа українською доволі активно видають (правда, більше його дитячі книжки) – тож, думаю, і на цю хтось-таки права купить. “Моя темна Ванесса“, за яку голосувала я, на п’ятому місці. Як на дебют – цілком непогано.

Номінація “Детективи/трилери“: і ще одна перемога в скарбничку Британії. На першому місці (з відривом від другого більш як в половину голосів) опинився The Guest List Люсі Фоулі – герметичний детективо-трилер про весілля, яке вирішили влаштувати на віддаленому острівці, а далі все пішло, як то завше в герметичних детективах буває. Ця книжка пройшла повз мої радари, треба буде до неї уважніше придивитися. А моя фаворитка “Бентежна кров” навіть до десятки не потрапила.

Номінація “Історичні романи“: а тут з величезною перевагою (десь так втричі) перемогла сімейна сага про “глибокий Південь” та долі сестер-близнючок – The Vanishing Half Бріт Беннетт. Враховуючи, що цю номінацію наші видавці дуже люблять, думаю, є шанси побачити українською. На другому місці опинилася книжка, яку я ніяк не прочитаю, хоча давно купила – The Jane Austen Society. Інші мої симпатії в глибокому прольоті. Включно з Гіларі Мантел.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2020. Чарівна двадцятка (і кільком моїм фавориткам пощастило!)”

#TheDarkestReading2020. Тиждень V. Король ельфів, вбивча освіта й та сама панночка

Маленький читацький марафон впевнено перевалив через екватор. За ці п’ять тижнів я зрозуміла, що могла б читати більше (і чом, власне, не читаю), оцінила зусилля, яких потребує дотримання читацького плану (а не за найгарячішими новинками ганятися – упс, рівно оце я цього тижня й зробила, пощастило, що новинка чітко в тему вписалася) й усвідомила, що книжкові запаси дуже важко вичерпати. От, до прикладу, перед початком марафону я склала списочок з першочергового читання, до якого включила книжки, які в мене вже були на той момент (а, скажімо, передзамовлену “Монстрицю” не включала, бо вона трохи пізніше приїхала). І шо б ви думали? З 37 дбайливо відкладених книжок (більшість яких – давно куплені паперові) прочитала аж 5. І всі вони – придбані цього року. Це все, що треба знати про вирішення цундоку-проблем в окремо взятій хаті.

Світить місяць, світить ясний – кінець марафону вже майже видно

Що читалося:

  • здавалося, не так вже й давно вийшла друком “Королева порожнечі” – завершення трилогії про “Народ повітря” (окей, в оригіналі не так вже й давно, український переклад ще, здається, й не анонсували до ладу) – а Голлі Блек вже повернулася до цього світу й наприкінці листопаду опублікувала How the King of Elfhame Learned to Hate Stories. Це багато ілюстрована (не аж так, щоб графічний роман, але місцями – вже майже артбук) повість, яка дозволяє ще разочок зустрітися з героями. Історія-рамочка: Кардан та Джуд прямують до світу людей, щоби помахом королівської руки (гаразд, радше меча) вирішити певну проблему фейрі, які там оселилися. Але цю рамочку Блек щедро нашпигувала главами-приквелами, в яких розповідає, як же Кардан отаким довбану дивним виріс. І, щиро кажучи, оці розділи-приквели – такий відвертий фан-сервіс, що іноді аж незручно стає. Між тим, історія-рамочка вийшла нічогенька, а найцікавіший елемент повісті – це вкладена казка, яку герої переповідають тричі, кожного разу змінюючи стартові умови й “вихідну” мораль. Більше такого, менше сліз про тяжке дитинство й дерев’яні іграшки – і було б круто. Ну, але цільова аудиторія чекала щось на взір “Як Кардан почувався тієї миті, коли однокласники Джуд у воду загнали?” (ifyouknowwhatimean) – і вона бажане отримала. А от ілюстрації Ровіни Каї справді прикольні, хоча й часом трохи вторинні.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень V. Король ельфів, вбивча освіта й та сама панночка”

#TheDarkestReading2020. Тиждень III. Мисливець за головами, миша в космосі, відьми у замку

Третій тиждень #TheDarkestReading2020 минав уже з певним скреготінням. Більше роботи, менше бажання читати – і от уже й маєш. Усе, минулого тижня наплановане, прочитати не вдалося, а ще вперше з’явився серед читаного пункт, що його довелося в тематичний марафон за хвіст тягнути. На щастя, там той хвіст був.

