Підготуватися до карантину по-книголюбському – це запастися нечитаними книжками. Забрала сьогодні з пошти чергову посилку та оновила підрахунки. 210 штук, тобто запас на рік з хвостичком, і це ж тільки паперові. Але хочеться іще! І видавництва останніми тижнями анонсами дуже радують. Віруси вірусами, а “арсенальні новинки” вже почали вишуковуватися в чергу.

До очікуваних та неочікуваних звісток з видавничих полів можна зарахувати:

• продовження “Оповіді служниці“. КСД нарешті показали обкладинку “Заповітів“. Вона ліцензована і дуже пасує до попереднього тому. Вже не можу дочекатися!

• довгоочікуваний історично-закручений грубасик від Софії Андрухович. Зараз якраз на передзамовленні

• новий роман Наталії Матолінець, який я чекаю, мабуть, більше за третю “Варту“. Дуже вже сетинг нетиповий плюс натяки на те, що там все буде по-дорослому, по-кривавому, плюс… В анотації є про епідемію? У когось ідеальне відчуття часу

Продовжувати читання “Зберігати спокій і читати книжки. “Карантинний” вішлист” →

2020-й набирає обертів, оголошення анонсів “підАрсенал” та “підФорум” тішить серденько і змушує сумувати гаманець, деякі цікавезні майбутні книжки я читаю просто тому, що мені випало щастя їх перекладати, але час вже укладати перший цьогорічний вішлист. Тим більше й такий-сякий привід є: вчора іменини були, рівнесенько за місяць – ще більше свято, а найкращий подарунок самій собі – то книжки. От про майбутні подарунки поговоримо.

Спочатку про подарунок, який точно-точно-точно має бути – бо його я вже навіть передзамовила. У травні (ох вже ця арсенальна лихоманка!) має нарешті вийти найсвіжіший з недетективних романів Кейт Аткінсон. Я вірила, чекала, не читала в оригіналі – і от нарешті. Усе, як завжди – Наш Формат, чудова обкладинка, переклад Ярослави Стріхи, в якому ніколи не сумніваєшся. (Маю, маю книжечку!)

А ще не менш довгоочікуваний опус магнум Ольги Токарчук. Це книжка, що за неї страшно братися, але… ранній модерн, міттелойропа, релігійні чвари, мммм, я це люблю.

Або ж давно анонсована ВСЛ збірка оповідань Кармен Марії Мачадо (і ця вже є).

А що крім цього? Далі у програмі мало не найеклектичніший вішлист за всю історію цього блогу.

Продовжувати читання “День народження за місяць. Передсвятковий вішлист” →

2019-й рік був доволі вдалим для української фантастики. До справжнього буму ще дуже далеко, але виходили нові романи, з’являлися нові імена, продовжувалися вже розпочаті серії і видавалися антології, аж на диво багато антологій, а вони – штуки для літпроцесу дуже корисні. Потроху розбудовуються і вузькі жанрові напрямки – коли вдало, коли не дуже, але у нас ще стільки (напів)порожніх ніш!

“Остання обитель бунтарства” Ірини Грабовської стала однією з ключових підФормуних фантастичних новинок-2019. Хоча насправді новинка це умовна – двома роками раніше роман з’являвся був у російськомовній редакції, але перевидання вийшло симпатичним, доволі гучним (фактично з точки зору маркетингу для КМ-Букс це був “Лазарус” цього року”) плюс неприкрито обіцяло: агов, буде продовження! Останнім аргументом на користь “Треба читати” спрацював дирижабль на обкладинці – ура! здається, нам нарешті підселили новий стімпанк до майже порожнього вольєрчика. Щоправда, стімпанковою в романі виявилися лише одна половина. “Обитель” – це типове попаданське (окей, будемо чемними – портальне) техно-фентезі, але таке, де події в нашому світі для сюжету важливі. Через це маємо під однією обкладинкою практично дві книжки, що суттєво різняться і сюжетом, і динамікою, і жанрами.

