Минає березень, за вікном сніг та мінус сім, а в мене раптово відросли лапки. Себто несподіваний блок на написання притомних книжковідгуків. Воно, звісно, причини очевидні: погода, авітаміноз та дуже складний період на роботі (цей, на щастя, вже майже позаду). Ну, але треба якось цей блок знімати, тому сьогодні почну з мотиваційних картинок. У цій ролі – обкладинки прийдешніх книжок. У повітрі вже повіяло Арсеналом, анонси стають все цікавішими, тому за місяць назбиралося всякого: і такого, що випадково пропустила, і такого, що переоцінила, і вирішила – “Так, мені воно треба”, і такого, що так кортить прочитати якнайшвидше, що воно вже, чесно кажучи, в передзамовленнях мотиляється.

А це у нас…

• нова Ліян Моріарті. Тут дивно склалося: я собі спокійно прочитала минулої осені “Велику маленьку брехню“. Захопливо, атмосферно, симпатично – гарне відпочинкове читання з мораллю та уроками з побутової психології. Потім за два-три тижні натрапила на “Таємницю мого чоловіка“. Вердикт приблизно той самий,  а заразом звернула увагу, що письменниця оперує сталим набором сюжетних і (а це навіть важливіше) персонажних кубиків. І от поки  неквапливо вирішувала, що це – стабільність стилю чи вторинність, КМ-Букс запустили в передпродаж “Три бажання“. Міркування знесло миттю – наступного дня замовлення наче само себе оформило, сидимо тепер… чекаємо. Оце і є магія направду цікавого читання (дочекалася).

• а ще є гаряча шотландська новинка, яку цієї зими масово читала моя ГудРідз-стрічка. Як ідейний лемінг людина, яка любить складати власну думку про популярні новинки, я вже чесно зібралася читати про “Елеанор Оліфант” англійською. Аж раптом КСД здивували анонсом. Ну ок. Тільки вихід книжки вже кілька разів відкладали, я ж квартальний анонс оформити не можу (теж дочекалася, уже є пост про книжку)!

Продовжувати читання “Гарячий сезон майорить на горизонті. Перший вішлист цієї весни” →

Сезон “Кінець минулого року та початок оцього” у мене вийшов аж на диво малокнижковим. Майже не купую, майже не дарують – сумно, але корисно, бо старі запаси зменшуватися чомусь не схильні. Але від попереднього списку бажань минули майже два місяці, за цей час трохи назбиралося цікавих новинок та анонсів, а ще в мене почали питати: “А чого в тебе ще нема?”. Ну от… чогось такого, наприклад.

Наприклад, у мене немає улюбленого роману Марґарет Етвуд українською. А він уже є, дякувати КСД.

І жодного роману Алі Сміт нема (а один з них скоро з’явиться – дякувати Фабулі – і в мене він вже є).

І отакої Вірджинії Вулф нема (а тут вже подякуємо Знанню). Подякувала і купила.

І ще, і ще…

Продовжувати читання “Останні зимові забаганки. Вішлист до дня народження” →

До повноцінного розпаковування подарунків у нас справа поки що не дійшла (та й не всі подарунки до нас доїжджають під Різдво, деякі й по три місяці шкандибають…), але я вже маю виразне передчуття, що книжок серед них буде небагато. Дарувати мені книжки – це банально, вважають близькі. Даремно вважають, та… Із цим теж можна вижити. Енівей, серед планів на наступний рік все одне неодмінно будуть пункти “Читати менше” (богине, як жеж важко було це написати) та підчитати давні запаси (нещодавно я тими запасами нефігурально отримала по голові – звалилися з верхньої полиці – і тепер маю зуб на Салмана Рушді та Йозефа Рота). Тому останній вішлист 2017 року буде отакий “міжсвятковий” та куценький. Переходимо до режиму зимового енергозбереження.

Здається, це буде сезон бажання нонфікшену, бо його якось нетипово багато. Але художнього трохи є.

 

 

 

Є страшенно бажана та так довго очікувана Гіларі Мантел! “Вулфгол” у мене давно вже є (те саме перше легендарне російське видання з назвою “Волчий зал“, яку через особливість шрифту на обкладинці всі називали “вовчим задом”). Саме видання для мене книжка з такою історією, що міняти його не ризикну, зате зазирнути у продовження дуже хочеться. Раніше я його не прочитала з трохи дивної причини: “Вулфгол” здається мені ідеальним історичним романом формату “Особистість та Епоха”. Просто страшно, що продовження не дотягнеться. Ну, але ж треба здолати цей ганебний страх! Я і майже до цього готова. Принаймні, “Везіть тіла” вже купила.