Знайдіть на фото маленького привида

Що читалося:

  • Закон ордену” – широко розрекламоване у певних колах свіженьке польське темне фентезі з геноцидом, кровякою та оргіями. Усе обіцяне – в асортименті. Загадковий баунтігантер мусить спіймати втікачку з войовничого чернечого ордену і доправити її на арену: в цьому світі дуже практично ставляться до “цивільних” позовів, хочеш помститися за кривду – вмов місцевого феодала виписати ордер на арешт, а потім ставай до бою з кривдником.  От тільки спіймати Алію Лов не проблема, проблема – довезти її до місця призначення. Особливо у світі, що ледь оговтався після геноциду. Особливо, коли забагато людей та нелюдів готові скласти компанію. Особливо, коли лови в цьому сюжеті – квест сильно не центровий. Поміж іншою “квестовою” даркухою роман Пйотра Ґурського вирізняють кілька моментів: цікаво заміксований світ – квазієвропа з певними орієнтальними мотивами; ґрунтовний підхід до світотворення (багато моментів окреслені суто пунктирно, але видно, що йдеться про широкий світ, і писали його з любов’ю); незвичне поєднання кінематографічності оповіді з гранично ощадливою стилістикою – у фентезі мало хто береться описувати екзотичні пейзажі та складний внутрішній світ героїв настільки економними простими реченнями. Однозначний плюс – персонажі. Їх тут багато і вони переважно… Скажімо так, неприємні, але симпатичні. Тобто, їм співчуваєш, їх розумієш, часом навіть зичиш їм удачі, але опинися з цими прекрасними людьми під одним дахом – та не приведи Богиня! Неоднозначний мінус – страшенна любов автора схеми хімічити. Ґурський дуже ретельно підходить до плетіння сюжету, аж занадто. Усі кінці зав’язані, усі деталі промовисті, усі роялі в кущах та рушниці на стінах відполіровані до блиску, і от уже потяг сюжету зі свистом тягне нас до останньої станції, ту-ту… І ту-тут настає прекрасна ситуація класу: “Вау, супер, все, як я здогадувалася! І шо?”. А нічого. Це був ідеально прорахований і дуже технічно виконаний фінальний отетоповорот, котрий не пояснив приблизно нічого: ані світоустрою, ані відправної точки сюжету, ані заради чого все це було, що сталося в минулому і як взагалі в цьому світі працює механізм, який в реальності… Чемно кажучи, переважно неробочий. І хороша ж книжка, але отакий кричущий розсинхрон макро- та мікросюжетів створює трохи дивний ефект – навіть не першого тому із довгого циклу, бо історії більшості персонажів переконливо завершилися. Ні, це щось навроді набору для малювання за номерами: частину полотна розфарбували, а поряд – велика біла пустка, і неясно, що там мусить буть.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень III. Мисливець за головами, миша в космосі, відьми у замку”

Goodreads Choice Awards-2020. Мої фаворитки

От і настала улюблена розвага кінця осені-початку зими: голосування за найкращі книжки року за версією користувачів ГудРідз. І нехай на ділі найчастіше це голосування перетворюється на битву бестселерів або ж герць фендомів (скажімо, фанати Сари Маас пішли стінкою на фанатів Голлі Блек) – я ніжно люблю цю нагороду й роками рахую, скільки з номінантів потрапляє до мого читацького списку й скільки з того насправді читається. Бо цікаво глянути, наскільки я читачка-лемінг і чи кидаюся на наймодніші в Америці книжки. Енівей, ходімо подивимося, за кого я вболіватиму цього року?

/Стандартний дисклеймер: мій фаворитизм має дуже гіпотетичний характер – здебільшого йдеться про книжки, які я хочу прочитати, але ще не встигла – кожного року намагаюся не ганятися за новинками, кожного року виходить… по-різному./

Категорія “Художня проза”

Усі побігли і… Я точно збираюся читати “Ванессу” – оно, на полиці вже лежить, тож за неї і проголосувала.

