Цьогоріч цей блог ледь тримається на поверхні, але все ж таки намагається вигребти в правильному напрямку. І оце лише під кінець жовтня я вперше наскладала книжковий вішлист. Якось так вийшло, що раніше в ньому просто не виникало потреби: на початку повномасштабного вторгнення книжки і не купувалися, й не видавалися, а коли книговидання трохи оклигало – я встигала одразу купити все потенційно цікаве і то переважно в електронках. Але за останні місяці ситуація трішки виправилась, а мене привалило нечитаними книжками, що змусило запровадити тимчасовий мораторій на букшопінг. А ніщо не сприяє бажанню купити книжечку так сильно, як обіцянка цього не робити.

Отже трішки бажаного таки назбиралося. Дещо вже вийшло (і я просто цього вчасно не помітила), дещо ще тільки вийде, а ще тут немає одного дуже довгоочікуваного видання, але про нього поки що тссс. А про що вже можна поговорити?

Про похмуре середньовічне фентезі із вайбами реальної історії, дуже гмгм своєрідними зомбаками (ммм, некроманти, люблю некромантів) та крилатими людьми від авторки “Леобургу” Ірини Грабовської.

Про спільну збірку проєкту “Фантастичні Talk (s)” – збірку повістей (судячи з обсягу книжки – це все ж не оповідання), дія яких відбувається в різні епохи української історії. Включно з майбутнім.

Про черговий країнознавчий нонфікшен від Віхоли – цього разу це розповідь про Швецію й розповідає про цю країну історикиня та перекладачка Юлія Юрчук.

А ще, а ще…

Продовжувати читання “Очікуване й неждане. Геловінський вішлист” →

Я вже не раз скаржилась, що з початком великої війни й вимушеним переселенням у мене, як і в багатьох, міцно відбило здатність концентруватися на об’ємних текстах. То рятувалась текстами або короткими, або з картинками, а за можливості – намагалася поєднувати. Та попри це виявилось, що за весну та літо мальописів прочиталося не аж так багато, але пачечка все одно вийшла солідна, до того ж там є й кілька неочікуваних варіантів. Головна сенсація – я почала читати манґу! (треба буде якось розповісти, чому читання манґи – це сенсація) Але попри те, що я чесно скриншотила цікаві сторінки й планувала нормальні випуски Графічної паузи, ніц з того не вийшло. То розкажу бодай отак – дайджестом, хай навіть з величезним запізненням.

Космічні пригоди

Здається, саме перший том “Саги” був першою ж книжкою, яку я прочитала від початку й до кінця за повномасштабного вторгнення (строго кажучи, перед тим я три тижні мучила “Позолочених вовків“, але я їх ще в Києві почала, “мучила” – то не перебільшення було). Читалася ця “Сага” дивно: з одного боку, там про війну, ще й описану так, що застрягає в горлі: ми так давно ворогуємо, проксі-конфлікти, це все політика, make family not war… місцями це було нестерпно огидно. Але з іншого – оця космічна проксі-війна з божевільними персонажами й ще божевільнішими пригодами сприймалася настільки відірваною від реальності, що в якийсь момент я струсила із себе трохи несправедливі асоціації, втягнулась і навіть розшукала другий том англійською. От тільки один момент й досі крає серце, й абстрагуватися від нього не виходить. Той, що про бебіситерку Ліщинки, якщо ви пам’ятаєте, в чому там особливість персонажки.

Продовжувати читання “Графічна пауза. #КороткоПро мої весну та літо в мальописах. Частина I” →

Якби ще рік тому мені сказали б, що читання більше 15 хвилин поспіль перетвориться на малопідйомний процес… мені було б дуже соромно. Але що поробиш – життя змінилось, читацькі звички також, але часом виникає потреба відшукати оту колишню затяту читачку. Щоб підготуватися до ефіру Фантастичних talk(s) про ключові фант’премії США (ви ж дивилися запис того ефіру?), довелося поставити апку з трекінгом читання, і я багато нила з цього приводу в твітері, але твітер для того й створено, щоби… Ну от, знов відволіклась. Апка виявилась корисною, я переконалася, що читати “для діла” – це дійсно мінімум три години на день, але на наступний день після ефіру радісно її знесла. А потім зрозуміла, що є свій шарм у таких штуках, і одночасно ж – зустріла посилання на український аналог таких програм, Rork.

Отже Rork – це дійсно аналог читацького щоденника, який дбайливо рахує прочитане, дозволяє додавати нотатки по ходу читання (в тому числі – у фотоваріанті, що властиво далеко не всім таким апкам), генерує календар читацьких успіхів, ще й дає можливість піддивитися, що читають інші користувачі. Зара’ коротенько розкажу й покажу, який це має вигляд.

Продовжувати читання “Перший погляд. Читацький застосунок Rork” →

Липень догоряє, час, мабуть, нарешті розповісти про найлітнішу книжку мого читацького сезону – красиве, але неочікувано бентежне в деяких дрібницях минулорічне видання про канікули по-польськи.