Також серед художніх новинок є бельгійський преміальний бестселер (уже прочитала).

Американський підлітковий бестселер (“Ми були брехунами” лишили неоднозначне враження – своєю показовою сюжетною декоративністю зокрема – але почитати Емілі Локгарт ще було б цікаво – і вийшло справді цікаво, відгук тут).

Та свіженьким українським текстом про життя-буття молодих талантів в академічному середовищі (також done – і відгук маю).

Тепер нонфікшен – він ще розмаїтіший.

Продовжувати читання “Останній вішлист 2017 року” →

Чорна-чорна п’ятниця – чудовий день для того, щоби укладати вішлисти. Правда, скористатися з них я найближчим часом не планую, але попереду масовані свята, а готові списки забаганок мають покращувати карму (принаймні, в моєму ідеальному світі). Але оцей вішлист буде трохи незвичним. Більше половини книжок я з нього вже колись читала. Тож вийшов такий собі гімн спробам українських видавців заповнити прогалики. Дуже схвальні спроби, я їх гаряче підтримую!

Підтримую там, де дебютний роман Донни Тартт, що виніс мені мозок та змусив читати “Вакханок”.

І там, де йдеться про одне з найоптимістичніших читань серед можливих.

А це вже знову ВСЛ – і одне з найболючіших читань серед можливих.

Продовжувати читання “Black Friday, або Вішлист до Різдва (Перший. Маленький)” →

На 24- Форум видавців я їхала до Львова з холодним серцем і крижаними намірами: відвідувати презентації, зустрічатися з друзями, майже не купувати книжок. Цьогоріч я випробувала на Книжковому Арсеналі принцип “Склади вішлист і випиши з нього десяток назв на аркушик. Тільки таких назв, що вмру, як прямо зараз не прочитаю. От їх і можна купувати”. На Арсеналі принцип спрацював перфектно, на Форумі… На Форумі траплялися варіанти. Наприклад, одну дуже бажану книжку я не купила, бо банально не знайшла стенд видавництва. А також список поповнили дві книжки, про які я запізно взнала. Одну купила, іншу мені подарували – вийшло майже ідеально. Це як не зважати, що уже стартували післяфорумні закупи формату “Ну не тягти ж це було зі Львову!”.

Загальна фотка суто форумних надбань вже з’являлась в Інста:

А під катом будуть портретики усіх надбань із поясненнями: чому саме ці книжки потрапили у “залізобетонний” вішлист.

Продовжувати читання “Форум-2017. Як скласти мінімальний вішлист і майже не вийти за його межі” →

До цьогорічного Форуму видавців я готувалася ретельно: подивилася на стос недочитаних з Арсеналу та літа книжок, озвучила кілька урочистих обіцянок (вони записані в кінці списочку), склала три вішлисти за принципом “Мінімальний мінімум!”. Один я вже публікувала, другий зараз буде тут, третій – офтопний, тож здобутки з нього хіба що в результатах покажу.

Порівняна скромність вішлистів пояснюються не лише моїми титанічними зусиллями та ремонтом, що непристойно затягнувся. Виявилося, що я так старанно видивлялася новинки після Арсеналу, що частина видань “До Форуму” для мене такими не є. А найголовнішу мою перекладну книжку сезону я вже й прочитала, обговорила, написала про неї – так, це все про “Руїни бога“.

А от головну українську новинку планую купити-таки у Львові. Минулого року цей почесне авансове звання отримало “Забуття” Тані Малярчук, цьогоріч – інше видання від ВСЛ.

Альтернативна історія? Вільгельм Габсбург? Одружений Вільгельм Габсбург? Та тут можна бігати стелею навіть без урахування, що це новий та давноочікуваний роман Наталки Сняданко (є!).

До речі, про ВСЛ. Кілька відгуків знайомих переконали мене подивитися в бік творчо-мотиваційної книжки – жанру абсолютно незнайомого та… З поганою репутацією в середині моєї голови, скажімо так. Сподіваюся, що Елізабет Гілберт буде приємно читати – а це вже великий плюс.

Якщо вже говорити про вагоміший нонфікшн, то тут у мене нетрадиційно великі плани.