Також можна було б проголосувати за роман про життя іммігрантів з Гани в алабамській глибинці, новий роман Емілі Сент-Джон Мандел (скрушне зітхання – я ж готова віддати шмат гіпотетичного королівства за можливість перекласти її “Станцію 11“, але… Ксеня – людина не фартова) та роман про дівчину, яка кожний наступний рік життя живе в своєму тілі – але в різні часи, відповідно – в різні епохи та за різних обставин. Така собі варіація на тему “Дружини мандрівника у часі“, тільки інакше реалізована і з точки бідолахи-“мандрівниці”.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2020. Мої фаворитки”

#TheDarkestReading2020. Тиждень I. Інші світи, давні боги, леді-горореси

Головне правило комфортного книжкового марафону – зроби так, щоб повсякденне читання так і не здогадалося, що у нас тут марафон триває. Перший тиждень #TheDarkestReading2020: політ такий нормальний, що його можна назвати прозаїчним. Тобто читаю я приблизно теж саме, що й завжди, а тут ще й круто з книжками пощастило.

П’ять мандрагор на третій столик!

Що читалося:

  • як і планувала, свіженькі амазонівські закупи розбирати почала з The Hollow Places Урсули Вернон Т. Кінґфішер. Коли ще братися за модний горор, як не 31 жовтня, правильно? Як і у випадку зі своїм дебютом у жанрі – а це минулорічний роман The Twisted Ones – Вернон сміливо рушає на територію того, що пізніше назвали лавкрафтіанським жахом. Чому “пізніше”? Бо торік вона препарувала Мейкена, а цього разу замахнулася на творчий спадок Елджернона Блеквуда, про що чесно розповіла у післямові (божечки, як жеж я люблю письменниць, які пишуть післямови, хто б знав!). І що у нас тут? По-своєму дуже миле, хоча й збочене на всю голову поєднання Того Самого страху не те, що незвіданого, а ще й категорично непідвладного пізнанню, з перегорнутими з ніг на голову тропами романтичних комедій. Тизер: свіжорозлучена Кара на прізвисько Морквинка поєднує зализування ран з роботою в кунсткамері свого дядечка. Вона товаришує з красунчиком-баристою із сусідньої кав’ярні, стереже опудала та інші диковинки, рятуючи дрібний локальний бізнес, підпрацьовує графічною дизайнеркою на фрилансі, виховує кота й одного дня знаходить дивну діру у стіні. “От туристи паскуди, могли б попередити, що майно зіпсували!” – думаємо ми разом з Морквинкою. Що у нас далі в програмі? Роман з туристом-паскудою? Із сусідом-баристою? І з ветеринаром, до якого треба доправити котика Бо, бо він поліз у діру і щось собі там зламав? Ніфіга. У програмі у нас отой самий лавкрафтіанський жах, і зламає собі щось аж ніяк не бойовитий Бо. Скоро у блозі, чекайте. Мені б тільки вербу знайти для атмосферного фото. Бажано таку, що з місця не рухається та Їх не прикликає.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень I. Інші світи, давні боги, леді-горореси”

Гоґвортс за Маттелом. Луна Лавґуд

Я трималася. Я довго трималася, зітхала, милувалася і переконувала себе, що я – надто доросла дівчинка, не аж така фанатка і взагалі в 1:6 колекціоную барбі та й тих – за кількома тематиками. Отак трималася два роки, а потім зірвалася. Бо в нещодавно запровадженій лінійці ляльок за мотивами “Гаррі ПоттераМаттел нарешті зробив одну з моїх найулюбленіших героїнь. Луну Лавґуд. І тут вся витримка розчинилася в повітрі.

Луна належить чи то до четвертої, чи то до п’ятої хвилі (залежить від того, як релізи групують) цієї нової колекції (про кілька попередніх хвиль я якось писала). Такі ляльки не вважаються колекційними – офіційно вони дитяча забавка, хоча дорослі колекціонерки та колекціонери на них яструбами кидаються. Особливо, коли майже водночас з Луною випустили Волдеморта й Снейпа (оооо, хотітихотітихотіти). Енівей, по-перше, американська корпорація не стала халтурити, і всі (чи майже всі) ляльки цієї серії – чесні портретки, а більшість – цілковито впізнавані.

Продовжувати читання “Гоґвортс за Маттелом. Луна Лавґуд”

Іди [й подивися]. “Остання війна імперій”

Чого ми чекаємо від продовжень книжок? Появи персонажів-улюбленців? Нових карколомних пригод? Занурення в теплу ванну знайомої реальності? Більше подробиць та розкриття загадок? Коли я читала “Останню обитель бунтарства” Ірини Грабовської, то завершувала книжку з думкою: “Будь ласочка, більше, більше світу, він тут цікавіший за героїв!”. Боги книжкового натхнення почули мої молитви. У продовженні я отримала рівно те, що хотіла. І навіть більше.

