Ну здрастуйте нарешті довгоочікувані результати читацького голосування! Очевидні, не дуже, повні сюрпризів й трохи приємних несподіванок. Зараз швиденько глянемо на всіх.

Номінація “Художня література“: ох ніфіга собі перегони! В красному письменстві доволі несподівано переміг британець Метт Гейґ зі своєю The Midnight Library – романом про… спрощено кажучи, бібліотеку доль – вмістилище можливих варіацій людських життів. В моїй інстастрічці цю книжку читають дуже активно і ще активніше хвалять, але я не очікувала побачити її в переможницях. І на те є цілком вагомі підстави. Бо ж від другого місця “Опівнічна бібліотека” відірвалася всього лише на п’ять голосів. Серйозно, на п’ять! Трішечки недотягнули Anxious People Бакмана. На третьому місці – “Американський бруд“. Гадаю, це той випадок, коли українською ми побачимо всю переможну трійцю: Каммінс вже є, Бакмана анонсували та й Гейґа українською доволі активно видають (правда, більше його дитячі книжки) – тож, думаю, і на цю хтось-таки права купить. “Моя темна Ванесса“, за яку голосувала я, на п’ятому місці. Як на дебют – цілком непогано.

Номінація “Детективи/трилери“: і ще одна перемога в скарбничку Британії. На першому місці (з відривом від другого більш як в половину голосів) опинився The Guest List Люсі Фоулі – герметичний детективо-трилер про весілля, яке вирішили влаштувати на віддаленому острівці, а далі все пішло, як то завше в герметичних детективах буває. Ця книжка пройшла повз мої радари, треба буде до неї уважніше придивитися. А моя фаворитка “Бентежна кров” навіть до десятки не потрапила.

Номінація “Історичні романи“: а тут з величезною перевагою (десь так втричі) перемогла сімейна сага про “глибокий Південь” та долі сестер-близнючок – The Vanishing Half Бріт Беннетт. Враховуючи, що цю номінацію наші видавці дуже люблять, думаю, є шанси побачити українською. На другому місці опинилася книжка, яку я ніяк не прочитаю, хоча давно купила – The Jane Austen Society. Інші мої симпатії в глибокому прольоті. Включно з Гіларі Мантел.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2020. Чарівна двадцятка (і кільком моїм фавориткам пощастило!)” →

От і настала улюблена розвага кінця осені-початку зими: голосування за найкращі книжки року за версією користувачів ГудРідз. І нехай на ділі найчастіше це голосування перетворюється на битву бестселерів або ж герць фендомів (скажімо, фанати Сари Маас пішли стінкою на фанатів Голлі Блек) – я ніжно люблю цю нагороду й роками рахую, скільки з номінантів потрапляє до мого читацького списку й скільки з того насправді читається. Бо цікаво глянути, наскільки я читачка-лемінг і чи кидаюся на наймодніші в Америці книжки. Енівей, ходімо подивимося, за кого я вболіватиму цього року?

/Стандартний дисклеймер: мій фаворитизм має дуже гіпотетичний характер – здебільшого йдеться про книжки, які я хочу прочитати, але ще не встигла – кожного року намагаюся не ганятися за новинками, кожного року виходить… по-різному./

Категорія “Художня проза”

Усі побігли і… Я точно збираюся читати “Ванессу” – оно, на полиці вже лежить, тож за неї і проголосувала.

Також можна було б проголосувати за роман про життя іммігрантів з Гани в алабамській глибинці, новий роман Емілі Сент-Джон Мандел (скрушне зітхання – я ж готова віддати шмат гіпотетичного королівства за можливість перекласти її “Станцію 11“, але… Ксеня – людина не фартова) та роман про дівчину, яка кожний наступний рік життя живе в своєму тілі – але в різні часи, відповідно – в різні епохи та за різних обставин. Така собі варіація на тему “Дружини мандрівника у часі“, тільки інакше реалізована і з точки бідолахи-“мандрівниці”.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2020. Мої фаворитки” →

Я трималася. Я довго трималася, зітхала, милувалася і переконувала себе, що я – надто доросла дівчинка, не аж така фанатка і взагалі в 1:6 колекціоную барбі та й тих – за кількома тематиками. Отак трималася два роки, а потім зірвалася. Бо в нещодавно запровадженій лінійці ляльок за мотивами “Гаррі Поттера” Маттел нарешті зробив одну з моїх найулюбленіших героїнь. Луну Лавґуд. І тут вся витримка розчинилася в повітрі.

