Відповідь на головне питання цього дня мене цікавить вже давно. З Форумом видавців простіше. По-перше, новинок так багато, що не завжди встигаєш за всіма під час ключової події (КА – молодці, але аж такі молодці вони, як на мої книжкові смаки, цьогоріч уперше). По-друге, невдовзі по Форумам приходять святкові сезони, і хоча вони в нас не настільки масштабні з ринкової точки зору, як на Заході, але хвиля _приємних_ новинок дається взнаки. Арсеналам щастить менше: здається, багатьох видавців спокушає можливість після весняного вибуху піти на “канікули”, збираючи сили під середину вересня. Воно все логічно, але влітку теж хочеться читати нові книжки. А їх буде обмаль.

Не дуже наполегливий, але постійний моніторинг доводить, що під кінець травня потроху оговтуються хіба що мейджори. Перші по-арсенальні “Чекайте невдовзі” анонсують здебільшого Видавництво Старого Лева (ніц мені цікавого), КМ-Букс (ніц цікавого) ну і ще дехто (але здебільшого в режимі “Буде Форум – буде пісня”). На тлі затишшя справжнім монстром традиційно здається КСД. Передбачувано – у них новий квартал на носі. Ну шо ж, буде сьогодні вішлист майже чисто тобі ксд-шний.

Номер один у списку бажаного передбачуваний, як груднева мандаринка. Давно обіцяна Донна Тартт прямує до українських читачів. Ще трохи, і всі читатимуть “Щигля“. Я, імовірно, також.

Продовжувати читання “Чи є життя після Арсеналу? Куций вішлист на кінець травня” →

Не оминіть увагою – від ранжування відповідей залежить, яким тематикам пощастить! Бо писати хочеться абсолютно про все, але часу й натхнення на все не вистачає.

NB: можна й треба обирати кілька варіантів – бо вони не є виключними.

Замість того, щоб написати пости про: шикарну “міфопоетичну” книжку; книжку про жіночий концтабір; комікс Сари Андерсен; серіал про канадських “героїнь тилу”, серіал про андроїдів і здається, було там ще щось… Із задоволенням приєднуюся до теґ-флешмобу: згадати обставини – час/місце/таке всяке – читання певних книжок. Нашвидкуруч у мене таких назбиралося сім пунктів, хоча це більше за сім книжок.

В хронологічному порядку.

Спогад №1: мені дев’ять, на дворі літо 1993-го, нещодавно скінчилося навчання. До Палани того року не встигли завезти грамоти, тому привітання із відмінним закінченням другого класу я отримала у книжечці. Це був нарніанський “Зоряний мандрівник“/”Покоритель Зари” в пухнасто-паперовій обкладинці. Здається, я його вже читала (я тоді прочитала всю Нарнію в якомусь дикому порядку “Як в бібліотеці розшукала, так і прочитала”), але тоді взялася перечитувати, а заразом – перевіряла, чи справді можна читати білими ночами. Можна, але довелося розсувати штори, і страшенно боялася, що чи то батьки зайдуть до кімнати, чи молодший брат прокинеться. Тому дочитувала вже вранці – як чемна дівчинка.

Продовжувати читання “Time and Place Book Tag: моя ностільгійна сімка” →

Цьогорічний Книжковий Арсенал мав такий спокусливий вигляд навіть в анонсах, що під нього довелося розробляти детальні букшопінгові плани. Мої регулярні вішлисти – це просто орієнтир в світі цікавинок. Але суворе життя й обмежені бюджети тихцем пропонують понавигадувати собі правил-обмежень. І добре, що пропонують. Пам’ятаю свій перший Форум, протягом якого я встигла купити все те потенційно цікаве, яке нормально вписувалося в межі заброньованих витрат, і навіть не спітніла. А вітрини новинок КА-2016 шалено радували великою кількістю необов’язкових класних книжок. Попри всі проблеми книжкового ринку, ми нарешті дожили до того моменту, коли серед багатьох варіантів можна обирати справді бажане та ще й купа некупленого лишиться.