Після травми життя молодого спортсмена Данила змінилося назавжди: не буде більше Олімпіади, нічого хорошого взагалі більше не буде, минуле лишилося в минулому, теперішнє невиразне, а про майбутнє й думати не хочеться. Хоча чекайте, з теперішнім все не так просто – дядько хлопчини зникає без сліду і молодику пропонують вступити в права наслідування злегка пошарпаним готичним маєтком. А дім той дуже дивний – електрика працює без підключення до мережі, коридорами шелестять потойбічні протяги, сусіди дивляться вовками й розповідають байки про привидів та таємничі зникнення, ще й на решту до будинку йде панкувата зеленокоса сирітка. От тільки Джекі – це не головний сюрприз. Головний – портал до іншого світу.

Продовжувати читання “У чужій сторонці. “Остання обитель бунтарства”” →

Як то завше буває о цій порі року, у листопаді я починаю захоплено спостерігати за улюбленими перегонами – річною книжковою премією користувачів ГудРідз. Дуже корисне заняття – миттю згадую, скільки всього цікавого я протягом року не прочитала. Але фавориток, як і в попередні роки, маю.

Категорія “Художня проза”

Не жмогла я, не жмогла не проголосувати за продовження “Оповіді служниці“. Ні, ще не читала – чекаю на український переклад. Так, вірю в Етвуд. Та й відгуки знайомих, чиїм смакам довіряю, дуже обнадійливі. Ну й, зрештою, то є Букер.

Також можна було б проголосувати за проводження розповіді про Олію Кіттерідж, книжку про книгоманку-інтровертку та модний роман Саллі Руні.

Форум своє відгомонів, післяфорумну ревізію вішлистів я провела, але щось таки на нашому книжковому ринку змінюється. Це щось називається “Побільшало міжсезонних цікавинок”. Власне, у нас давно є видавництва не аж так залежні від системи двох сезонів – переважно завдячуючи схемам розповсюдження (і так, КСД з його квартальними каталогами тут попереду всієї країни). А що більше книжок – то рівномірніше вони можуть розподілятися в річному масштабі. Душа радіє – завжди можна знайти щось прикольне свіженьке. Гаманець – ні, але хто ж до нього в таких випадках дослухається.

Отак і вийшло, що за пів осені мій вішлист трохи розширився. На деякі з цих книжок я давно чекала, а дещо стало цікавою несподіванкою.

До кінця року було б непогано прикупити:

• продовження пригод Фітца. Я дуже довго придивлялася до цієї серії Робін Гобб і насмілилася взятися за читання лише тоді, як український переклад з’явився. “Продано!” – тобто тепер готова читати все, що під руку трапиться. А тут ще й з другим томом дуже хороша перекладачка працювала (уже маю книжку).

• несподіване мімімі – книжка багаторічного листування між Астрід Ліндґрен та її (спочатку маленькою) фанаткою. Воєнні щоденники письменниці я так і не купила, буду знайомитися ближче отак (і маю книжку, і прочитала, і відписала про неї).

• грім з неба в асортименті Духу і Літери. Комікс! Власне, біоГрафічний роман про Анну Франк, так що це не аж так несподівано, як спочатку здалося. Це не найвідоміший варіант з можливих (є дуже популярна графічна версія самого “Щоденника“), але вже кортить познайомитися ближче.

Продовжувати читання “В очікуванні “чорної п’ятниці”. Листопадовий вішлист” →

Букфорум минув майже два тижні тому, до Києва прийшла якась аж занадто осіння осінь, я повернулася до активних трудових буднів і стандартних букоголічних обіцянок: більше – нічого! Але не впевнена, що встою. Тим більше, що деякі цікавезні анонси на Форум спізнилися, а інші книжки я лише там живцем роздивилася, але вже тоді, коли книжкові бюджети було вичерпано. Власне, про них сьогодні й йдеться – про ті книжки, за якими я собі пообіцяла ще повернутися. Просто, не факт, що до Львова, звичайної книгарні буде досить.

До списку “Треба було брать!” потрапили:

• збірка готичної малої прози Елізабет Гаскелл. Страшенно тішуся, коли бачу україномовні видання цієї письменниці і страшенно обурююся, бо на романи її ще ніхто не замахнувся. А вони шикарні, я половину перевіряла!