Луна належить чи то до четвертої, чи то до п’ятої хвилі (залежить від того, як релізи групують) цієї нової колекції (про кілька попередніх хвиль я якось писала). Такі ляльки не вважаються колекційними – офіційно вони дитяча забавка, хоча дорослі колекціонерки та колекціонери на них яструбами кидаються. Особливо, коли майже водночас з Луною випустили Волдеморта й Снейпа (оооо, хотітихотітихотіти). Енівей, по-перше, американська корпорація не стала халтурити, і всі (чи майже всі) ляльки цієї серії – чесні портретки, а більшість – цілковито впізнавані.

Продовжувати читання “Гоґвортс за Маттелом. Луна Лавґуд” →

Здається… Ні, анітрохи не здається, що за останній місяць я цьому блогу заборгувала близько десятка постів. І оскільки просто зараз є трохи часу, щоб перевести робочий дух, почну виправлятися. А найпростіший спосіб розкачатися – це помилуватися найсвіжішими книжковими забаганками. Тим паче, від останнього вішлиста їх вже добряче нападало.

То почнімо?

Найпершим і найбажанішим пунктом чесніше за все зробити книжку, яку я чекала, аж підстрибуючи, майже рік і понеслася передзамовляти першого ж дня, коли те передзамовлення оголосили. Єп, леді та джентльмени ще трішки – і на арені з’явиться другий том “Монстриці“. Ура!

А ще великий ВСЛ-проєкт з публікації Пратчеттового доробку нарешті дійшов до підциклу про юну відьмочку з Тіфані, бешкетних духів, злобних ельфів та надзвичайно ефективної залізної зброї. Про перші дві книжки цього підциклу я кілька років тому вже розповідала, але перечитати кортить аж завтра (вже маю книжку).

А ще, а ще, а ще українською виходить моя найулюбленіша з книжок Астрід Ліндґрен. Так, в дитинстві я дотримувалася трохи неортодоксальних поглядів на творчість цієї письменниці.

А далі у програмі забаганок:

Продовжувати читання “Сімейні драми, ельфи з привидами та бойова сковорідка. Вішлист середини осені” →

У коронавірусне літо, коли з відпустками у багатьох сильно не склалося, читання часто залишається чи не найпростішим способом відвідати інші краї. А коли це читання про чужу відпустку? Зааааздрість? Насправді, ні, бо у героїв “відпусткового” роману Ліян Моріарті відпочинок був – не позаздриш. Але з безпечної відстані спостерігати за ним дуже цікаво.

Про що. Дев’ять абсолютно незнайомих людей (власне, в оригіналі книжка й зветься Nine Perfect Strangers) вирішують відвідати модний ретрит “Оселя безжурності”. Рекламні проспекти закладу обіцяють очищення, просвітлення і карколомне оновлення особистості завдяки революційним методикам звільнення та удосконалення глибоко захованого в клієнтських тільцях “я”. Строго кажучи, більшість героїв того просвітлення та віднайдення своєї потаємної сутності й не прагнуть. Підупала на славі авторка любовних романів зализує емоційні рани, молоде подружжя переживає кризу в стосунках, старша пара з юною дочкою їде куди подалі від дому, щоб звичні обставини не нагадували про пережиту трагедію, немолодий буркотун вкотре пробує схуднути, модний адвокат просто має отаке хобі – відпочивати на подібних курортах, і тільки розлучена багатодітна матір щиро вважає, що з нею щось не те і треба стати іншою. Десять днів приємного перепочинку у глушині, з гарною їжею, прогулянками і медитаціями – це ж ідеально, правда? От тільки є одна заковика – власниця курорту кілька років тому пережила клінічну смерть, переосмислила життя й вирішила, що тепер вона буде сіяти добре й світле далі. І нехай тільки клієнти спробують опиратися!