Перепрошую за ліричну преамбулу. А тепер будуть слайди.

Усе, що притягла виключно для себе. “Порох із драконових кісток” люб’язно позичила Даша з BeautyAndGloom), усе інше – книжкова частина покупок. І за цим стосиком можна вже робити деякі висновки про мої маленькі правила букшопінгу.

Продовжувати читання “… and take my money! Арсенальний шопінг в картинках та правилах” →

Книжковий Арсенал цього року буде якимсь дивовижно врожайним, і список покупок готовий придушити мою жабу. Але, аби не заплутатися й не забуте те, що одразу купити не вдасться, продовжую структурувати вішлист.

Неймовірно, але факт – невдовзі після виходу англійською, українською видали… комікс. Жіночого авторства. Про-фем змісту. Скажіть, що й де здохло, щоби можна було аналогічні жертви приносити (маю-маю цю книжечку!).

Сара Андерсен українською! До цієї думки ще треба звикнути!

Я все ще не впевнена, чи воно мені треба, але для пам’яті – модна Рейнбоу Ровелл також буде українською (і цю вже отримала! і навіть про неї написала)

Продовжувати читання “Під-Арсенальний вішлист: останні деталі” →

Наступний випуск звітів про перебіг ВБ виходить на диво тематичним, хоча це випадковий збіг. В обох випадках ідеться про абсолютних класиків британської літератури 19 сторіччя, проте класиків, певною мірою, другого ешелону, бо сприймаються (а місцями і є такими) як вузько-жанрові. В обох випадках я читала невеликі повісті, і з’ясувалося, що це було веселіше за ковтання романів – бо в певних випадках коротка форма чесніша. Але рівноцінними ці повістинки не є, адже одна з них – розминка майбутнього чемпіона, яка більш цікава поціновувачам, а інша – прародителька дуже специфічного субжанру.

Анітрохи не дивно, що квадратик “Книжка Вілкі Коллінза” змусила читати книжку Вілкі Коллінза. Найвідоміші його твори – “Жінку у білому” та “Місячний камінь” я вже читала в дитинстві, братися за соціальні мелодрами (егеж, не лише детективи!) не дуже хотілося, то серед усього іншого було обрано “Жовту маску” – доволі ранній його твір.

Якщо коротко: це драматична історія про те, як не дуже розумного спадкоємця солідних статків одразу декілька конкуруючих партій намагалися розвести на гроші, використовуючи жінок. Якщо розлогіше: це дуже весела (ні, вона такою не планувалася) й невимушено ксенофобська (люблю вікторіанців) оповідка про аристократичного баранчика, жадібного скульптора, зарозумілу красуню, хитрого священника,підступну кравчиню і Геній Чистої Краси – і майже всі вони є італійцями, тож мають бути пристрасними, нелогічними і такими аж ух!

Его лицо не принадлежало к тем традиционным итальянским лицам, которые обычно глядят на мир с мрачной подозрительностью и коварством.

… і десь таке воно усе. Але попри всю карикатурність, маємо доволі милу детективну псевдоготичну історію. І якраз псевдоготикою – тобто намаганням пояснити незбагненне раціональними причинами “Жовта маска” приємна й цікава. Ну й сабжева фігура майже демонічної злоєхидни там класна – просто-таки втілене уявлення про зіпсуту красуню-месницю, готову на все. Люблю такі образи в літературі позатого століття – вони, принаймні, є повновісно дійовими особами,  а не лише обдаровують героїв посмішками. Та треба сказати, що тутешня Прекрасна Дама, хоча і є блідою чеснотою, без діла також не сидить, і це теж було доволі несподівано.