• трохи європейської прози від 21 – фінської та польської

• підлітковий шпигунський детектив в декораціях України початку ХХ століття

Продовжувати читання “Чи є життя після Форуму? Коротенький осінній вішлист” →

Ідея взяти і ще трішечки розширити всесвіт “Сендмена” минулого року гримнула добряче. До неї ставилися по-всякому, а я її всіляко вітала з простої причини – до числа запрошених авторів потрапила Нало Гопкінсон, а Гопкінсон – це завжди цікаво. І от нарешті дочекалася першого повновісного тому її House of Whispers і побігла читати. Але спочатку треба було продертися через вступну частину.

Парасолькова графічна новела (власне The Sandman Universe) мені категорично не зайшла. Зрозуміло, що тяжко бути оупенінгом одразу для чотирьох лінійок, але це було таке типове враження: хто ви, люди, чому ви зайшли до всесвіту Сендмена в брудному взутті і що збираєтеся тут робити? – плюс ще й спойлерів нахапалася. Розмова про те: нафіга тобі, Ксеню, читати розширення, коли в тебе в активі прочитаного всього лише два томи Сендмена – є непродуктивною, зате має відповідь. Довелося згадати, що мені подобається Гопкінсон, і саме на неї я сюди і прийшла.

(PS: окей, це все одно було доволі красиво плюс знайомі персонажі плюс оця-от героїня сусіднього проєкту здалася симпатичною, може, ще про неї почитаю)

А от “Дім шепотів” – інша справа. Не був би він частиною цього всесвіту – зайшов би взагалі з піснями, але поряд с Ґеймановими текст, затекст, підтекст та контекст все ж таки здаються надто простенькими і однозначними, хоча також мають свої смаколики.

Починається все це щастя, як поганенький анекдот: “Заходить якось Ерзулі до царства Морфея…”. Не з власної волі заходить, а рифтом принесло, і повернутися б рада, але вороги не пускають. І що тут у нас є?

Продовжувати читання “Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers” →

Анонси нових серіалів я зазвичай розподіляю на два стосики: “можна глянути”  та “можна й пережити”. Але іноді бувають і виключення. Похмурий квазіовікторіанський стімпанк. Політичний детектив. С соціалкою, жіночим питанням та проблемами ідентичності. З ельфами феями. Це що – все мені? У мене ж день народження пів року тому минув, невже таке буває?

Більше за Carnival Row я цього року чекала тільки на екранізацію Good Omens. “Передвісники” принесли із собою дистильований захват. З “Карнавальним провулком” ситуація трохи інакша – інший жанр, принципово інша стилістика й інакший настрій. Хоча в цілому обидва ці амазонівські шоу мають спільний мотив – “Людяність, з чого вона складається і чого вона варта”.

Отже Carnival Row виявився всім тим, що нам обіцяв. Океанія завжди вою… Ні, не так. Люди вже давно зацікавилися далекими землями, населеними… скажімо так, не людьми. Тільки цікавість ця мала різний масштаб та практичне втілення. Близько семи років тому республіка Бург остаточно програла війну за віддалені колонії таємничому Пакту. Програли й програли, відступили й відступили. Але є одне але – війська Пакту очищують завойовані території від колишніх прибічників Бургу, і той накриває хвиля біженців. Отака у нас експозиція.

Сюжетоутворюючі герої серіалу – це фея-біженка Віньєтт, яка багато років була провідницею втікачів, але все одно мусить відпрацювати свій “переплив” до Бургу, та її колишній коханець Райкрофт Філострат – ветеран війни з бурзького боку, котрий нині працює в поліції і є одним з небагатьох представників влади, хто хоч трохи враховує інтереси вимушених мігрантів. Але окрім тих тут ще є багато людей та не-людей: аристократи і злидарі, політики і повії, бандити і багатії, священники і жриці, імпресаріо кобольдської трупи та моторошна провидиця – і з усіма ними не занудьгуєш.

Плюсів у серіалу багацько.

Продовжувати читання “Вікторіанський нуар з рогами та крильцями. Carnival Row” →