Про жанр. Такі стартові умови дозволяють зробити з “Дев’яти незнайомців” практично все, що завгодно. І Ліян Моріарті радісно пірнає в цю ополонку. Хочете соціальний роман про те, як багаті й благополучні люди з жиру бісяться не можуть знайти рівновагу в цьому нашому непростому світі? Буде. Хочете сімейну драму про те, як радикальні зміни – від трагедії до неймовірного талану – змінюють звичний триб життя? Буде. Хочете психологічних етюдів про кризу середини молодості, кризу середнього віку, кризу втрати сенсу життя, кризу уявлення про власне майбутнє? Буде. Хочете дошкульної сатири на хіпстерський стиль життя й критики сучасних практик пошуку духовних істин на дорогих курортах? І це буде. І трилер буде (ну як жеж з такою зав’язкою: купа незнайомців у замкнутому просторі – геть без старого доброго трилеру обійтись?). І пародія на любовний роман буде, і порція кпинів на адресу видавничого бізнесу, і… І багато всякого. “Дев’ять незнайомців” – роман об’ємний, майже 600 сторінок, і дуже вигадливий.

Продовжувати читання “А ким ви були до просвітлення? “Дев’ять незнайомців”” →

Книжковий рік цього разу полетів шкереберть (не те, щоб мій читацький до нього не долучився), але є, є все ж таки вічні цінності! Попри те, що Букфорум цього року пройде віртуально, про його наближення віщують стандартні ознаки. Ще середина серпня, а книжкових анонсів все більшає і більшає. І нехай цьогоріч частина з цих гарячих передфорумних новинок очевидно “арсенальна”, зате ми їх нарешті побачимо. Частину книжок, які щойно вийшли чи вийдуть найближчими тижнями анонсували так давно, що вони потрапили до попередніх вішлистів. А дещо – таки чесні новинки (або те, що мені ще на очі не траплялося – таких книжок теж трохи є).

Отже парад книжок, на які так довго чекали книжкові люди, можуть відкрити:

• один з ключових торішніх бестселерів англомовного ринку – анонсовані ВСЛ на початку року “Нормальні люди” Саллі Руні (купила, прочитала)

• другий том стімпанкової дилогії Ірини Грабовської про паралельні світи та боротьбу з нахабними імперіями (прочитала і відписала)

• обіцяний Видавництвом графічний мемуар про переживання (або ж проживання) сімейної історії – а що сім’я німецька, то масштаб історії можна собі уявити

І ще зі сподіваного:

Продовжувати читання “Віє свіжим друком. Перший вішлист на підступах до Форуму” →

Літо – час книжкового затишшя, традиційна прірва спокою, перетравлювання арсенальних закупів та моральної підготовки до форумних. Цього року з Арсеналом сталася пандемія, видавці анонсували, схоже, навіть не чверть від того, що планували були, і перспективи Букфоруму оповити вірусним туманцем. Але за майже два місяці від попереднього вішлиста деякі симпатичні анонси таки з’явилися. Включно з локально-епохальним.

Більша частина з цікавих мені книжок, які щойно вийшли чи от-от готові піти в друк, – це цілковито собі “літні бестселери” в розумінні західного ринку. Детективи, інші жанри сюжетної прози, легкий пізнавальний нонфікшен, оце от усе.

У КМ-Букс згадали, що вже кілька років не видавали нічого з Ліян Моріарті. І нарешті надрукували той її роман, що мене цікавив найбільше (як “Велику маленьку брехню” не рахувати). Уже маю книжку – відгук осьо.

У ВСЛ вийшов іронічний товстунець Катажини Ґрохолі – давно її українською не звучало.