Продовжувати читання “Останній дзвіночок. Фінальний вішлист до Форуму” →

Від складання попереднього вішлиста минув рівно місяць, час оновлювати книжкові забаганки. Bookforum is coming, і не це важко не помітити – останній тиждень-півтора цікавинки валяться на мою спраглу новинок голову, як з мішка. Спрагла новинок голова, щоправда, в кінець збожеволіла від жадібності, бо ще не все арсенальне прочитане (не кажучи вже про деякі літні закупи). Ну але. Краще скласти кілька невеличких вішлистів, правильно? А ще я вигадала собі маленьке правило на майбутнє, та не впевнена, що зможу його дотриматися.

Сьогодні у випуску сподіване і несподіване підліткове, сподівана і несподівана епістолярка, давно прочитане, уперше почуте і таке інше.

За сподіване і несподіване підліткове відповідають:

а) Рідна мова – бо підготували продовження “Таврованої” – “Ідеальну” (відгук на першу книжку можна прочитати тут);

б) Наш Формат видивляється нову нішу – разом з Вікторією Авеярд (маю, прочитала).

в) для КСД цей напрямок звичний, але Everything, Everything я чомусь не чекала (уже маю).

Продовжувати читання “Напівбойова готовність. Перший вішлист до Форуму” →

Після великих книжкових закупів у мене зазвичай наступає період затишшя. Ні, не від ситості, мабуть, до насправді докори сумління не дозволяють гостро хотіти _іще!_. Якийсь час дозволяють. Бо, коли сьогодні я нервово кинулася замовляти новинку, репетуючи: “Аааа, поки передзамовлення!” –  то зрозуміла, що уже час укладати новий вішлист. Такий собі… проміжковий.

Проміжковий не означає, що скромний та короткий, адже анонсів уже нападало, що дайбогине гаманець відповідного розміру. Частиною (значною) цих анонсів я вже ділилася у ФБ, але в одному місці дивитися завше зручніше.

Головний анонс цього літа – це (ну хто б сумнівавсі) Кейт Аткінсон, що її пообіцяв Наш Формат. Кейт Аткінсон! Я ж про неї тільки нещодавно публічно мріяла – і от маємо. Ну, майже (Маємо вже точно – он і мій відгук вже є).

А от Видавництво Старого Лева взялося реалізовувати анонси, що ними ще на початку 2016 дражнилося. Я вже тоді почала нервово підстрибувати, бо ж ішлося про Сильвію Плат, Арундаті Рой… І Еліс Манро (також є).

З Лев’ячими книжками то, звісно, не все.

Продовжувати читання “Літні забаганки: книжковий вішлист між Арсеналом та Форумом” →

Після минулорічного рішення Маттел дозапустити нову лінійку базових барбі-фешіоністас з трьома додатковими типами лялькових тіл ще треба було повернутися до притомності. Але як тільки це відбулося, почали роздаватися голоси, яким “недоклали”. Одне крило вимагало новим лялькам шарніри (і, треба сказати, що гнучке curvy-тіло уже є, але поки що в колекційних лінійках), інші питалися: “А чого хлопців обійшли?”. Минуло майже півтора року, і справедливість частково відновили. У новій хвилі фешіоністас не просто _багато_ кенів. Тепер ще й до базових (original) лялькоменів додали ще й струнких   хлопаків (slim) та качків (broad). Ну, і як завжди – не можу не поділитися. NB: як уже традиційно склалося, цей пост – напівогляд, напіввішлист, тому тут не всі нові ляльки, а лише ті, яких я хотіла би мати в колекції. Зате і хлопці нові, і дівчатка (Маттел продовжує вигадувати нові молди і відновлювати призабуті), і розширені набори. От тільки частину з них треба чекати до кінця літа, а іншу – аж до весни 2018-го.

Хлопці-оріджинали

Хлопці-качки

Продовжувати читання “І хлопці туди ж! Не лише Барбі, а й Кени матимуть різні фігури” →

Коли я тільки-но спланувала свої розлогі вішлистові дописи – була впевнена, що тих вішлистів буде 4: дитячо-підліткове, нехудожнє, художнє реалістичне та художнє спекулятивне. Аж ні. Щиро радію тому, що у нас все активніше видають фантастику та фентезі, але майже все з під-арсенального асортименту українських видавництв – то мій кричущий неформат: у більшості випадків давно прочитане та дуже “чоловіче” читання. Нє, “Скандинавську міфологію” я рано чи пізно собі куплю, але з трьох з половиною книжок гарний список не складеш. Тому сирітки потрапляють у загальний худло-перелік. Він, до речі, на диво короткий – це результат свідомого самобичування. Бо вирішила тут собі виписати лише ті книжки, що я їх абсолютно точно захочу купити й прочитати протягом найближчих місяців. А то боротися з наслідками багаторічних цундоку-закупів уже навіть мораторій на бук-шопінг не в змозі.