У попередній серії

(Умовно) минулорічна “Остання обитель бунтарства” – це доволі типове портальне фентезі, яке роздвоюється на дві генеральні сюжетні лінії: майже детективні пригоди “потраплянця” Данила в паралельному стімпанковому світі та оборону, яку в світі нашому тримають його друзі, захищаючи портал-перехід від зазіхання інший “фракцій”. На кінець першого тому читачі з героями опиняються в очікуваній точці біфуркації – ситуація потребує колективного переміщення в інший світ, де треба терміново вирішити проблему апокаліптичного масштабу. Прощавай, двоїстість оповіді, вітаємо на арені нічим не затьмарений світ Леобурга.

Хто-хто в світі живе?

Анонсуючи “Останню війну імперій“, авторка попереджала: в другій серії буде більше політики, більше геополітики, більше глобального, а не локального екшену. Власне, так і сталося. Леобург стоїть на порозі революції: Вигнанці повернулися й вимагають справедливості та зміни влади, а світ стоїть на порозі великої війні. Крихка рівновага між численними імперіями ось-ось порушиться, бо Австро-Боснійська отримала в своє розпорядження незвідану зброю масового ураження, за створенням якої, по всьому видно, стоїть зниклий безвісті Данилів дядько. А як пов’язані ці події? А напряму. Місто-держава Леобург збудоване посеред нейтральної зони, яка мусила б відійти Українському королівству, але натомість вона ризикує стати полем бою між двома агресивними державними утвореннями. Так, перед нами розгортається алюзія на події Першої світової війни, тож нічого хорошого землі на березі Дніпра не чекає. І в отакій непростій ситуації, коли в місті щойно змінилася влада і фактично точаться вуличні бої за підтримки “їхтамнєтів”, що виступають на стороні скинутого диктатора (псковські “леобуржці” – в асортименті), героям, які напіввимушено ту нову владу уособлюють, треба терміново знайти як не союзників, то хоча б гарантів безпеки потерпаючого міста. Варіантів катма: Росію очолює божевільний цар, Відень вже готовий атакувати все, що ворушиться, британці раді б відсидітися в бункері, але їхніх союзників французів атакують прусаки, нейтральні країни висловлюють глибоку занепокоєність і обіцяють гуманітарну допомогу, а Українське королівство затіяло щось дуже складне і воліє укладати “союзи без союзів”. І що в такій ситуації героям робити?

Продовжувати читання “Іди [й подивися]. “Остання війна імперій””

Сімейні драми, ельфи з привидами та бойова сковорідка. Вішлист середини осені

Здається… Ні, анітрохи не здається, що за останній місяць я цьому блогу заборгувала близько десятка постів. І оскільки просто зараз є трохи часу, щоб перевести робочий дух, почну виправлятися. А найпростіший спосіб розкачатися – це помилуватися найсвіжішими книжковими забаганками. Тим паче, від останнього вішлиста їх вже добряче нападало.

То почнімо?

Найпершим і найбажанішим пунктом чесніше за все зробити книжку, яку я чекала, аж підстрибуючи, майже рік і понеслася передзамовляти першого ж дня, коли те передзамовлення оголосили. Єп, леді та джентльмени ще трішки – і на арені з’явиться другий том “Монстриці“. Ура!

А ще великий ВСЛ-проєкт з публікації Пратчеттового доробку нарешті дійшов до підциклу про юну відьмочку з Тіфані, бешкетних духів, злобних ельфів та надзвичайно ефективної залізної зброї. Про перші дві книжки цього підциклу я кілька років тому вже розповідала, але перечитати кортить аж завтра (вже маю книжку).

А ще, а ще, а ще українською виходить моя найулюбленіша з книжок Астрід Ліндґрен. Так, в дитинстві я дотримувалася трохи неортодоксальних поглядів на творчість цієї письменниці.

А далі у програмі забаганок:

Продовжувати читання “Сімейні драми, ельфи з привидами та бойова сковорідка. Вішлист середини осені”

Тактико-технічні характеристики бойового печива. A Wizard’s Guide To Defensive Baking

Більша частина фентезі про Обраних (і то надто – фентезі дитячого) починається з того, що в мить епохальних змін маленькі й непримітні герої отримують Великий Дар. А якщо дар – аж ніяк не великий? А якщо його не отримають, а співіснують з ним все життя, а епохальні зміни просто вимагають вчитися жити з ним по-новому? Імовірно, десь отак собі думає Урсула Вернон, пардон, Т. Кінґфішер, бо тема магів з дрібними обдаруваннями та негероїчних героїв в її творчості спливає знову й знову, в неї навіть максимально тематична дитяча повість є. Так і зветься – Minor Mage. Але сьогодні не про неї. Сьогодні про прекрасну, як свіжоспечена булочка, книжку про пекарську магію, що рушила на війну.