КСД підхопився видавати позасерійну Аґату Крісті – уже вийшов “Чалий кінь” (і я його навіть придбала), на черзі – єдиний уповні історичний детектив її величності – про душогубство в Давньому Єгипті (і цей прихопила).

Продовжувати читання “Літній вішлист. Омріяний та довгоочікуваний” →

Ситуація з перекладним фентезі в Україні надто часто нагадує погано закручений кран. У трубах багато чого цікавезного шумить, і часом щось із цього цікавого робить “кап” – а далі знову чекайте. І ми чекаємо. Власне, цього “під-арсенального” сезону мало яку книжку я чекала з такою силою, як другий роман Медлін Міллер.

З Міллер взагалі вийшло цікаво. Жила собі в США жінка з класичною освітою, викладала греку і латину, написала була роман про стосунки Ахілла та Патрокла – і зненацька здобула премію Оранж (нині – Women’s Prize for Fiction), одну з найпрестижніших в Британії, це щось навроді відмітки “пів шляху між солідним мейнстримом та високою полицею”. “Зненацька” в тому сенсі, що критики сильно здивувалися і почали чекати, що ж вона далі напише. Чекати довелося аж до 2018 року. Тоді вийшла “Цирцея“. Знову ретелінг античного матеріалу. Знову текст зі стилістичними “витребеньками”. І знову “зненацька” – другий роман раптом став фентезійним бестселером: на сьогодні – під триста тисяч голосів на ГудРідз, премія за “Фентезі року” отам само, номінація на мою улюблену Міфопоетичну премію (це вже логічно, там таке люблять), анонсований мінісеріал від HBO, сплеск популярності “Пісні Ахілла” за компанію… Що це було? Очевидно, дивовижний збіг запиту і пропозиції. Бо цього разу Міллер не просто трохи змінила акценти, а суттєво струсила канон.

Дочка Геліоса та океаніди Перси майже непоміченою зростала у царських палатах бога сонця. Ані божественної вроди, ані божественного темпераменту – дівчина собі й дівчина, ніц особливого, хіба за котрогось земного царя можна заміж віддати – нехай собі людинка такій честі порадіє. І, може, якось воно так і велося б, якби Цирцея не зробила дивовижне відкриття – і так і не знайшла сили втримати його при собі. Діти Геліоса і Перси прийшли до цього світу з дивовижним даром – вони могли чаклувати. Творити чари, а не дива, і то такі, що впливають на самих безсмертних. За свою недалекоглядність і необачність (перетворила людину на бога! перетворила німфу на чудовисько! – а могла ж просто з людцями й драконами експериментувати, як її брати Перс та Еет) Цирцея мусила випити найгіршу чашу. Довічне вигнання, ізоляція й позбавлення божественного заступництва. Усе. Тепер сама. Живи сама. Шукай межі своєї влади. Захищай себе. І давай собі раду з богами і людьми. І, так, це теж переважно про захист.

Продовжувати читання “Владарка Ееї. “Цирцея”” →

Україна вже майже два місяці просиділа на карантині, в книжковій галузі – неприємне затишшя перед потенційно жорстокою бурею… а як же нові книжечки? З попереднім вішлистом я “встигла” якраз під початок офіційного карантину, і спочатку скидалося на те, що наступного доведеться чекати дуже довго, бо все завмерло. Але ні, після адаптаційних перших тижнів видавництва почали-таки потроху радувати нас анонсами. І деякі з них – ну дуже очікувані.

То на що впало око цього разу?

Головна новин(к)а сезону – це літературна есеїстика. У Ганни Улюри виходить нова книжка, і цього разу вона – про письменниць. Аж 113 одразу. І з ілюстраціями Крістіни Золотарьової. Це форменне ААААААА, і захопленому біганню стелею заважає тільки одне. Це ж ArtHuss, їхні книжки, на жаль, навіть з передпродажною знижкою не вписуються в купівельні параметри моїх різко схудлих карантинних статків. Але знижка справді хороша, рекомендую. (Ура книжка в мене є!)

А далі у нас:

Продовжувати читання “А чи життя продовжується? Вішлист з “карантинних” новинок” →