У другому випадку також є зловісно-прекрасна незнайомка, але тут – офіційно демонічна. Як “Екранізовану книжку” я нарешті прочитала знамениту “Карміллу” Джозефа Шеридана Ле Фаню.

Продовжувати читання “Вікторіанське бінго-2016. Друга порція: демонічні жінки” →

Несподівано, але перші три читацькі місяці цього року вже минули. Були вони спокійнішими за попередні звітні періоди, але доволі цікавими та головне – добряче розсували горизонти. Цьогоріч вікторіанське бінго помітно впливає на хронологію читання, а #bookchallenge_ua – корегує географічні межі. Так уже сталося, що серед цілком стандартних для початку року країн у списочок уже пролізли кілька неочевидних, та було й таке, що з такої неочевидної країни я примудрилася читати двох різних авторок. “Отаке”. А що за країни?

Продовжувати читання “Географія читання-2016. Перший квартал” →

Як завжди, двічі на рік українські видавці заздалегідь радують анонсами. Від останнього вішлиста ніби й минуло небагато часу, але вже є, чого б оце захотіти. А це ж ще не про всі під-арсенальні новинки сповістили. Тому сьогодні трохи про книжки, які вже побачили світ та про першу хвилю майбутніх новинок від деяких видавництв.

Першим пунктом йтиме несподівано привабливий кіт у мішку. В Україні з’явилося маленьке видавництво, готове спеціалізуватися на турецькій літературі. Це круто, і перша ластівка у них має вельми багатообіцяючий вигляд: книжка турецької авторки, сповнена навколокулінарних метафор. А от ціна як для “котиська” трохи негуманна. Ото сидю й думаю: ніби й “моє”, але лячно (уже маю, дякувати Запорізькій книжковій толоці).

Ще одне нове маленьке видавництво підманює на історію дівочого дорослішання у підрадянській Галичині (уже маю цю книжку – її люб’язно надіслало видавництво, поділилася враженнями тут).

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: вже й Арсенал не за горами” →

Один з найсумніших моментів у читацький практиці – це коли в улюбленого автора чи авторки закінчуються ще не прочитані книжки. А коли вони закінчуються ну майже зненацька!, і наступної чекаєш рік, два, п’ять із ризиком взагалі не дочекатися – це вже особливе “задоволення”. У мене такий список “Ну що ж ви так!” доволі довгий, але одне з почесних місць у ньому посідає Марина Соколян.

Не буду переконувати себе, що серед її творів мені подобається геть усе (тим більше, дещо із ранніх я так і не… подужала), але є той майже-рік: від літа 2008 до весни 2009 років, коли я вишукувала книгарнями все на той момент доступне, був прекрасним. Бо породжував ясну віру у світле майбутнє української фентезійної літератури. Постмодернова забавка “Кодло“, при згадці про яке утаємничені прижмурювали очі (а я так і не розпитала знайомих могилянців, де там висоти глибин); кабалістично-конспірологічні “Сторонні в домі“; міфологічна й сонячна “Ковдра сновиди“; захопливий урбан-фентезі-сюжет в “Новендіалії” і збоченно-євангелічний “Херем“, який я щиро вважаю одним з найкращих сучасних українських творів, бо ну дуже моє… Після того були ще “Вежі та підземелля“, де розкішний світ був марно використаний на простеньку підліткову фабулу, ще й обірвану на жирній комі. Ну й – після кількох років очікування – “Серце гарпії“, цікаве структурно й жанрово, але надто шаблонне у типових сучукрлітових персонажах. А хочеться ж іще!

Та залишається лише запарити кави чи плеснути вина й гортати давно знайомі сторінки. Рівно це – правда, за допомогою додаткових картинок, – пропоную всім зробити сьогодні. Другий випуск “Книжкових подорожей” спробує за допомогою аматорських фоточок пофантазувати про дуже привабливо змальований Месабр із “Ковдри сновиди“.