Після старанного й болісного викреслювання у списку лишилися:

• книжка моєї мрії – українська номінація. Я не знала, що нею буде саме “Земля загублених“, але на нову прозову книжку Катерини Калитко я чекала неповні десять років – власне, відколи прочитала “М.істерію“. Дочекалася (і купила).

• книжка моєї мрії – перекладена номінація. Альєнде українською я пропустити не можу. Якщо колись пропущу – нагадайте мені “цей твіт” (цього разу не оминула точно, книжку вже маю, а відгук отут).

Продовжувати читання “Вішлист до Арсеналу. Частина 3: худліт гамузом” →

Якщо ділити мої великі книжкові вішлисти за жанрами/напрямками, то найпростіше укладати ті, де йтиметься про нонфікшен. По-перше – нехудожнього я майже не читаю. По-друге (і це насправді головне) – нехудожнього я майже не читаю з тієї простої причини, що цікаве мені нехудожнє у нас майже не видають. Культурологічний наукпоп, історія повсякденності та історія речей, та кулінарія, що виходить за межі збірок рецептів, попсове та концептуально-прикольне літературознавство, біографії цікавих та відомих жінок – і вся ця радість жіночого авторства… Малувато у нас такого, малувато!

Та під цей арсенал трішки назбиралося. Причому тут є профеміністичні проекти, що особливо радує.

Одна з найочікуваніших книжок року – це, поза будь-який сумнів, оцей історичний проект під редакцією Оксани Кісь. Власне, тут достатньо двох слів “жінки” та “модернізація”, і моє серце завойоване навіки. До Арсеналу було б незле прочитати закинуту минулого року книжку Сьюзі Стейнбах, яка писала плюс-мінус про оце, але на англійському матеріалі, але тут жеж про Україну! КСД несподівано потішив (вже є книжка, і відгук на неї теж).

Мастхев номер два – “узагальнююча” книжка Тамари Марценюк за мотивами її лекційного курсу. Тут дякуємо Основам.

Мастхев номер три – спроба Анастасії Мельниченко переробити спільний болючий досвід, що вилився у відомий флешмоб, на лікнеп-застереження для підлітків. Чи дякувати в цьому випадку Фоліо – ще не знаю, за обкладинку точно не варто, бо це якийсь провал на рівні концепту.

Ну і далі царює ВСЛ

Продовжувати читання “Вішлист до Арсеналу. Частина друга: дрібка нехудожнього” →

До Книжкового Арсеналу лишається ще місяць, але від уже озвучених анонсів паморочиться в голові. Тому я сумлінно посапала попередні вішлисти на предмет вже купленого-подарованого, підчитала трохи запаси та свіжі надбання (і героїчно вийшла майже на те, з чого починався цей рік – ДН був дуже плідним) і готова до жадібних пароксизмів. Укладаючи попередній “передарсенальний” вішлист, я чомусь була впевнена, що потенційно цікавих книжок стане на ще один пост. Але ні, як все увіпхати в один запис – вийде щось дуже негарне та майже нечитоме.  То вирішила трохи розподілити мрії між різними кошиками. Сьогодні поділюся захцянками з дитячо-підліткового асортименту. Але далі обов’язково буде!

У дитячому сегменті панують книжки, на які приємно дивитися.

По-перше, книжка-картинка про Фріду Кало.

По-друге, добірка “мишачих” книжок (є у мене маленька мрія – колекціонувати ілюстровані книжки про гризунів та деяких комахоїдів, але поки що реалізувати її не вдалося).

“Миші” вже прочитані, відгук лежить отут.

Ну і дрібка класики, що непрямим шляхом подарувала російській мові слово “краснолюд”.

Продовжувати читання “Вішлист до Арсеналу. Частина перша: дитяче й підліткове” →

Святковий сезон суттєво спорожнив мої традиційні вішлисти – тож час їх поповнити! Ні-ні, це в мені не жадібність говорить, а радше педагогічна розважливість. Бо якщо, поки я ділюся новісінькими мріями, мене схопить-таки за горло жаба, завжди можна скоса подивитися на крісло, де відпочиває стосик у півтора десятки непрочитаних книжок, кожна з яких живе у мене не більше місяця. Піднесення і розхолодження в одному флаконі – де це доволі дивне відчуття. Зате дієве! Проте українські видавці цьогоріч так завзято радують, що на Арсенал доведеться йти з возиком із супермаркету.