Моні – чотирнадцять і на перші кілька поглядів вона – найзвичайнісінька казкова сирітка-попелюшка: батьків забрала пошесть, дівчинка встає ще вдосвіта, щоб тяжко працювати, а найкращий друг в неї – пряничковий чоловічок. Oh wait… Працює Мона у пекарні своєї ж тітки, успішний малий бізнес, скоріш за все, вона й успадкує, та в будь-якому разі в іншій ролі дівчинка себе не бачить. У Мони талант. Магічний талант. До випічки. Її мафіни й булочки завжди найкращі, її хліб – найдухмяніший, а пряникове тісто виходить настільки слухняним, що невеличкий магічний імпульс дозволяє фігурки буквально анімувати. А що після одного прикрого інциденту її фірмова закваска набула певною мірою хижого самоусвідомлення і точить собі щурів у льосі – то таке, хто ж без провтиків вчився, правильно? І все в Мониному житті було відносно прекрасно, поки одного нечудового дня вона не перечепилася через мертве тіло, і це навіть не було найгіршим. Найгірше те, що місцевий інквізитор одразу ж звинуватив дівчину в цьому злочині, і тій довелося постати перед судом. На щастя, обійшлося, але звістка про те, що хтось в їхньому місті послідовно вбиває магічно обдарований люд, прямо скажемо, представницю цього люду не потішила.

Продовжувати читання “Тактико-технічні характеристики бойового печива. A Wizard’s Guide To Defensive Baking”

А ким ви були до просвітлення? “Дев’ять незнайомців”

У коронавірусне літо, коли з відпустками у багатьох сильно не склалося, читання часто залишається чи не найпростішим способом відвідати інші краї. А коли це читання про чужу відпустку? Зааааздрість? Насправді, ні, бо у героїв “відпусткового” роману Ліян Моріарті відпочинок був – не позаздриш. Але з безпечної відстані спостерігати за ним дуже цікаво.

Про що. Дев’ять абсолютно незнайомих людей (власне, в оригіналі книжка й зветься Nine Perfect Strangers) вирішують відвідати модний ретрит “Оселя безжурності”. Рекламні проспекти закладу обіцяють очищення, просвітлення і карколомне оновлення особистості завдяки революційним методикам звільнення та удосконалення глибоко захованого в клієнтських тільцях “я”. Строго кажучи, більшість героїв того просвітлення та віднайдення своєї потаємної сутності й не прагнуть. Підупала на славі авторка любовних романів зализує емоційні рани, молоде подружжя переживає кризу в стосунках, старша пара з юною дочкою їде куди подалі від дому, щоб звичні обставини не нагадували про пережиту трагедію, немолодий буркотун вкотре пробує схуднути, модний адвокат просто має отаке хобі – відпочивати на подібних курортах, і тільки розлучена багатодітна матір щиро вважає, що з нею щось не те і треба стати іншою. Десять днів приємного перепочинку у глушині, з гарною їжею, прогулянками і медитаціями – це ж ідеально, правда? От тільки є одна заковика – власниця курорту кілька років тому пережила клінічну смерть, переосмислила життя й вирішила, що тепер вона буде сіяти добре й світле далі. І нехай тільки клієнти спробують опиратися!

Про жанр. Такі стартові умови дозволяють зробити з “Дев’яти незнайомців” практично все, що завгодно. І Ліян Моріарті радісно пірнає в цю ополонку. Хочете соціальний роман про те, як багаті й благополучні люди з жиру бісяться не можуть знайти рівновагу в цьому нашому непростому світі? Буде. Хочете сімейну драму про те, як радикальні зміни – від трагедії до неймовірного талану – змінюють звичний триб життя? Буде. Хочете психологічних етюдів про кризу середини молодості, кризу середнього віку, кризу втрати сенсу життя, кризу уявлення про власне майбутнє? Буде. Хочете дошкульної сатири на хіпстерський стиль життя й критики сучасних практик пошуку духовних істин на дорогих курортах? І це буде. І трилер буде (ну як жеж з такою зав’язкою: купа незнайомців у замкнутому просторі – геть без старого доброго трилеру обійтись?). І пародія на любовний роман буде, і порція кпинів на адресу видавничого бізнесу, і… І багато всякого. “Дев’ять незнайомців” – роман об’ємний, майже 600 сторінок, і дуже вигадливий.