Барт Антолій любив давнє місто Месабр, любив корисливо й зрадливо, щоразу залишаючи його заради столичних гонорарів і щоразу повертаючись заради його вузьких причалів та битої бруківки.

Жарт 🙂 Інші фото, більш тематичні, під катом.

Продовжувати читання “Книжкові подорожі. Казковий Месабр Марини Соколян” →

Я вже якось писала, що конкретної дати перезапуску у новому форматі цей блоґ не має (відбулося це десь між кінцем березня та початком квітня минулого року), але початок весни – чудова символічна дата (і заразом велике болгарське свято). Кращого годі й шукати, тому урочисто проголошую Vaenn’s Day.

Від часів оновлення у цьому блоґу з’явилося близько 130 постів.

Трійця найпопулярніших це:

• про критерії поповнення читацьких вішлистів;
• про два історичні романи українських письменниць, в яких події відбуваються за часів Другої світової війни;
• про методичні матеріали до “шкільно-класичного” видання Ольги Кобилянської, що пропонують школярам подивитися на спадок письменниці і з феміністичної точки зору також.

Найпоширенішими теґами виявилися: загальночитацькі практики, читання за життє, історичне читання та фентезійне читання (тут усе логічно).

Найкращу рекламу я влаштувала ГудРідз (завдяки посиланням на профілі книжок), Вікіпедії (скромний, але постійний трафік для статті про тест Бехдель – та цим можна пишатися!) та ІМДб. А мене найбільше любив Фейсбук (лев’яча доля переходів), ЖЖ та дружній блоґ Етажерка, чий пост про бук-блоґерів (дякую, Ксеню!) суттєво змінив статистичне “обличчя”.

Цілі на найближчі місяці: встановити хоча б якусь притомну періодичність між умовними рубриками, трохи більше писати про фільми чи серіали, трохи частіше робити оглядові пости, для яких книжки будуть відбиратися за якимсь цікавим критерієм (навроді оцього – про піонерські книжки). А ще – прочитати томисько Women in England, 1760-1914: A Social History (цікаві факти з нього я пощу на Фейсбук-сторінці з хештеґом #‎reading_women_in_england_1760_1914‬ – долучайтеся, має бути цікаво!). Також готова приймати замовлення на відгуки (списки книжок, які я читала або хочу прочитати можна подивитися у ГудРідз-профілі, але якщо читано було давно – докладну розповідь не гарантую).

І ще одне: друзі, хто багато тут коментував – стережіться: можете найближчими днями отримати отакий лист щастя:

Продовжувати читання “Прийшла весна та перша річниця” →

Коли я писала про підліткові серії, які можна (або навпаки – не конче треба) читати далі після першої книжки, то пообіцяла якось розповісти про цикли книжок, де мені залишилося дочитати трішечки – і це справді варто зробити. Дивовижно, але виявилося, що з дев’яти ключових дочитайок одна тетралогія цього року справді “закрилася” повністю, а ще одна трилогія – на порозі цієї чудової події. Хто зна, може, й іншим у 2016-му пощастить.

Наприкінці січня в минуле пішла приємна думка “У мене завжди є ще одна книжечка про Джексона Броуді”. Не одразу вкурила цей дивний цикл блискучої Кейт Аткінсон, що є доволі хитро покрученою пародією на “крутий детектив”, але якоїсь миті зрозуміла, що всерйоз закохалася. Попри те, що головний героїв в циклі – чоловік, сюжети Аткінсон здебільшого вибудовує навколо жіночих та дитячих проблем. Саме жінки в більшості випадків є жертвами злочинів в її творах. Але не лише жертвами (і з цим пов’язано кілька крутих моментів). А ще там цікава атмосфера й дуже круті другорядні персонажі. Ну й Джексон… Хоча нє, Джексон по-справжньому вштирює в отакому вигляді (копніть мене хто-небудь, щоб я таки зробила красивий пост із картинками про цей серіал).