Симпатичних, прикольних, класних, зрештою – фантастичних анонсів нападало стільки, що навіть не знаю, в якому порядку їх подавати. Мабуть, почну з найпрекраснішого. Видавництво Старого Лева пообіцяло нам “Літню книжку“. “Доросла” Туве Янсон, чудовий текст, обкладинка Оксани Були – та це просто якась втілена мрія.

Ще одна несподіванка від ВСЛ – Амелі Нотомб. Звісно, “Подив і тремтіння” в російському перекладі вже давно стоїть у шафі… Але ось тут може спрацювати обкладинка. Хоча іноді вона здається аж надто ліричною як на доволі напружений текст (маю, маю книжку).

Продовжувати читання “Весняні сюрпризи для схудлого вішлиста” →

Чомусь звістка про те, що Книжковий арсенал цьогоріч буде травневим, створила хибне враження в одній конкретній голові: я вирішила, що до середини весни з визбируванням пунктів до вішлистів можна почекати. Але реальність виявилася не настільки жорстокою – окрім шалено прекрасних анонсів українські видавці вже встигли порадувати деякими новинками та ось-ось-новинками. І я навіть встигла дещо з них бігцем купити. Тому краще вже зробити кілька випусків та розпланувати все гарненько, аніж потім тинятися Арсеналом з кілометровим списком майже незнайомих книжок.

Помітну частину першого вішлисту 2017-го року забронювала ддля себе дитячо-підліткова література – включно з класикою. Наприкінці 2016-го Знання видрукувало Джин Вебстер. І це знову “Фух, добре, що не встигла прочитати англійською!”. “Довгоногий дядечко” має трішки моторошну анотацію, але, кажуть, головне в цій книжці не спірної етичності любовна лінія, а опис дівочого життя (гарна все ж таки книжка – відгук отут).

А ще вони анонсували Едіт Несбіт, але поки “Діти залізниці” доїдуть до крамниць, порадію за інший анонс тієї ж чудової британської казкарки. НК-Богдан обіцяють “Фенікс і килим” – продовження пригод п’ятірки сестер-братів з “П’ятеро дітей та ельф“.

Ну, і близько не аж така класика, але книжка дуже й дуже відома. Школа взялася за Керстін Ґір і “Рубінову книгу” – перший том романтичної підліткової саги про переміщення у часі – вже, здається, можна купити (і купила).

А ще не можу оминути увагою чергову повість Анджели Нанетті. Дякую, ВСЛ, з виданнями італійської дитячої літератури у нас негусто (уже маю книжку).

А що з не-дитячого?

Продовжувати читання “Сезон Do-Want. Перший вішлист 2017-го” →

Від Форуму, до якого я завзято збирала відомості про новинки, минуло вже майже три місяці. Гадаю, вже час формулювати новий вішлист. Тим паче, що він буде чесним вішлистом. По-перше, свята вже на порозі, а кращий подарунок – це книжка. По-друге, у мене все одне рецидив мораторію на купівлю паперових книжок, тому тут я сама собі не конкурентка.

Вішлист цього разу вийшов якимсь аж надто строкатим. І в жанровому сенсі, і навіть в… часовому? Адже тут є книжки, які вийшли до Форуму, а я їх просто не помітила. Але також частина видань – це лише анонси, в кращому випадку відкриті до передзамовлення. Проте традиційно – хочу все.

Ну, от наприклад, хочу тепла, а тепло останнім часом у мене асоціюється з фільмами/серіалами/книжками про Африку. Одна така книжка має ось-ось вийти – роман на документальній основі, присвяченій доньці місіонерів фермерів, якій закортіло літати (ура, Санта приніс книжку! – а тут пост про неї).

Схоже, африканська тема Нашому формату добре зайшла. Але не лише вона. Видавництво вперто торує шлях до вузького кола моїх фаворитів – тобто таких, що найкраще потурають моїм трохи екзотичним смакам. Останній рік пройшов під знаком: “А що сталося, що НФ видає стільки цікавезного жіночого фікшену?”. Не знаю, хто добирає ці проекти, але цим людям треба відправляти вітальні листівки. Чого це мене так розпирає? Селесте Інґ виходить українською!

“Несказане” – це з тих випадків, коли я переконую себе, що ось-ось прочитаю цю книжку англійською, бо якжеж можна таке не прочитати (і йду читати щось фентезійне). А тепер і гострої необхідності нема. Фух. (Не втрималася, передзамовила, і навіть мораторій на закупівлі не завадив – пост про книжку)

Продовжувати читання “За два тижні до Різдва. Останній вішлист 2016 року” →