Продовжувати читання “А ким ви були до просвітлення? “Дев’ять незнайомців””

Віє свіжим друком. Перший вішлист на підступах до Форуму

Книжковий рік цього разу полетів шкереберть (не те, щоб мій читацький до нього не долучився), але є, є все ж таки вічні цінності! Попри те, що Букфорум цього року пройде віртуально, про його наближення віщують стандартні ознаки. Ще середина серпня, а книжкових анонсів все більшає і більшає. І нехай цьогоріч частина з цих гарячих передфорумних новинок очевидно “арсенальна”, зате ми їх нарешті побачимо. Частину книжок, які щойно вийшли чи вийдуть найближчими тижнями анонсували так давно, що вони потрапили до попередніх вішлистів. А дещо – таки чесні новинки (або те, що мені ще на очі не траплялося – таких книжок теж трохи є).

Отже парад книжок, на які так довго чекали книжкові люди, можуть відкрити:

  • один з ключових торішніх бестселерів англомовного ринку – анонсовані ВСЛ на початку року “Нормальні люди” Саллі Руні (купила, прочитала)

normalni_lyudy_cover_3d

  • другий том стімпанкової дилогії Ірини Грабовської про паралельні світи та боротьбу з нахабними імперіями (прочитала і відписала)

757941_1_original

  • обіцяний Видавництвом графічний мемуар про переживання (або ж проживання) сімейної історії – а що сім’я німецька, то масштаб історії можна собі уявити

117309589_4129960237076563_7336300040905801314_o

І ще зі сподіваного:

Продовжувати читання “Віє свіжим друком. Перший вішлист на підступах до Форуму”

Homo urbanus. “Міста. Перші 6000 років”

Коли я кажу: “А загалом я нонфікшен не люблю і майже не читаю” – то трохи… цей, душею кривлю. Насправді люблю і читаю, що аж гай гуде. Просто мій нонфікшен має доволі вузькі жанрові рамки і на українському ринку в цьому місці велика біла пляма з незначними вкрапленнями дорогоцінних книжок. Цього літа на одну таку крапочку стало більше. У КМ-Букс вийшов історичний наукпоп, що не має прямого стосунку до переповідання визначних подій чи подробиць біографій великих людей. І він неймовірний.

img_1331

Міста. Перші 6000 років” – це, певною мірою, документальна книжка про дитинство. Дитинство великих людських поселень та того штибу життя, котрий вони створили. Американська археологиня Моніка Сміт створила щось середнє між посібником з прадавньої урбаністики та коротким екскурсом в психологію міського життя. І все це – на численних прикладах “Як ми копали”.

Продовжувати читання “Homo urbanus. “Міста. Перші 6000 років””

Літній вішлист. Омріяний та довгоочікуваний

Літо – час книжкового затишшя, традиційна прірва спокою, перетравлювання арсенальних закупів та моральної підготовки до форумних. Цього року з Арсеналом сталася пандемія, видавці анонсували, схоже, навіть не чверть від того, що планували були, і перспективи Букфоруму оповити вірусним туманцем. Але за майже два місяці від попереднього вішлиста деякі симпатичні анонси таки з’явилися. Включно з локально-епохальним.

Більша частина з цікавих мені книжок, які щойно вийшли чи от-от готові піти в друк, – це цілковито собі “літні бестселери” в розумінні західного ринку. Детективи, інші жанри сюжетної прози, легкий пізнавальний нонфікшен, оце от усе.

У КМ-Букс згадали, що вже кілька років не видавали нічого з Ліян Моріарті. І нарешті надрукували той її роман, що мене цікавив найбільше (як “Велику маленьку брехню” не рахувати). Уже маю книжку – відгук осьо.

755065_1_original

У ВСЛ вийшов іронічний товстунець Катажини Ґрохолі – давно її українською не звучало.

hyustone_u_nas_problema_cover_3d

КСД підхопився видавати позасерійну Аґату Крісті – уже вийшов “Чалий кінь” (і я його навіть придбала), на черзі – єдиний уповні історичний детектив її величності – про душогубство в Давньому Єгипті (і цей прихопила).

Продовжувати читання “Літній вішлист. Омріяний та довгоочікуваний”