“Літо в Бескидах” позиціонують як артбук, і це головне, що про нього можна розказати. По-перше, по-друге й по-третє книжка дуже красива. Але то своєрідна краса. Марія Стшелецька розповідає не про одне, а про два літа в Бескидах: “колись” (сюжетна лінія школярки Терки за часів глибокого соціялізму) та “плюс-мінус зараз” (історія матері, яка намагається заохотити до радощів походів у гори дочку-(здається)-дошкільнятко). І от ілюстрації чудово працюють з цим сюжетним вододілом. Перша частина книжки – це соковитий плакатний соцреалізм, сторінки з інфографікою в дусі радянських дитячих атласів, ілюстрації під “найновіші художні ідеї 1960-х”, краса і сила, двома словами, але трохи своєрідні. А умовну сучасну частину супроводжує такий собі кондовий діджитал від кліпартів зорі століття та типових патернів до цифрових версій “оригамі”. А оскільки теми ілюстрацій не раз і не два збігаються – виходить дуже крутий і по-своєму гармонійний контраст.

Продовжувати читання “Одні гори, два літа. “Літо в Бескидах”” →

Із середини весни читанням вже пішло бадьоріше (шкода, що з писанням до блогу це поки що не працює), і на мапу читаного це теж вплинуло. До попередньої версії додалося дев’ять країн. А ще – сталося те, на що не кожного року вистачає сил і наснаги – уперше за довго-довго-довго за шість місяців читацького року кольорові плями з’явилися на всіх континентах (окрім Антарктиди, а мемуари полярників, раптом що, можна зарахувати в літературу Антарктиди?).

Продовжувати читання “Географія читання-2022. Другий квартал” →

Останнім часом дедалі більше видавництв надають можливість читати електронні версії їхніх книжок безкоштовно або за символічні гроші. Подеколи це роблять через підписні сервіси. Таких книжок вже чимало, й серед них можна розгубитися. Тому вирішила зробити кілька добірок з уже готовими відгуками на безкоштовне читання, а згодом, можливо, робитиму дайджести мінівідгуків на те, що читаю зараз сама.

Сьогодні – про кілька знайомих мені книжок, які можна прочитати в застосунку Лібраріуса.

Дитяче та підліткове:

Продовжувати читання “Безкоштовно в Librarius. Відгуки на деякі акційні книжки” →

/Атенсьйон! Пояснити, чим мене вибісила об’єктивно добре написана книжка з захмарним градусом читацької любові, можна тільки зі спойлером. Він не має стосунку до розв’язки, але завчасно привідкриває певну інтригу з мотивацією персонажа. Оскільки способу нарядно приховати спойлер я не знайшла, готова поговорити про нього персонально/

Адді Лярю бреше. Краде. Махлює. Та жити інакше їй дуже складно. Колись давно, рятуючись від осоружного весілля, Адді уклала угоду з тим, хто в лісі живе. Вона отримала свободу та буквальне життя вічне – поки сама від нього не відмовиться. Але в контракті був дрібний шрифт: ніхто й ніколи Адді не пам’ятатиме, щойно вона зникне з людських очей – її одразу забуватимуть. Ясно, що «дрібний шрифт» швидко перетворюється на справжнє прокляття. І все ж дівчина, яку з рідного села прогнала не лише загроза шлюбу з немилим, а й незрозумілі навколишнім мистецькі амбіції, майже знайшла шлях обійти обмеження. Вона, та, хто не ладна навіть ім’я своє записати, десятиліттями, століттями надихає інших на творчість, сподіваючись, що бодай відблиск від неї в історії таки залишиться. І триває це до того моменту, як у сучасному Нью-Йорку книгар-букініст раптом помічає, що оця-от дівуля в нього книжку увела.

Продовжувати читання “Контракт зі хтонню. «Незриме життя Адді Лярю»” →

Після готичного трилеру та двох (майже поспіль) янгадалтових фентезі про повстання мені вже кортіло почитати щось миле й добре. І таке знайшлося поміж підліткових графічних романів. Так, у тамтешніх героїв серйозні проблеми, але в цілому воно все таке зефірково-лагідне й декоративне, що аж серденько співає (і просить тост з полуничним варенням).

Прекрасна епоха і вогні Парижа, декаданс і абсент, новітні економічні виклики й розквіт нових форматів мистецтва. А до чого тут підлітки? Історія, написана й намальована Джен Вон, крутиться навколо 16-річного бельгійського принца Себастіяна, котрий не хоче шукати наречену, а хоче… Платтячок. Отаке в принца приховане хобі: в бальних сукнях матері він почувається іншою людиною – кращою, сміливішою, такою, яка може витримати всі виклики, до яких готують спадкоємця трону, а він постійно сумнівається, що не витягне, що він не схожий на свого видатного батька і тільки все зіпсує. Проте материни сукні – строгі й елегантні, а Себастіянове самовираження потребує чогось інакшого, чогось яскравішого, чогось такого, що уповні відповідає цій божевільно-лихоманковій епосі. І якось на балу в Парижі він бачить роботу юної модистки Френсіс…

… і розуміє, що це саме те, чого він потребує.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Принц та його платтячка” →

Я випірнула з пучини саморедагування і згадала, що завинила ще один традиційний “новорічний” пост. Той, що красивий і корисний – про дудли, створені на честь жінок-письменниць.

У 2021-му Гугл їх робив небагато – лише 12 картинок-пам’яток. Але треба сказати, що я відбирала саме письменниць, і довелося відкласти кілька дуже класних дудлів, присвячених журналісткам. То хто ж опиналась серед тих, кого Гугл вшановував торік?

• філософиня, письменниця, “перша професійна літераторка Західної Європи”, протофеміністка і феноменальна в багатьох аспектах жінка. Єп, ідеться про авторку “Книги про Град Жіночий” Христину Пізанську

Продовжувати читання “Дудли-2021. Жінки-письменниці та їхні твори” →