Інший майже дочитаний варіант – це божественна трилогія Нори Джемісін. Власне, основну трилогію я днями дочитала, але ще є my precious – триптих з оповідань та повістина з того ж світу.

Продовжувати читання “Дочитайки. Дев’ять книжкових циклів, які було б класно догризти-таки до кінця” →

Сабж короткий, що той лютий. Але зафіксувати свіжеобіцяне треба, хоча дещо з цих книжок вийде лише в березні. Просто наступний вішлист буде “під Арсенал” – красивий й розлогий, сподіваюся.

Хоча ті сподівання трохи засмутилися. Участь (навіть така куца, як моя) в #bookchallenge_ua змусила нарешті розкрити очі й побачити неприємне: українські видавці мене не люблять 🙂 Основні поклади мого читання складає сучасна перекладна література. Так от: з перекладами книжок, написаних жінками – і то не лише стандартно-мелодраматичних, а цікавого мейнстримного та преміального сегментів (я чемна, я мовчу про цікавезні sf&f останніх десяти-п’ятнадцяти років чи ті ж таки “жіночі” модні скандинавські та британські детективи) – все дуже-дуже сумно. Своєрідним зрізом може попрацювати перелік пропозицій, поданих із надією на державну підтримку за програмою “Українська книга”. Із дитячою парафією там ще все більш чи менш пристойно (“Астролябія” думає видати Беатрис Поттер!), із дорослою – сум і зубожіння. Нє, цікавих проектів вдосталь (переглядаючи те, що запланувало собі “Фоліо”, ледь слиною не вдушилася), але щось воно трохи не те. Збиратиму на пам’ятник тим видавцям, які насміляться видавати українською хоча б Етвуд! Та де там.

Але годі про сумне. Здається, у мене майже з’явилося улюблене маленьке видавництво. Бо “Видавництво Анетти Антоненко” обіцяє одразу дві класні книжки.

Збірку Ісабель Альєнде (уже маю книжечку)…

… та чудовий маленький роман Кларісе Ліспектор.

Фух, хоч десь щось зрушило!

Продовжувати читання “Останній вішлист зимового сезону” →

Високий сезон формування річних обіцянок у розпалі, і в книжкових блогах найпопулярніша тема – читацькі плани на цілий рік. У моєму випадку писати такі плани – справа абсолютно безнадійна. Я вже перевіряла: прочитується максимум третина з обов’язкового, бо за горизонтом точно майорить щось цікавіше та актуальніше. Тож мені можна спати спокійно. Хоча…

Еврика! В одному з можливих форматів ідея все ж таки вигляда життєдайною! Вирішила зібрати стосик книжок, через вперте нечитання яких мені вже соромно. Йєп, йдеться про давні (й не дуже) паперові запаси. Якісь з цих томисьок купувалися навмання, й потім  під них не знаходився годящий настрій. Інші – вже розпочаті й закинуті. Дещо – кілька років як. Ще інші – мастрид, перед яким я ніяковію трохи… Ну а щоб не виникла спокуса ігнорувати цей страшний подразник – беру не дуже страшну кількість. По одній книжці за місяць – це майже елегантно.

Що ж там на мобілко-фото?

Продовжувати читання “To-Read-List 2016. 12 книжок, не-прочитання яких я собі не пробачу” →

Із героїчними зусиллями та допомогою Тієї-Таки-Матері затягла ці галери у порт. Не знаю, чому на останніх етапах було так важко і постійно хотілося читати те, що геть не відповідає умовам. Але подужала – ну й молодець, піду з’їм цукерок.

У порівнянні із листопадовою версією мені залишалося закрити 10 квадратиків – це п’ята частина усього виклику. Тому, згідно із заповітом сусідського президента, довелося трохи перетрахнути річний список прочитаного. На щастя, там знайшлося двійко книжок під два пункти. Ну а фінальна версія картинки отака.

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Добила” →